13 березня 2018 року справа № 203/3133/17(2-а/0203/172/2017)
головуючий суддя І інстанції - Казак С.Ю.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова С.М.,
суддів: Панченко О.М. Чередниченка В.Є. ,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2017 року у справі № 203/3133/17 (2а/0203/172/2017) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, закриття провадження по справі, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення від 17.08.2017 року № 118-ДК/0080По/08/01-17, винесену заступником головного державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та дотриманням законодавства України про охорону земель у Дніпропетровській області - начальником управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 та закрити справу.
Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, закриття провадження по справі - задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано постанову № 118-ДК/0080По/08/01/17 від 17 серпня 2017 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 53-1 КУпАП.
В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження набуття законного права користування відповідною земельною ділянкою площею 45,4 га, згідно із діючим законодавством, зокрема не надано відповідних правовстановлюючих документів.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно державного акту серії ДП АП № 000086 від 17.01.1997 року ОСОБА_3 в постійне користування було передано земельну ділянку площею 16,4 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Апостолівської міської ради (колишня Михайлівська сільська рада) Дніпропетровської області.
Згідно рішення Апостолівської районної ради від 26.01.1999 року ОСОБА_3 було надано в постійне користування земельну ділянку площею 29,0 кв.м для ведення селянського (фермерського) господарства, про що внесено відповідний запис до державного акту серії ДП АП №000086 від 17.01.1997 року.
10.01.1997 року ОСОБА_3 було засновано та зареєстровано як юридичну особу ФГ «ЗОЗУЛІНО» ОСОБА_3
Згідно п.6.1 статуту ФГ «ЗОЗУЛІНО» в новій редакції, затвердженого та зареєстрованого 25.01.2006 року для ведення фермерського господарства «ЗОЗУЛІНО» передано в постійне користування земельну ділянку площею 45,4 га, яка передана в постійне користування власнику цього фермерського господарства ОСОБА_3 згідно державного акту серії ДП АП № 000086 від 17.01.1997 року.
12.10.2014 року ОСОБА_3 помер.
За життя останній склав заповіт, посвідчений нотаріально 02.04.2012 року, за яким все належне йому майно заповідав ОСОБА_1
В липні 2017 року відповідачем було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, за наслідками якої складено акт перевірки від 26.07.2017 року, в якому зафіксовано факт самовільного зайняття головою ФГ «ЗОЗУЛІНО» ОСОБА_1 земельної ділянки площею 45,4 га на території Апостолівської міської ради Дніпропетровської області.
04.08.2017 року відносно голови ФГ «ЗОЗУЛІНО» ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 53-1 КУпАП, а 17.08.2017 року винесено постанову про визнання його винним у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн.
Визнання протиправною та скасування вказаної постанови і було предметом судового розгляду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право користування земельною ділянкою у відповідності до приписів чинного законодавства не увійшло до складу спадщини та припинилось з моменту смерті ОСОБА_3 Разом з тим, не проведення в подальшому переоформлення права користування земельною ділянкою не може розцінюватися як самовільне зайняття земельної ділянки та не утворює в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КУпАП.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 188 Земельного кодексу України передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.
Так, позивач заперечує факт самовільного зайняття земельної ділянки, оскільки на його думку, останній правомірно користувався земельною ділянкою, загальною площею 45,4 га на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 17.01.1997 року, виданого ОСОБА_3 та успадкованого його сином ОСОБА_1, який на даний час є головою ФГ “Зозуліно”.
Відповідно до статті 1 Закону № 963-IV самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Отже, обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку.
Статями 125, 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.
Приписами п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що державна реєстрація речових прав є обов'язковою.
Згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.
Зі змісту ч. 2 ст. 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.
Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.
Разом з тим, ОСОБА_3 за життя у відповідності до п. 6 Перехідних положень ЗК України не переоформив право користування земельною ділянкою, що позивачем не заперечується.
Вказане свідчить про використання земельної ділянки ФГ «ЗОЗУЛІНО» на момент перевірки без достатніх правових підстав.
Відповідно до ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі ст.ст. 116,118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно із ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст. 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
Згідно із ч. 1 ст. 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Відповідно до ч. 2 ст. 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та ч. 2 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.
Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Разом з тим, ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.
Згідно із ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
Відповідні правові висновки наведені в постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 року у справі № 6-2329цс16.
Таким чином, посилання заявника апеляційної скарги на наявність Державного акту на право постійного користування землею від 17.01.1997, виданого ОСОБА_3, та заповіту останнього від 02.04.2012 року на ім'я ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими, оскільки вказаний Державний акт на право користування земельною ділянкою було видано ОСОБА_3 саме як фізичній особі, та право користування земельною ділянкою, що виникло на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
Колегія суддів апеляційного суду також бере до уваги і той факт, що листом Державного комітету України із земельних ресурсів від 11 листопада 2008 р. № 14-17-4/12991 "Щодо застосування терміну "САМОВІЛЬНЕ ЗАЙНЯТТЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ"" роз'яснено, що дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки без правовстановлюючого документа, зареєстрованого в установленому порядку, але за наявності рішення відповідного органу виконавчої впади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) земельної ділянки чи наявність цивільно-правової угоди про набуття права на земельну ділянку, житловий будинок, будівлю або споруду, які на ній розміщені, не можуть бути кваліфіковані як "самовільне зайняття земельної ділянки". Вчинення таких дій є "використанням земельної ділянки без правовстановлюючого документа".
Аналогічна позиція міститься у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин". Відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо. За змістом статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України до особи, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
У разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку. З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Тому відсутність у такої особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки. З урахуванням, викладеного в таких випадках положення статті 212 ЗК України застосуванню не підлягають.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Отже, укладенню договору оренди земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній власності, передує прийняття відповіднім органом рішення про передачу в оренду такої земельної ділянки, тобто засвідчення певного волевиявлення органу, який здійснює розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених Земельним кодексом України, як орендодавця.
В той же час, позивачем ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції не надано жодних доказів, які б свідчили про надання саме ОСОБА_1 відповідним органом дозволу на оренду спірної земельної ділянки, при цьому відповідне рішення Михайлівської сільської ради Апостолівського району від 31.03.1993 року стосувалось ОСОБА_3 та з огляду на вищенаведені правові норми відповідне право на оренду земельної ділянки не входить до складу спадщини.
Пунктом «б» ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.
Статтею 53-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки у вигляді накладення штрафу на громадян від десяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, судом першої інстанції ухвалено рішення при неповному з'ясуванні обставин справи, що призвело до неправильного розгляду та вирішення справи, з порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись п.2 ч. 1 ст.315, ч.1 ст.317, ст.ст.322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області - задовольнити.
Постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2017 року у справі № 203/3133/17 (2а/0203/172/2017) - скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її підписання та оскарженню в касаційному порядку не підлягає у відповідності до приписів ч. 3 ст. 272 КАС України.
Постанову підписано складом суду 13 березня 2018 року.
Головуючий суддя: С.М. Іванов
Суддя: О.М. Панченко
Суддя: В.Є. Чередниченко