Справа № 760/16663/14-ц
2-1821/18
14 березня 2018 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Українця В.В.
при секретарі Трофимчук К.О.
за участі:
представника позивача Стаднікова Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
04 серпня 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з зазначеним позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги банк мотивує тим, що 22 лютого 2011 року між ним та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у сумі 15000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості.
Відповідач своїм підписом у договорі підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, складають договір.
Банк виконав свої зобов'язання в повному обсязі, а саме надав кредит у розмірі, встановленому договором. Позичальник умови договору належним чином не виконує, в зв'язку з чим, станом на 30 травня 2014 року утворилася заборгованість в розмірі 28869 гривень 57 копійок, яка складається з: 13646 гривень 46 копійок заборгованості по кредиту; 13372 гривні 18 копійок заборгованості по процентах; штрафів відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг - 500 гривень штрафу (фіксована частина) та 1350 гривень 93 копійки штрафу (процентна складова).
Позивач просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 28869 гривень 57 копійок.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 18 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 липня 2015 року, позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено (т. 1, а.с. 112-113, 138-141).
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року скасовано рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 18 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 липня 2015 року, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 1, а.с. 169-171).
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив задовольнити їх з підстав наведених в позовній заяві.
Відповідач у судовому засіданні заперечувала проти позову. Пояснила суду, що позивачем не надано доказів отримання нею коштів, погашення заборгованості, наявності будь-якого розрахункового рахунку в банку. Не надано доказів надання їй банком нової платіжної картки після закінчення строку дії картки, виданої 22 лютого 2011 року, строком на 1 рік, що дає підстави для застосування строку позовної давності. Зазначила, що підписана лише анкета-заява на надання банківських послуг по користуванню однією платіжною карткою, проте в матеріалах справи міститься довідка про видачу трьох карток. Також у матеріалах справи відсутній екземпляр Умов та правил надання споживчого кредиту з її підписом, що свідчило б про те, що вона ознайомлена та згодна з даними Умовами. Підтримала всі інші свої письмові заперечення та доповнення до них.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 22 лютого 2011 року укладено кредитний договір, сторонами в якому зазначені ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2
За умовами договору ОСОБА_2 отримала кредит у сумі 15000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року скасовано рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 18 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 липня 2015 року, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 1, а.с. 169-171).
В ухвалі суд касаційної інстанції зазначив, що суди не встановили усіх фактичних обставин справи, що мають визначальне значення для правильного її вирішення, а саме: наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт отримання відповідачем кредитної картки та, відповідно, визначену лімітом суму коштів на ній, оскільки зазначаючи про отримання ОСОБА_2 кредиту в розмірі 15000 гривень; не врахували того, що в анкеті-заяві вказано бажаний кредитний ліміт у 10000 гривень, а також, що саме на вищевказані Умови та правила надання споживчого кредиту погодився відповідач, з урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні докази про те, що відповідач була ознайомлена з Умовами, а також відсутній екземпляр Умов за її підписом; наявність копії Умов за підписом голови правління банку не може бути належним і допустимим доказом, оскільки вона не є складовою частиною укладеного між сторонами договору; не перевірили доводів відповідача щодо пропуску банком строку позовної давності з урахуванням відсутності у матеріалах справи доказів про отримання ОСОБА_2 нової платіжної картки після закінчення строку дії картки, виданої 22 лютого 2011 року.
Звертаючись в суд з позовом, банк посилався на те, що 22 лютого 2011 року між ним та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у сумі 15000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань, станом на 30 травня 2014 року утворилася заборгованість в розмірі 28869 гривень 57 копійок (т. 1, а.с. 5-6).
У наданій суду фотокопії анкети-заяви зазначено, що 22 лютого 2011 року ОСОБА_2 зазначила бажаний кредитний ліміт у 10000 гривень (т. 1, а.с. 7).
Також з наданої суду заяви від 22 лютого 2011 року вбачається, що в ній є посилання на те, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить договір про надання банківських послуг.
ОСОБА_2 поставила підпис під тим, що вона ознайомлена т згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банка, які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Вона погоджується з тим, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить договір про надання банківських послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Разом з тим, частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
З матеріалів справи вбачається, що Умови та правил надання банківських послуг не містять підпису відповідача (т. 1, а.с. 9-32).
Позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також, що ці умови не змінювалися, тому надана суду копія Умов не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 22 лютого 2011 року.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2, зокрема, зазначала про відсутність у неї будь-яких зобов'язань перед банком, оскільки вона не отримувала кредит і взагалі не має кредитної картки.
Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року в цій справі зазначено, що одним з документів, що підтверджує дійсність та наявність права грошової вимоги до боржника і який є обов'язковим для пред'явлення під час примусового стягнення заборгованості боржника за кредитом у судовому порядку, є оригінал заяви на видачу готівки або меморіальний ордер.
Такого документу, на підтвердження наявності права грошової вимоги до боржника, позивачем надано не було.
Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки № НОМЕР_1, вказано, що 22 лютого 2011 року встановлено кредитний ліміт в 300 гривень та в цей же день відбулося збільшення кредитного ліміту до 8000 гривень. 01 березня 2011 року збільшено кредитний ліміт до 8500 гривень. 07 квітня 2011 року збільшено до 10000 гривень та 24 березня 2012 року - до 15000 гривень. 11 липня 2012 року відбулося зниження кредитного ліміту до 14070 гривень (т. 1, а.с. 193).
У анкеті-заяві від 22 лютого 2011 року ОСОБА_2 зазначила бажаний кредитний ліміт у 10000 гривень.
Згідно з п. 1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг, які додані до позовної заяви, договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той же строк.
За правилами п. 2.1.1.2.1 Умов та правил надання банківських послуг для надання послуг банк видає клієнту картку, вид якої визначено у пам'ятці клієнта/довідці про умови кредитування та заяві, підписом якої клієнт та банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладення такого договору є дата отримання картки, зазначеної у заяві.
Строк дії картки вказаний на її лицевій стороні (місяць і рік), вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця. Після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), видача картки на новий строк можлива при дотримання клієнтом умов обслуговування картки, передбачених договором (пункти 2.1.1.2.11, 2.1.1.2.12).
При новому розгляді справи, представником позивача надано суду довідку ПАТ КБ «Приватбанк», з якої вбачається, що за кредитним договором від 22 лютого 2011 року було надано наступні кредитні картки: 1) НОМЕР_1 - дата відкриття 22 лютого 2011 року, термін дії - 12/14; 2) НОМЕР_3 - дата відкриття 23 лютого 2011 року, термін дії - 12/14; 3) НОМЕР_2 - дата відкриття 15 березня 2012 року, термін дії - 03/16. (т. 1, а.с. 192).
На підтвердження факту отримання зазначених кредитних карток, представником позивача надано фотозображення особи з отриманими картками за 22 лютого 2011 року, 23 лютого 2011 року, 26 березня 2012 року (т. 1, а.с. 232-234).
Разом з тим, суд вважає, що ці фотозображення не підтверджують отримання відповідачем саме кредитної картки НОМЕР_1 (дата відкриття 22 лютого 2011 року, термін дії - 12/14) та перевипущеної картки НОМЕР_2 (дата відкриття 15 березня 2012 року, термін дії - 03/16), оскільки в матеріалах справи є виписка по особовому рахунку картки НОМЕР_1, з якої вбачається, що у ОСОБА_2 є також інші рахунки в ПАТ КБ «Приватбанк», зокрема: картка НОМЕР_4, картка НОМЕР_5, з яких вона перераховувала кошти на картку НОМЕР_1 по договору від 22 лютого 2011 року (т. 1, а.с. 194-200).
Таким чином, на ім'я відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» випущені й інші платіжні картки, проте матеріали справи не містять відомостей про дату їх видачі та термін дії. Зазначене свою чергу, ставить під сумнів надані фотозображення, оскільки останні могли бути зроблені не при видачі карток НОМЕР_1 та перевипущеної НОМЕР_2 по кредитному договору від 22 лютого 2011 року, а при видачі інших карток по інших договорах.
Суд вважає, що надані фотозображення не підтверджують факт отримання відповідачем кредитних карток за кредитним договором від 22 лютого 2011 року № НОМЕР_1, НОМЕР_3 та № НОМЕР_2.
Підпис відповідача про намір отримання кредитної картки міститься лише в Анкеті-заяві від 22 лютого 2011 року.
Будь-яких інших доказів отримання ОСОБА_2 платіжної картки НОМЕР_1 та перевипущеної картки НОМЕР_2 представниками ПАТ КБ «Приватбанк» суду надано не було.
Відповідач заперечує обставини укладення кредитного договору, проте на спростування цього позивачем належних та допустимих доказів суду не надано. Не доведено належними та допустимими доказами факт ознайомлення ОСОБА_2 з Умовами і Правилами надання банківських послуг та Правилами користування платіжною карткою і їх отримання, що, як зазначено у позові, є складовими частинами кредитного договору. Також не надано доказів на підтвердження перерахування кредитних коштів відповідачу та наявності права грошової вимоги до боржника, якими є оригінал заяви на видачу готівки або меморіальний ордер. Матеріали справи не містять беззаперечних доказів того, що платіжна картка, передбачена умовами заяви від 22 лютого 2011 року, була видана відповідачу та отримана ОСОБА_2Є,. з визначеним лімітом суми коштів на ній, тому позовні вимоги банку про стягнення заборгованості є недоведеними та необґрунтованими.
З огляду на наведене, в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 207, 208, 509, 526, 533, 549, 554, 610, 625, 628, 651, 654, 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 272 ЦПК України, суд,
Відмовити в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (м. Дніпро, вул. Набережна перемоги, 50, ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) про стягнення заборгованості.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: