вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"15" березня 2018 р. Справа№ 910/3435/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Отрюха Б.В.
при секретарі Ярмак О.В.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 15.03.2018
розглянувши апеляційну скаргу Міністерства оборони України
на ухвалу Господарського суду міста Києва
від 26.01.2018
у справі №910/3435/17 (суддя Чинчин О.В.)
за позовом Заступника Генерального прокурора - головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до 1. Установи « 28 Управління начальника робіт»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортабуд»
про визнання правочину недійсним
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2018 у справі №910/3435/17 у задоволенні заяви Міністерства оборони України про забезпечення позову шляхом заборони Установі " 28 Управління начальника робіт" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Фортабуд" вчиняти будь -які дії на підставі спірного договору, зокрема, продовжувати будівництво житлового комплексу по вул. Бориспільська, 18 у Дарницькому районі м. Києва, здійснювати реєстрацію прав, укладати договору (угоди) з фізичними та юридичними особами, залучати інвесторів та інше - відмовлено.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, Міністерство оборони України звернулось до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржувану ухвалу скасувати та задовольнити заяву позивача про забезпечення позову, оскільки вважає, що судом порушено норми процесуального права, у зв'язку із чим ухвала є незаконною, порушує інтереси держави, а відтак такою, що підлягає скасуванню.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом в оскаржуваній ухвалі не обґрунтовано та не наведено мотиви, в чому саме полягає неспіврозмірність заявленої вимоги про забезпечення позову, та які саме майнові неспіврозмірні наслідки для відповідачів настають у разі вжиття таких заходів, що фактично вказує на ту обставину, що судом взагалі не досліджувалося питання співрозмірності.
Апелянт зазначає, що на підтвердження обставин, які можуть ускладнити виконання рішення суду про визнання спірного договору недійсним, заявником було подано інформаційну довідку Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №111440576 від 23.01.2018 року, отриману представником Генеральної прокуратури України Ушатим Ю.М. з використання власного електронного підпису, з якої вбачається, що відповідач - 2 зареєстрував за собою на підставі спірного договору від 05.01.2016 р. незавершене будівництво житловий будинок №1 - 26% готовності, № 2 - 11% готовності розміщені за адресою будівництва м.Київ, вул. Бориспільська, 18, що вказує на те, що будівництво ним здійснюється та до моменту розгляду в суді справи по суті може бути завершене, та всі будівлі будуть зареєстровані за відповідачем - 2 з правом подальшого відведення йому земельних ділянок під них, і на думку позивача настання таких наслідків є безповоротними у разі незастосування запропонованих заходів забезпечення позову і дані наслідки безперечно вплинуть на виконання рішення суду у разі забезпечення позову.
Крім того, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що дана справа розглядається повторно (новий розгляд), а в матеріалах справи знаходяться подані раніше докази, які підтверджують початок та продовження будівництва на підставі спірного договору за зазначеною адресою, зокрема до суду касаційної інстанції надавався Акт обстеження земельної ділянки з фототаблицями, відповідачем - 2 неодноразово наголошувалося в поясненнях, що надавалися в судових засідання, що будівництво триває та залучені та продовжують залучатися інвестори, як юридичні так і фізичні особи. Факт продовження будівництва також підтверджується інформацією, розміщеною на сайті «Укрбуд» ЖК «Чарівне містечко» в мережі інтернет https:// jk-charivnemisto.com.ua, де можна ознайомитись із всіма умовами забудови, стадією будівництва (фото) станом на 06.02.2018 та слідкувати за ходом будівництва онлайн-відео.
Також апелянт звертає увагу на те, що предметом позову є визнання недійсним договору укладеного між відповідачами про будівництво житлового комплексу по вул. Бориспільська, 18 у Дарницькому районі міста Києва від 05.01.2016 р. Відповідно до даного договору будівництво здійснюється на земельний ділянці площею 12,2446 га цільове призначення якої - для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України.
У разі задоволення позовних вимог про визнання договору, укладеного між відповідачами недійсним, сторони зобов'язані повернутися в майнове становище до моменту його укладення, а відповідач - 2 зокрема, повернути земельну ділянку (будівельний майданчик) отриману під забудову, для чого йому необхідно буде привести її у попередній стан, а саме знести збудовані об'єкти.
Апелянт вважає, що враховуючи ту обставину, що відповідач - 2 вже почав та продовжує будівництво, а також те, що він почав оформляти за собою право власності на недобудовані будівлі, що підтверджується інформаційною довідкою, доданою до заяви про забезпечення позову, у разі задоволення судом позовних вимог, виконати таке рішення буде вкрай важким, або неможливим.
Представник прокуратури підтримав доводи апеляційної скарги, просить суд оскаржувану ухвалу скасувати, вимоги заяви Міністерства оборони України про забезпечення позову задовольнити.
Відповідач-1 просить суд оскаржувану ухвалу скасувати, вимоги заяви Міністерства оборони України про забезпечення позову задовольнити.
Відповідач-2 надіслав письмові заперечення на апеляційну скаргу, просить суд оскаржувану ухвалу залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, оскільки умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Відповідач-2 зазначає, що предметом позову у даній справі є визнання правочину недійсним, в той час як заявник просить забезпечити позов шляхом заборони Установі « 28 Управління начальника робіт» та Товариству з обмеженою відповідальністю «Фортабуд» вчиняти будь-які дії на підставі спірного договору, зокрема, продовжувати будівництво житлового комплексу по вул. Бориспільська, 18 у Дарницькому районі м. Києва, здійснювати реєстрацію прав, укладати договору (угоди) з фізичними та юридичними особами, залучати інвесторів та інше. Зазначені заходи до забезпечення позову є неспіврозмірними із заявленими позивачем вимогами з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення представників сторін, колегія встановила наступне.
Заступник Генерального прокурора України - головний військовий прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Установи " 28 Управління начальника робіт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортабуд" про визнання правочину недійсним.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Заступник Генерального прокурора України - головний військовий прокурор зазначав про порушення відповідачами вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 р. № 296 " Про затвердження Порядку укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 %, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном", порушення Постанови Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 р. № 715 "Порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони щодо відсутності проведення конкурсу на будівництво житла", а також на відсутність погодження умов договору з Міноборони. За таких підстав, просить суд визнати недійсним Договір про будівництво житлового комплексу по вул. Бориспільська, 18 у Дарницькому районі міста Києва від 05.01.2016 р., з моменту його укладення між Установою "28 Управління начальника робіт" та товариством з обмеженою відповідальністю " Фортабуд".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 року по справі №910/3435/17 позовні вимоги задоволено, визнано недійсним договір про будівництво житлового комплексу по вул. Бориспільській, 18 у Дарницькому районі міста Києва від 05.01.2016, укладений між Установою "28 Управління начальника робіт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фортабуд".
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 року прийнято відмову Установи "28 Управління начальника робіт" від апеляційної скарги на рішення від 13.07.2017. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортабуд" задоволено, рішення від 13.07.2017 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову Заступника генерального прокурора України - головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України. Розподілено судові витрати.
Постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 скасовано, а справу №910/3435/17 направлено для нового розгляду.
25.01.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Міністерства оборони України надійшла заява про забезпечення позову, в якій останній просив суд забезпечити позов шляхом заборони Установі "28 Управління начальника робіт" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Фортабуд" вчиняти будь -які дії на підставі спірного договору, зокрема, продовжувати будівництво житлового комплексу по вул. Бориспільська, 18 у Дарницькому районі м. Києва, здійснювати реєстрацію прав, укладати договору (угоди) з фізичними та юридичними особами, залучати інвесторів та інше.
Згідно з частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого королівства") положення статті 1 Першого протоколу містять три окремих правила, які не застосовуються окремо: перше правило проголошує принцип мирного володіння майном, друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у власність правомірним, третє правило визнає за державами контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Також, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання в право власності принципу правомірного та допустимого втручання, слід оцінити, чи є захід законним, чи переслідує втручання суспільний інтерес, чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно зі ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Разом з тим, слід брати до уваги і те, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи, що вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права, яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є визнання правочину недійсним, в той час як заявник просить забезпечити позов шляхом заборони Установі " 28 Управління начальника робіт" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Фортабуд" вчиняти будь -які дії на підставі спірного договору, зокрема, продовжувати будівництво житлового комплексу по вул. Бориспільська, 18 у Дарницькому районі м. Києва, здійснювати реєстрацію прав, укладати договору (угоди) з фізичними та юридичними особами, залучати інвесторів та інше.
Колегія звертає увагу, що дані заходи до забезпечення позову є неспіврозмірними із заявленими позивачем вимогами з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1-2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Доказування повинно здійснюватись за загальними правилами відповідно до ст. 74 ГПК України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Заявником у заяві про забезпечення позову не наведено достатніх обґрунтувань та не доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони Установі " 28 Управління начальника робіт" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Фортабуд" вчиняти будь - які дії на підставі спірного договору, зокрема, продовжувати будівництво житлового комплексу по вул. Бориспільська, 18 у Дарницькому районі м. Києва, здійснювати реєстрацію прав, укладати договору (угоди) з фізичними та юридичними особами, залучати інвесторів та інше, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у разі можливого задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
Заявником не додано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження здійснення відповідачами у теперішній час будівництва житлового комплексу по вул. Бориспільська, 18 у Дарницькому районі м. Києва, оскільки інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не є такими доказами.
За оцінкою колегії суддів, судом першої інстанції вірно відзначено, що в поданій заяві, міститься лише посилання на потенційне порушення прав заявника, при цьому відсутнє достатнє обґрунтування та докази, які підтверджують доцільність та необхідність забезпечення позову, а також, не наведені достатні обставини з якими заявник пов'язує порушення його прав і охоронюваних законом інтересів.
Зважаючи на вищевказане, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для вжиття заходів до забезпечення позову.
Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. За юридичними позиціями Конституційного Суду України верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу; конституційне право людини на судовий захист є гарантією усіх прав і свобод людини і громадянина (абзац дев'ятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003, абзац чотирнадцятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004).
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Найважливішою ознакою суду є його незалежність та безсторонність, а однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 1 частини другої статті 129 Конституції України).
У практиці Європейського суду з прав людини сформовано, серед іншого, характеристики незалежності суду, одна з яких полягає в тому, що суд має сприйматися як незалежний орган; щодо ознак безсторонності суду, то він повинен сприйматися таким з об'єктивного погляду з достатніми гарантіями для виключення будь-яких легітимних сумнівів з цього приводу (пункти 125, 126 рішення від 6 жовтня 2011 року у справі "Агрокомплекс проти України").
З врахуванням викладеного, забезпечення права на ефективний спосіб захисту позивача не може виправдовувати втручання у право відповідачів на вчинення будь - яких дій на підставі спірного договору, зокрема, продовжувати будівництво житлового комплексу по вул. Бориспільська, 18 у Дарницькому районі м. Києва, здійснювати реєстрацію прав, укладати договору (угоди) з фізичними та юридичними особами, залучати інвесторів та інше
Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки не спростовують викладених в ухвалі обґрунтованих висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування ухвали господарського суду першої інстанції.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, ухвала Господарського суду м. Києва від 26.01.2018 у справі № 910/3435/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, а отже, підстав для її скасування або зміни не вбачається.
Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 276, 281-285, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.01.2018 у справі №910/3435/17 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.01.2018 у справі №910/3435/17 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/3435/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст. 286-291 ГПК України.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
Б.В. Отрюх