ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
12 березня 2018 року 10:34 № 826/16454/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі Мині І.І., за участю представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом до проОСОБА_2 державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_3 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Святошинськму районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.04.2016р. №1891257-1305, яким визначено суму податкового зобов'язання зі сплати земельного податку в розмірі 68648,09 грн.
Позивач мотивує свої вимоги тим, що звільнений від обов'язку нарахування сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), оскільки є платником єдиного податку.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що позивач є платником земельного податку, а тому спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Державною податковою інспекцією у Святошинськму районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.04.2016 №1891257-1305, яким ОСОБА_3 визначене грошове зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб в розмірі 68648,09 грн.
Позивач вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом пунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з пункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
У статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Крім того, пунктом 286.6 статті 286 Податкового кодексу України визначає, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Суд вважає за необхідне зазначити, що законодавчо встановлений коефіцієнт індексації грошової оцінки землі тягне за собою автоматичну зміну розміру плати за землю. При цьому, визначена нормативно-грошова оцінка землі не змінюється, а лише індексується на відповідний коефіцієнт.
За таких обставин, розмір земельного податку з фізичних осіб, в будь-якому випадку повинен бути проіндексований згідно правил статті 289 Податкового кодексу України.
Поряд з цим у частині першій, другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Статтею 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
В матеріалах справи наявний договір купівлі-продажу від 24.05.2000р. та купівлі-продажу нежитлового приміщення від 10.04.2003р., відповідно до яких ОСОБА_3 є власником нежитлових приміщень з №1 по № 6 по вулиці Депутатській, будинок 5, загальною площею 63 кв.м., та нежитлового приміщення № 36 - перукарні, загальною площею 98,1кв.м., яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1.
Дані об'єкти нерухомості знаходяться на земельних ділянках площею 111,14 кв.м. та 217 кв.м. з функціональним використанням землі комерційного призначення.
Як вказано вище, Державною податковою інспекцією Святошинського району ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення відносно ОСОБА_3 зі сплати земельного податку з фізичних осіб.
Як вбачається з заперечень відповідача, оспорюване податкове повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом з огляду те, що обов'язок сплати земельного податку виникає у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Суд погоджується з вказаними висновками контролюючого органу з огляду на наступне.
Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України в постанові від 02.12.2015 (справа №21-3517а15), згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Права власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України.
Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
За таких обставин, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 7 липня 2015 року (справа № 21-775а15).
Отже, оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким відповідачем оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями нараховано земельний податок, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 ст. 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Водночас, оспорюючи податкове повідомлення-рішення від 29.04.2016 №1891257-1305, позивач посилається те, що є платником єдиного податку, отже, звільнений від сплати та подання податкової звітності в частині земельного податку.
Так, відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно з пункту 291.2 статті 291 цього Кодексу спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що особливості справляння земельного податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Згідно підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 Господарського кодексу України).
Частиною другою статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Аналіз наведених норм дає суду підстави для висновку, що платник єдиного податку звільняється від сплати земельного податку в разі провадження діяльності, що спрямована на отримання доходу.
Згідно Свідоцтва платника єдиного податку Серія НОМЕР_2, ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, свідоцтво про державну реєстрацію № НОМЕР_3 від 12.02.1996р., з 01.01.2012р. перейшла на спрощену систему оподаткування, ставка єдиного податку 20%.
Відповідно до наданих пояснень позивача, останній використовує нежилі приміщення, що знаходились у його власності, у господарській діяльності- налання послуг перукарнями та салонами краси, здавання в оренду власного нерухомого майна.
Поряд з цим, контролюючим органом до податкового повідомлення-рішення від 29.04.2016 №1891257-1305 не надано завіреного належним чином розрахунку грошового зобов'язання позивача зі сплати земельного податку з фізичних осіб.
Суд звертає увагу на те, що обов'язок по нарахуванню сум земельного податку фізичним особам покладено саме на контролюючий орган - орган державної фіскальної служби, яким для визначення розміру вказаного податку необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов'язання.
У відзиву на позовну заяву ГУ ДФС у м. Києві вказує, що сума земельного податку в податковому повідомленні-рішенні від 29.04.2016 №1891257-1305 була визначена за наступною формулою:
328,91*1036,55*2,5*1,5*1,249*1,433*3%, де:
328,91 кв.м. - площа земельної ділянки згідно з витягами технічної документації про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки від 04.09.2009 № 244 та від 18.09.2009 №265 (217,77кв.м. +111,14кв.м.);
1036,55 - базова вартість 1 кв.м. землі відповідно Рішення Київської Міської Ради від 03.07.2014 №23/23 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва";
2,5 - коефіцієнт на функціональне використання землі, відповідно порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.04.2006р. № 388/12232);
1,5 - локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки (Рішення Київської міської ради від 03.07.2014 №23/23 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва);
1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (лист Державного агентства земельних ресурсів України від 14.01.2015 №6-28-0.22-215/2-15);
1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (лист Державної служби України з питань геодонезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 №6-28-0.22-201/2-16);
3% - ставка земельного податку відповідно до рішення Київської міської ради №242/5629 від 23.06.2011 зі змінами та доповненнями.
Разом з тим, з наведеного розрахунку вказано, що ним застосовано одразу два різні коефіцієнти індексації грошової оцінки, а саме - 1, 249 та 1, 433, що свідчить про помилковість розрахунку відповідача.
При цьому, контролюючим органом не надано доказів, які підтверджували необхідність встановлення ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено саме у розмірі 3%, в той час як Положенням про сплату за землю в місті Києві до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 (та на яке посилається відповідач у розрахунку) встановлено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у відсотках від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки зайняті житловим фондом - 0,03 %, а ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, які перебувають у постійному користуванні юридичних осіб (крім державної та комунальної форми власності), встановлюється в розмірі 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 - 5.6 цього Положення.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, зважаючи на недоведеність та необґрунтованість застосування конкретних показників, а також помилковість розрахунків податкового органу щодо застосування коефіцієнтів грошової оцінки та ставки податку, суд приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 29.04.2016 № 1891257-1305 в повному обсязі.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Святошинськму районі ГУ ДФС у м. Києві від 29.04.2016р. №1891257-1305.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя С.К. Каракашьян