Провадження № 2/760/1804/18
Справа № 760/14202/16-ц
13 березня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва
в складі : головуючого судді - Букіної О.М.
при секретарі - Швидченко О.В., Кривулько С.В.
за участю представника позивача-ОСОБА_10
представника відповідача -ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 в особі його законного представника ОСОБА_4, третя особа- ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
17.08.2016 позивач звернувся до суду з позовом та просить суд визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що позивачу належить на праві власності 1/3 частки квартири АДРЕСА_1, згідно договору дарування частки квартири від 07.07.2016.
Власником іншої частини даної квартири є ОСОБА_5, яка набула право власності на 2/3 її частки на підставі договору дарування від 05.08.2008.
Зазначає, що у спірній квартирі значиться зареєстрованим відповідач ОСОБА_3, тобто колишній власник квартири, який на підставі договору дарування від 05.08.2008 здійснив відчуження 2/3 частки квартири на користь ОСОБА_5
Позивач посилається, що відповідач з серпня 2015 року у спірній квартирі не проживає, особистих речей в квартирі не має, комунальні послуги не сплачує, чим порушує право позивача у здійсненні права власності.
По-зивач посилається, що відповідач не має родинних стосунків з позивачем, не є членом його сім'ї, а був зареєстрований як колишній власник квартири.
Позивач вважає, що за договором дарування є співвласником спірної квартири, а тому має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права власності з боку відповідача шдяхом визнання останнього таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив позов задовольнити.
17.08.2016 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Калініченко О.Б.
Ухвалою суду від 22.08.2017 в справі відкрито провадження та призначено до судового розгляду.
22.08.2017 судом направлено запит до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в м. Києві.
02.09.2016 до суду надійшла інформація про зареєстроване місце проживання відповідача.
Згідно розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ від 12.10.2016, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М. у зв'язку зі звільненням з посади судді Калініченко О.Б.
Зазначену вище цивільну справу було прийнято до розгляду та призначено на судове засідання.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив суд його задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність. Зазначив, що з 23.11.2000 відповідач зареєстрований у спірній квартирі, як його співвласник та набув право користування, як член сім"ї власника житла.Посилається, що відповідач не проживає у спірній квартирі через те, що його у квартиру не пускають та змінили замки на дверях, а тому останній неодноразово звертався до правоохоронних органів щодо перешкод у користуванні спірною квартирою. Вважає, що ОСОБА_3 має право проживати у спірній квартирі та таке право не було ним втрачено, внаслідок зміни її власника, тобто внаслідок укладання договору дарування від 05.08.2008.
Крім того, зазначив, що в провадженні Солом'янського районного суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_7 до ОСОБА_5, третя особа: Приватний нотаріус Оніщук О.І. про визнання договору дарування недійсним, що на думку представника відповідача підтверджує факт наявності права у відповідача на проживання у спірній квартирі.
Враховуючи вищевикладене, просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Третя особа в судове засідання не з"явилася, про час та дату розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд до відома не поставила.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивачу на праві власності належить 1/3 частина квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договом дарування від 07.07.2016, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Романенко М.Ю. (зареєстровано в реєстрі за № 1330) (а.с.8).
Інша частина, тобто 2/3 частки спірної квартири належить ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 05.08.2008 року укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оніщук О.І. (зареєстровано в реєстрі за № 16788) (а.с.9).
Вказані вище договори дарування є чинними та у порядку передбаченому законом не скасовані, а тому суд приймає їх до уваги в підтвердження належності спірної квартири у відповідних частках позивачу ОСОБА_2 та третій особі ОСОБА_5
Відповідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 150 Житлового кодексу України, власники квартири користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей, мають право на розпорядження квартирою, що знаходиться в приватній власності. Положення цієї статті кореспондуються з вимогами ст. 405 ЦК України, згідно частини першої якої члени сім'ї власника житла, які проживають з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже право члена сім'ї власника квартири щодо користування квартирою, є похідним від прав власника на це житло.
Згідно матеріалів справи вбачається та не спростовано представником відповідача, що у квартирі АДРЕСА_1 значиться зареєстрованим ОСОБА_3 (бувший власник), що також підтверджується довідкою ЖЕД № 905 від 10.08.2016 № 8511 (а.с.10).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач у родинних стосунках з позивачем не перебуває та відповідно житлового сервітуту ні в силу закону, ні в силу договору відповідач не набув.
Крім того, представником відповідача не надано будь-яких належних, достовірних та допустимих доказів в підтвердження того, що відповідач був членом сім"ї ОСОБА_5 , тобто іншого співвласника спірної квартири та як наслідок набув житлового сервітуту в силу закону чи договору.
За таких обставин, твердження представника відповідача про те, що відповідач був зареєстрований у спірній квартирі в силу закону та як наслідок має право на проживання, як член сім'ї власника житла є необгрунтованими.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.
Таким чином, з огляду на припинення права власності ОСОБА_3 на 2/3 частини квартири, суд вважає, що одночасно з цим припинилось право на користування цією квартирою, оскільки право користування є похідним від права власності.
За таких обставин, доводи представника відповідача щодо наявності у відповідача перешкод у користуванні спірною квартирою, його звернення до правоохоронних органів та вимушене проживання за адресою його опікуна , суд вважає безпідставними.
Як встановлено у суді, ОСОБА_3 на підставі рішення Солом"янського районного суду м.Києва від 15.11.2016 року визнано недієздатним та над ним встановлено опіку, а опікуном призначено ОСОБА_4( а.с. 44-45).
В судовому засіданні представником відповідача не заперечувався той факт, що відповідач проживає разом зі своїм опікуном, а тому в силу закону відповідач вважається таким, що забезпечений житлом за місцем проживання свого опікуна.
З огляду на те, що договір дарування 2/3 частини квартири від 05.08.2008 у передбаченому законом порядку не скасований, твердження представника відповідача про те, що наявність у суді справи за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_7 до ОСОБА_5, третя особа: Приватний нотаріус Оніщук О.І. про визнання договору дарування недійсним , є достатньою правовою підставою для відмови у задоволенні позову, суд вважає необгрунтованим.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до п. 33 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року № 5 застосовуючи положення статті 391 ЦК України відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити з того, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями (бездіяльністю) відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Відповідно до п.34 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року № 5 зазначено, що під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, судам необхідно чітко розмежувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім"ї, попередніми членами його сім"ї, а також членами сім"ї поперднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання поперднього власника житла таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення ( п.3 ч.1 ст. 346 ЦК України) із знаттям останнього з реєстрації.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З огляду на те, що у відповідача відсутнє право власності на спірну квартиру та відповідно останній не має права на її користування ні в силу закону, ні в силу договору, а тому звернення позивача до суду з позовом про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням узгоджується з вимогами чинного законодавтсва та обраному способу поновлення порушених прав.
З огляду на тлумачення змісту права власності (ч.1 ст.317 ЦК України) та рівність умов у здісненні своїх прав ( ч.3 ст.319 ЦК України) суд вважає, що позивач має право на звернення до суду з даним позовом, незважаючи на те, що спірна квартира належить позивачу та третій особі на праві часткової власності.
З огляду на викладене вище, оцінюючи зібрані по справі і досліджені у судовому засіданні докази, суд вважає, що вимоги позивача ОСОБА_2 є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_2
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно до п. 9 ч. 1 ЗУ «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.
З огляду на те, що відповідач звільнений від сплати судового збору, оскільки є інвалідом з дитинства II групи та визнаний недієздатним, підстави для стягнення судових витрат з останнього на користь позивача відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ЗУ «Про судовий збір», ст.ст. 317, 319, 321, 346, 391, 405 ЦК України, ст. 150 ЖК України, ст.ст. 12-13, 76-81, 141, 229, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 в особі його законного представника ОСОБА_4, третя особа- ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у раз і розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.
Суддя: