вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"15" березня 2018 р. Справа№ 910/20164/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Буравльова С.І.
суддів: Андрієнка В.В.
Власова Ю.Л.
секретар Ковальчук Р.Ю.
за участю
представників: позивача - Богдан Ю.В.
відповідача - не з'явились
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порто"
на рішення Господарського суду м. Києва від 14.12.2017 р. (повне рішення складено 22.12.2017 р.)
у справі № 910/20164/17 (суддя - Привалов А.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Транс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порто"
про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 650000,00 грн
У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Транс" (далі - позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порто" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів у розмірі 650 000,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Транс" посилається на те, що відповідно до умов проекту договору поставки № 1810/16 від 18.10.2016 р. перерахував на користь відповідача 650 000,00 грн, в той час як останнім вказаний проект договору не підписано, відтак договір укладено не було, а тому кошти в сумі 650 000,00 грн є такими, що набуті Товариством з обмеженою відповідальністю "Порто" без достатньої правової підстави та відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України підлягають стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Транс".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 р. у справі № 910/20164/17 позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 14.12.2017 р., Товариство з обмеженою відповідальністю "Порто" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права.
Так, в апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що оскільки позивачем не було направлено на адресу відповідача вимогу про поставку дизельного палива, тому останній не міг виконати свій обов'язок щодо поставки дизельного палива.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.01.2018 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порто" передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя), Андрієнко В.В., Власов Ю.Л.
Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Порто" у справі № 910/20164/17 та призначено до розгляду на 22.02.2018 р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 р. розгляд справи відкладено до 15.03.2018 р.
У засідання суду, призначене на 15.03.2018 р., представник відповідача вдруге не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового розгляду, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Будь-яких доказів поважності причин відсутності зазначеного представника суду не надано.
Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання вказаного представника не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення може призвести до затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
18.10.2016 р. ТОВ «Магістраль-Транс» направило ТОВ «Порто» проект договору № 1810/16 про поставку відповідачем нафтопродуктів позивачу.
Відповідач вказаний проект договору не підписав, однак виставив позивачу рахунок № 12 від 18.10.2016 р. на оплату дизельного пального ДТ-3-К5 гатунок F в кількості 43,42 т, по 16 966,07 грн за тону без ПДВ, загальною вартістю 884 000,11 грн.
На підставі вказаного рахунку позивач здійснив перерахування на користь відповідача грошових коштів на загальну суму 650 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 2029 від 19.10.2016 р. та № 2030 від 20.10.2016 р.
Проте, відповідач не поставив позивачу товар (пальне) на суму 650 000,00 грн, що також і не заперечується відповідачем.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що грошові кошти у сумі 650 000,00 грн позивач вважає такими, що перераховані помилково, та отримані відповідачем без достатніх правових підстав, оскільки письмовий договір поставки нафтопродуктів № 1810/16 сторонами підписано не було, та відповідачем нафтопродукти на суму 650 000,00 грн не поставлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Як передбачено ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як було встановлено вище, відповідач не виконав свої зобов'язання щодо поставки нафтопродуктів.
Позивачем було сплачено на користь відповідача 650 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями. Отримання вказаної суми грошових коштів відповідачем не заперечується.
Оскільки позивачем здійснено перерахування коштів відповідачу по договору № 1810/16 від 18.10.2016 р. на суму 650 000,00 грн, який сторонами не підписано, позивач звернувся до відповідача з даним позовом про повернення отриманих без достатньої правової підстави коштів в порядку ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Отже цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Оскільки між сторонами не було укладено письмово договір поставки № 1810/16 від 18.10.2016 р., а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як попередня оплата за товар відповідно до умов договору, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставно отримані.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 р. у справі № 5006/18/13/2012, від 17.06.2014 р. у справі № 3-30гс14 та від 25.02.2015р. у справі №3-11гс15.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно зі ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Як передбачено ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Таким чином між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, що підтверджується видатковими накладними щодо передачі товару відповідачу. Відповідно до цього договору, позивач зобов'язався поставити товар, а відповідач, у свою чергу, прийняти його та оплатити.
Отже, за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки, проте при його укладенні сторонами не встановлено терміну виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Таким чином, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар виникає з моменту його прийняття.
Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Згідно зі ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Оскільки товар відповідач не поставив, позивач 06.10.2017 р. цінним листом направив відповідачу вимогу про повернення грошових коштів у сумі 650 000,00 грн. Проте, відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.
Так, у матеріалах справи відсутні докази поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "Порто" товару на перераховані позивачем грошові кошти у розмірі 650 000,00 грн в якості попередньої оплати.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи викладене, оскільки між Товариством з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Транс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Порто" було укладено договір поставки у спрощений спосіб, а кошти у розмірі 650 000,00 грн, які позивач просить стягнути з відповідача, отримані Товариством з обмеженою відповідальністю "Порто" в якості попередньої оплати за товар, доказів поставки якого матеріали справи не містять, тому вказана сума грошових коштів підлягає поверненню позивачу.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 650 000,00 грн попередньої оплати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Як передбачено ч. 7 п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р., посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 14.12.2017 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Порто" задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порто" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 14.12.2017 р. у справі № 910/20164/17 - без змін.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в силу п. 1 ч. 1 ст. 287 ГПК України протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту відповідно до ч. 1 ст. 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 22.03.2018 р.
Головуючий суддя С.І. Буравльов
Судді В.В. Андрієнко
Ю.Л. Власов