Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
26 березня 2018 р. № 820/1419/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Тітова О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, буд. 6,м. Київ,03168 , код ЄДРПОУ 00034022 ), в якому просить суд:
- визнати протиправним п.9 протоколу №87 відповідача від 18.08.2017 р. про відмову у призначені позивачу допомоги;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути висновок і документи подані комісаріатом і призначити позивачу допомогу 200 мінімальних прожиткових мінімумів для працездатної особи встановлених законом на 1 січня 2018 року;
- зобов'язати відповідача протягом двох місяців з набрання чинності рішення по справі надати до суду звіт про призначення позивачу допомоги 200 мінімальних прожиткових мінімумів для працездатної особи встановлених законом на 1 січня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Міністерство оборони України неправомірно відмовило йому в призначенні одноразової грошової допомоги. Зазначає, що не має жодних підстав для відмови позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги передбачених ст. 16-4 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та п. 19 Порядку затвердженим Постанови КМУ №975 від 25.12.2013 року.
Окрім того, право позивача на вказану одноразову грошову допомогу вже було встановлено Постановою Ленінського районного суду м.Харкова та Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду по справі №642/1882/17-а, які не були скасовані та набрали законної сили.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2018 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
На виконання ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2018 року Міністерством оборони України було надано відзив у строк встановлений судом, в якому просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. У відзиві відповідач зазначає, що МО України не може бути належним відповідачем по справі, оскільки МО СРСР не було органом управління для прикордонних військ КДБ СРСР, не здійснювало розрахунків при звільненні позивача з військової служби. Також відповідач зазначив, що позивачем з заявою про виплату одноразової грошової допомоги не було надано документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в період з 28.10.1982 року по 02.02.1985 року в Збройних силах СРСР у складі військової частини №2099 та приймав участь під час бойових дій на території Демократичної Республіки Афганістан.
Під час проходження строкової військової служби у Демократичній Республіці Афганістан позивач отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови та нижньої кінцівки (контузію головного мозку в 1984 році), що підтверджується витягом з протоколу ЦВЛК № 2490 від 16.10.2013 року.
За змістом протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 16.10.2013 року №2490, поранення, контузія, захворювання у ОСОБА_1 є такими, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Згідно довідки МСЕК від 05.05.2014 року позивачу була встановлена IIІ група інваліда війни з 05.05.2014 року, у зв'язку з травмою (контузією), пораненням, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії.
Згадані обставини встановлені також судовими рішеннями у справі: постановою Ленінського районного суду м. Харкова та Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду по справі №642/1882/17-а та зазначені у відзиві відповідача на даний позов.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Листом №2243/ВСЗ від 06.09.2017 року ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив позивача про рішення комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 18.08.2017 року (протокол №87, п.9). Вказаним рішенням комісія встановила, що оскільки на день звільнення з військової служби позивач проходив службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, то згідно з п. 17 Порядку № 975 та ст. 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги позивачу мають здійснюватися Державною прикордонною службою України.
Як слідує із витягу з протоколу засідання з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 18.08.2017 року № 87 п. 9 фактичною підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги стали висновки комісії про те, що витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги позивачу, мають здійснюватися Державною прикордонною службою України, а також відсутність документа про обставини поранення.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до статті 41 цього Закону, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно статті 1 вищевказаного Закону, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Розділом ІІ Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлені права військовослужбовців, зокрема, щодо грошового забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 16 вищенаведеного Закону, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 16 цього Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до п. б частини 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Враховуючи вищезазначене, суд прийшов до висновку, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби (в тому числі і строкової) мають особи, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби.
Як встановлено судовим розглядом та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, інвалідність позивача настала внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії.
Частиною 9 статті 16-3 України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом міністрів України.
На час звернення позивача із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок).
Пунктом 2 Порядку № 975 встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 11 Порядку № 975 передбачено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Згідно п. 12 Порядку № 975 - призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Згідно п. 13 Порядку № 975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Так, згідно п. 17 Порядку № 975, особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.
Відповідно до п. 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплата пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та Військово-морському флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.
В свою чергу Прикордонні війська КДБ СРСР структурно входили до складу Комітету державної безпеки СРСР (КДБ СРСР, до 1978 - КДБ при Раді Міністрів СРСР).
Відповідно до ст. 4 Закону СРСР «Про всезагальний військовий обов'язок» від 12 жовтня 1967 року, Прикордонні війська КДБ СРСР вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 01 вересня 1939 року по 21 березня 1989 року.
Судовим розглядом встановлено, що позивач проходив службу в колишньому Управлінні військ Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР (до якого Державний комітет у справах охорони державного кордону України не мав відношення) та був звільнений в запас у 1985 році.
Указом Президента Російської Федерації від 08 листопада 1992 року, був розформований Середньоазіатський прикордонний округ.
Згідно з пунктом 1 Указу Верховної ради України від 30 серпня 1991 року № 1464 - XII всі дислоковані на території республіки (УРСР) військові частини прикордонних військ СРСР та їх органи управління з озброєнням і матеріально - технічною базою переведені у відання України.
Приписами п. 2 постанови Кабінету міністрів України від 02 січня 1992 року № 3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України» встановлено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником лише колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.
Суд зазначає, що призов позивача на строкову військову службу та звільнення з цієї служби відбувалися на підставі наказів Міністерства оборони колишнього СРСР і відповідно до законодавства, позивач перебував на військовому обліку у відповідному військовому комісаріаті Міністерства оборони України.
Крім того, причинний зв'язок поранення, отриманого позивачем під час виконання обов'язків військової служби, встановлено саме Центральною військово - лікарською комісією Міністерства оборони України, що також підтверджує відсутність будь-яких взаємних прав і обов'язків між позивачем та Державною прикордонною службою України.
Враховуючи те, що позивач проходив службу саме у Збройних Силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні МО СРСР, правонаступником якого в подальшому стало МО України, та з урахуванням ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Порядку № 975, суд приходить до висновку про те, що обов'язок щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому IIІ групи інвалідності внаслідок поранення та контузії та наступних захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на МО України.
Як наслідок, доводи відповідача про те, що МО України не може бути належним відповідачем по даній справі, а витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги позивачу, який проходив службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державною прикордонною службою України, є необґрунтованими з вищезазначених підстав.
Крім того, рішеннями судів встановлено, що згідно витягу з протоколу № 2490 від 16.10.2013 року засідання ЦВЛК МО України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця отримані позивачем поранення та контузія пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
Відповідно до п. п. 21.3, 21.7, 21.21 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення №402) причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК (військово-лікарська комісія) цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19.
Постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року N 36 (0169-01 ), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за N 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва).
За наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців-учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово- медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально- профілактичному закладі). Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн (63-94-п), посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва).
Відповідно до пункту 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення № 402, постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях:
в) "Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби" - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення.
г) "Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), так, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії" - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1994 № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (із змінами), далі - Перелік країн), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій.
З огляду на зазначене, при наданні висновку про причинний зв'язок поранення позивача, Центральною військово-лікарською комісією встановлювались обставини отримання поранення та зроблено висновок, що захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Позивач просить суд зобов'язати відповідача повторно розглянути висновок і документи подані комісаріатом і призначити позивачу допомогу 200 мінімальних прожиткових мінімумів для працездатної особи встановлених законом на 1 січня 2018 року.
Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей" №2004-19 від 06.04.2017 року п. б, ч.1, статті 16-2 викладено в такій редакції: одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Судовим розглядом встановлено, що чинним законодавством (на момент виникненя спірних правовідносин) не передбачається призначення та виплата одноразової грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи у розмірі 200 мінімальних прожиткових мінімумів для працездатної особи, як зазначає у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 .. Натомість, п. б ч.1 статті 16-2 Закону України №2004-19 від 06.04.2017 року вказує, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи.
Відповідно до п.2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У п. 2 Перехідних положень Закону №2004-19 від 06.04.2017 зазначено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про призначення та виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.
Суд прийшов до висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог для ефективного захисту прав та інтересів позивача, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не призначалась та не виплачувалась одноразова грошова допомога у разі встановлення інвалідності, а на момент виникнення спірних правовідносин діяли норми закону, що передбачають призначення і виплату такої у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та дослідивши докази по справі, суд встановив, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії закріплене у статті 16 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою КМУ № 975 від 25.12.2013 у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Однак, незважаючи на встановлені норми чинного законодавства, які визначають гарантії соціального забезпечення військовослужбовців, відповідач Міністерство оборони України не прийняв відповідного рішення про призначення та виплату позивачу спірної допомоги, а тому такі дії відповідача є протиправними, а порушені права позивача підлягають судовому захисту.
За таких обставин, з врахуванням наведених вище положень чинного законодавства України, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача щодо визнання протиправним п. 9 протоколу №87 від 18.08.2017 року рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги; зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути висновок і документи надані ІНФОРМАЦІЯ_2 і призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно вимог: ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII в редакції від 21.03.18 року, Порядку затвердженого Постановою КМУ №975 від 25.12.2013р., Наказу Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014 року.
Крім того, позивач, звертаючись до суду із позовом, порушив питання, що стосується здійснення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі.
Відповідно до ч. 1ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також приписи ст.ст. 2,3,14 КАС України щодо обов'язковості судових рішень, ст.287 КАС України щодо процесуальної можливості сторони виконавчого провадження оскаржити дії державного виконавця у процесі виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для встановлення контролю за виконанням даного рішення шляхом зобов'язання відповідачів подати звіт про виконання.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З врахуванням встановлених під час судового розгляду справи обставин, суд приходить до висновку, що позивачем обрано належний спосіб захисту порушеного права, але враховуючи норми законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, суд вийшов за межі позовних вимог, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється з урахуванням норм ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст.257,258,262, 246, 255,295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним п. 9 протоколу № 87 від 18.08.2017 року рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.
Зобов'язати Міністерство оборони України (просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ,03168, код ЄДРПОУ 00034022) повторно розглянути висновок і документи надані Харківським обласним військовим комісаріатом і призначити та виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) згідно вимог: ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII в редакції від 06.04.2017 року, Порядку затвердженого Постановою КМУ №975 від 25.12.2013р., Наказом Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 26.03.2018 року.
Суддя О.М. Тітов