"20" березня 2018 р. Справа № 914/2025/17
м. Львів
ОСОБА_1 апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого судді Давид Л.Л.
суддів Гриців В.М.
ОСОБА_2
за участі секретаря судового засідання Оштук Н.В.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку ОСОБА_1 міської ради, м. Львів від 03.01.2018 за № 2302-вих-45 (вх. № ЛАГС 01-05/315/18 від 16.01.2018)
на рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2017 (суддя Іванчук С.В., м. Львів, дата складення повного рішення - 15.12.2017)
у справі № 914/2025/17
за позовом: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку ОСОБА_1 міської ради, м. Львів
до відповідача: Державного підприємства “Проектно-конструкторське технологічне бюро”, м. Львів
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Львівське комунальне підприємство “Львівавтодор”, м. Львів
про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов'язання ДП “Проектно-конструкторське технологічне бюро” підписати акт приймання-передачі нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул.Данилишина, 4, з ЛКП “Львівавтодор”,
за участю представників:
від Позивача (особа, яка подала апеляційну скаргу) - ОСОБА_3 - представник;
від Відповідача - не з'явився;
від Третьої особи - не з'явився.
Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку ОСОБА_1 міської ради звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Державного підприємства “Проектно-конструкторське технологічне бюро” за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_1 комунального підприємства “Львівавтодор” з позовом про (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 13.12.2017) про усунення перешкод в користуванні майном та розпорядженні що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Данилишина, 4, шляхом зобов'язання ДП “Проектно-конструкторське технологічне бюро” підписати акт приймання-передачі нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул. Данилишина, 4, з ЛКП “Львівавтодор”.
Рішенням господарського суду Львівської області від 14.12.2017 у справі № 914/2025/17 в позові відмовлено, оскільки вимоги заявлені до Відповідача про зобов'язання підписати акти приймання-передачі спірного об'єкта нерухомості заявлені безпідставно та необґрунтовано, є не доведеними щодо порушення прав власника спірного майна та передчасними.
Позивач, не погодившись з рішенням суду, звернувся до ОСОБА_1 апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2017 у справі № 914/2025/17 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.
Зокрема, Скаржник в апеляційній скарзі зазначає про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевим господарським судом проігноровано порушене право Позивача як орендодавця за договором оренди від 02.03.2017 спірного приміщення, що має бути передано від балансоутримувача (Відповідач у справі) до орендаря (ДП «Львівавтодор») шляхом підписання акту приймання-передачі, від підписання якого Відповідач відмовився, що підтверджується актом від 04.05.2017.
Третя особа подала суду письмові пояснення по справі від 12.03.2018 за вих. № 386, в яких просить апеляційну скаргу задоволити.
Відповідач у поясненнях на апеляційну скаргу від 12.03.2018 просить суд рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2017 у справі № 914/2025/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому, Відповідач покликається на те, що припинення права господарського відання не зареєстровано згідно із вимогами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а відповідно до статуту Відповідача зняття з його балансу не повністю амортизованих основних засобів здійснюється за згодою уповноваженого органу управління - Міністерства культури України, яким згода надана не була, що відображено в листі від 24.04.2017.
Ухвалою ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 31.01.2018 призначено розгляд справи № 914/2025/17 на 27.02.2018.
Ухвалами ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 27.02.2018 та від 13.03.018 розгляд справи відкладено з підстав, викладених в них.
Представник Позивача в судовому засіданні підтримав свої доводи та заперечення з приводу поданої апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 20.03.2018 проголошено вступну та резолютивну частини постанови ОСОБА_1 апеляційного господарського суду.
Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.06.1975 виконкомом ОСОБА_1 міської ради депутатів трудящих прийнято рішення № 372, згідно до п. 2. якого, службові приміщення по вул. Проїзній, 4 площею 566,9 кв. м. передано в оренду проектно-конструкторському бюро обласного управління кінофікації (а.с. 51).
Відповідно до рішення виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради №645 від 31.10.1997, передано у повне господарське відання нежитловий будинок №4 на вул. Данилишина заг.пл.915,2 кв.м ОСОБА_1 державному проектно-конструкторському бюро для службових потреб при умові укладення угоди, щодо порядку і терміну проведення ремонту. Даним рішенням також вирішено, Шевченківській районній адміністрації у встановленому законом порядку передати будинок №4 на вул. Данилишина на баланс ОСОБА_1 державного проектно-конструкторського технологічного бюро (а.с. 52).
Відповідно до копії дублікату від 15.03.2016 свідоцтва про право власності №Г-01324 від 28.04.2005, Галицька районна адміністрація ОСОБА_1 міської ради посвідчує, що територіальній громаді м. Львова дійсно належить на праві комунальної власності нежитловий будинок, що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Данилишина, 4 заг. площею 920,3 кв.м. Згідно із інформацією зазначеною у інформаційній довідці №55922554 від 25.03.2016 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно 16.03.2016 зареєстровано право комунальної власності на нежитловий будинок заг. пл. 903,4 кв. м. за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Данилишина буд.4 (а.с. 33, 33-б).
Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2016 виконавчим комітетом ОСОБА_1 міської ради № 238 прийнято рішення №238 від 01.04.2016, яким вирішено ОСОБА_1 комунальному підприємству “Агенція ресурсів ОСОБА_1 міської ради” прийняти на баланс від Державного підприємства “Проектно - конструкторське технологічне бюро” будівлю під літерою “А-3” загальною площею 903,4кв.м. на вул. Д.Данилишина, 4 через підписання акта приймання-передачі. Технічні характеристики будівлі відображено у технічному паспорті, складеному Обласним комунальним підприємством ОСОБА_1 обласної ради “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки” 27.01.2016 за інвентарним №329.
Як на підстави позовних вимог Позивач покликається на те, що 15.03.2017 між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку ОСОБА_1 міської ради та ЛКП “Львівавтодор” укладено договір №Г-10529-17 оренди нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Львів,вул. Д. Данилишина,4, загальною площею 519,1 кв.м. Згідно з п.п. 3.3 та 3.5 договору, при передачі об'єкту оренди складається акт приймання-передачі, який підписують орендар та балансоутримувач, а об'єкт оренди вважається переданим в оренду з часу підписання акта приймання-передачі.
Надалі, 01.04.2016 рішенням виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради №238 від 01.04.2016 вирішено ОСОБА_1 комунальному підприємству “Агенція ресурсів ОСОБА_1 міської ради” прийняти на баланс від Державного підприємства “Проектно - конструкторське технологічне бюро” будівлю під літерою “А-3” загальною площею 903,4 кв.м. на вул. Д.Данилишина, 4 через підписання акта приймання-передачі (а.с. 32).
Як зазначає Позивач з метою підписання акту приймання-передачі на баланс ОСОБА_1 комунальному підприємству “Агенція ресурсів ОСОБА_1 міської ради” спірної нежитлової будівлі, а також з метою підписання акту приймання-передачі цього ж приміщення між ЛКП “Львівавтодор” як орендарем за договором оренди від 15.03.2017 та ДП “Проектно-конструкторське технологічне бюро” як балансоутримувачем майна, він звернувся до директора ДП “Проектно-конструкторське технологічне бюро”, який відмовився від підписання цих актів, що слугувало підставою для звернення з позовом до суду.
В процесі розгляду справи в суді першої інстанції, рішенням виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради №1106 від 06.12.2017, вирішено припинити право господарського відання ДП “Проектно-конструкторське технологічне бюро” на нежитлову будівлю на вул. Данилишина, 4 та скасувати рішення виконавчого комітету від 31.10.1997 № 645 “Про передачу у повне господарське відання нежитловий будинок № 4 на вул. Данилишина” (а.с. 104).
Позивач заявою від 13.12.2017 зменшив розмір позовних вимог та просить суд задоволити позов про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Д. Данилишина, 4, шляхом зобов'язання ДП “Проектно-конструкторське технологічне бюро” підписати акт приймання-передачі нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул. Данилишина, 4, з ЛКП “Львівавтодор” (а.с. 103).
Суд першої інстанції підставно відмовив в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне:
Ухвалою ОСОБА_1 міської ради від 02.03.2017 № 1597 було вирішено укласти між Позивачем та ЛКП «Львівавтодор» договір оренди приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Данилишина, 4, загальною площею 519,1 кв. м., а 15.03.2017 між ними укладено договір № Г-10529-17 оренди нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Львів,вул. Д. Данилишина,4, загальною площею 519,1 кв.м.
Відповідно до ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
Статтею 391 глави 29 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (пред'явити негаторний позов).
Відповіднодоп.п.4.1.14,4.1.16 Положення про управління комунальної власності департаменту економічного розвитку ОСОБА_1 міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львіської міської ради від 02.12.2016 № 1125, здійснення управління майном, яке належить до комунальної власності м. Львова, у визначених міською радою та виконавчим комітетом межах; виконання повноважень орендодавця, продавця, органу приватизації майна комунальної власності м. Львова. Здійснення контролю за обліком, інвентаризацією майна, яке належить до комунальної власності м. Львова, його використанням і збереженням.
Звертаючись з позовом до суду в даній справі, Позивач покликається на вищенаведені норми права та нормативні акти, а також на рішення виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради № 238 від 01.04.2016 та заактовану відмову директора Відповідача від підписання акту приймання-передачі приміщення між ЛКП “Львівавтодор” як орендарем за договором оренди від 15.03.2017 та ДП “Проектно-конструкторське технологічне бюро” як балансоутримувачем майна.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
Як правильно зазначено судом першої інстанції, рішенням виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради № 238 від 01.04.2016, на яке посилається Позивач в позовній заяві, не вирішено питання припинення права господарського відання Відповідача та не вирішено питання щодо повернення, передачі спірного майна від балансоутримувача, яким є Відповідач.
Доказів прийняття рішення про припинення права господарського відання Відповідача та про повернення майна власнику із господарського відання Відповідача, зокрема до подання позову 05.10.2017, Позивачем суду не надано.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради № 1106 від 06.12.2017, яким вирішено припинити право господарського відання ДП «Проектно-конструкторське технологічне бюро» на нежитлову будівлю на вул. Данилишина, 4, і скасовано рішення виконавчого комітету від 31.10.1997 № 645 «Про передачу у повне господарське відання нежитловий будинок № 4 на вул. Данилишина», не передбачено обов'язку Відповідача передати з балансу спірне майно по акту приймання - передачі ЛКП «Львівавтодор» (Відповідачу у справі) (а.с. 104).
Розглянувши матеріали справи, судова колегія зазначає, що, оскільки Позивачем у позовній заяві рішення виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради № 1106 від 06.12.2017 не було визначено як підставу позову, це рішення прийнято після подання позову про захист порушеного права, а заява про зміну підстав позову до початку розгляду справи по суті (за правилами ст. 22 ГПК України, в редакції, яка діяла до 15.12.2017) Позивачем не подавалася, відтак рішення виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради № 1106 від 06.12.2017 судом до уваги не береться.
При цьому, Позивачем доказів повідомлення Відповідача, якому спірне майно належало на праві господарського відання до 06.12.2017, чи погодження із Відповідачем, щодо передачі по акту приймання- передачі ЛКП «Львівавтодор» суду не надано.
Крім того, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивачем не надано суду акта про відмову від підписання актів приймання-передачі від 04.05.2017, в підтвердження зазначених Позивачем у позовній заяві обставин, як і доказів надіслання Відповідачу листа №2302-вих-1998 від 21.04.2017.
Натомість, долучений до матеріалів позовної заяви акт від 03.08.2015 (а.с. 33-а), не є належним доказом при розгляді даного господарського спору, оскільки не стосується ані сторін , ані предмета позову, заявленого в даній справі.
Крім того, судова колегія зазначає, що площа приміщення, яке передається Позивачем в оренду Третій особі за договором оренди від 15.03.2017 становить 519,1 кв.м, а площа приміщення, яке було передано у повне господарське відання Відповідачу за рішенням від 31.10.1997 № 645 становить 915,2 кв.м.
Відтак, за даних умов, вимоги заявлені до Відповідача про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні майном, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Данилишина, 4, шляхом зобов'язання Відповідача підписати акт приймання-передачі спірного об'єкта нерухомості заявлені безпідставно та необґрунтовано, порушення прав власника спірного майна є не доведеними та передчасними.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 Цивільного кодексу України).
До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення.
Абзацом 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено способи захисту порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. (абзац 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).
До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у статті 16 Цивільного кодексу України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить звернути вагу на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на час звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення, а у разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейським судом з прав людини зазначено, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі заходи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім цього, судом вказано на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 13 передбачено, що норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" у законі та на практиці, зокрема, у тому сенсі, що його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Судова колегія зазначає, що ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Суд першої інстанції правильного зазначив, що обраний Позивачем спосіб захисту у вигляді усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов'язання підписати акт приймання-передачі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи Апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду, викладених вище та не доводять наявність порушеного права Позивача на момент прийняття оскаржуваного рішення.
У зв'язку з незадоволенням вимог апеляційної скарги, судовий збір слід покласти на Позивача у справі.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, -
ОСОБА_1 апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку ОСОБА_1 міської ради, м. Львів від 03.01.2018 за № 2302-вих-45 (вх. № ЛАГС 01-05/315/18 від 16.01.2018) залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2017 у справі № 914/2025/17 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за Апелянтом.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повний текст постанови складено 21.03.2018.
Головуючий суддя Л.Л. Давид
Суддя В.М.Гриців
Суддя І.Б.Малех