ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
21 березня 2018 року № 826/5794/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»
до Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного
територіального управління юстиції в Одеській області
третя особа ОСОБА_2
про визнання протиправним та скасування рішення
Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (надалі - Відповідач), третя особа - ОСОБА_2, в якому просить суд: скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 3В-17/642/33068907 від 15.06.2012 року, виданого Другим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в частині накладення арешту на майно, а саме на нерухоме нежиле підвальне приміщення 3501, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 19.05.2017 р., відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 11.09.2017 р.
В судовому засіданні 11.09.2017 р., Судом прийнято рішення про відкладення розгляду справи до 07.11.2017 р. та витребування у Відповідача матеріалів виконавчого провадження.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що спірний арешт накладено з порушеннями вимог законодавства, оскільки державним виконавцем під час виконавчого провадження не повною мірою були проведені виконавчі дії, передбачені п.3 ст.51 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки державний виконавець, накладаючи арешт на нерухоме майно, не пересвідчився в існуванні заборони відчуження нерухомого майна та не повідомив позивача, як заставодержателя, про накладення такого арешту на предмет іпотеки, роз'яснивши йому право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.
В судовому засіданні представник Позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представники Відповідача та третьої особи, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи.
Представники Відповідача та третьої особи письмово не виклали своєї позиції щодо заявлених позовних вимог.
Враховуючи не прибуття представників Відповідача та третьої особи в судове засідання 07.11.2017 року Судом прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини шостої статті 128 КАС України (в редакції станом на листопад 2017 р.).
Враховуючи те, що 15.12.2017 року набрала чинності нова редакція КАС України, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі вона знаходить на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно справа розглянута з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 та ч. 5 ст. 250 КАС України в редакції з 15.12.2017 року.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.
Між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 25.09.2007 року укладено кредитний договір №11222511000.
В забезпечення належного виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між сторонами укладено іпотечний договір від 25.09.2007 року.
За умовами договору ОСОБА_2 як іпотекодавець передала в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором наступне нерухоме майно: нерухоме нежиле підвальне приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 81,0 кв.м.
В подальшому АКІБ «УкрСиббанк» 11.06.2012 року відступило ТОВ «Кей-Колект» відповідно до договору факторингу №4 свої права вимоги за зобов'язаннями позичальника за кредитним договором.
З інформаційної довідки з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, зо 15.06.2012 року за №12626040 на підставі постанови про арешт боржника та оголошення його відчуження від 15.06.2012 року Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ на все нерухоме майно ОСОБА_2 накладено арешт.
Позивач вважає, що Відповідачем в порушення вимог законодавства безпідставно винесено спірну постанови, а тому звернувся до суду з відповідним позовом.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно з приписами статті 11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, поміж іншого, накладати арешт на майно боржника.
Згідно зі статтею 52 Закону №606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Відповідно до приписів статті 54 Закону №606-XIV звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.
Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі:
- виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;
- якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.
Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку"
В розумінні статті 1 "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частинами шостою та сьомою статті 3 Закону №898-IV у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Частиною другою статті 1 Закону України "Про заставу" передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Крім того, право заставодержателя на звернення стягнення саме на заставлене майно регулюється статтею 20 Закону України "Про заставу".
Таким чином, за наявності договору іпотеки, укладеного з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, іпотекодержатель, має право, у разі невиконання боржником своїх зобов'язань, звернути стягнення на передане в іпотеку майно.
При цьому, як уже зазначалося, про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.
Однак, з інформаційної довідки з Державного реєстру іпотек вбачається, що договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 11.06.2012 року зареєстровано приватним нотаріусом 16.11.2012 року.
Отже, Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів протиправності спірної постанови щодо порушення прав саме Позивача в частині не дотримання ст.54 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки спірна постанова винесена ще 15.06.2012 року, тобто до внесення відомостей про відступлення прав вимоги ТОВ «Кей-Колект» в Державному реєстрі іпотек.
Крім цього, Законом України "Про виконавче провадження" право державного виконавця на накладення арешту на майно боржника не обмежено перебуванням такого майна у іпотеці та не встановлено обов'язку державного виконавця при накладенні арешту на майно боржника здійснити перевірку відсутності обтяження зазначеного майна іпотекою.
З огляду на викладене, враховуючи те, що накладення арешту на майно у виконавчому провадженні не є актом звернення стягнення на майно, а є дією спрямованою на забезпечення можливості звернення стягнення на майно у майбутньому, а також те, що стягнення коштів за рахунок предмета іпотеки можливо лише у випадку порушення боржником основного зобов'язання, а залишок коштів після задоволення вимог іпотекодержателя використовується для задоволення вимог інших стягувачів, колегія суддів приходить до висновку, що факт накладення арешту на предмет іпотеки не може порушувати переважне право іпотекодержателя на звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці.
Таким чином, Відповідачем було правомірно накладено арешт на майно боржника ОСОБА_2
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що скасування постанови про накладення арешту та оголошення заборони на його відчуження 3В-17/642/33068907 від 15.06.2012 року з підстав, на яких ґрунтується позов ТОВ «Кей-Колект», є безпідставними та необґрунтованими.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись положеннями статей 2 - 4, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (04071, Мм. Київ, вул. Межигірська, буд. 22; код ЄДРПОУ 37825968) відмовити повністю.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.Б. Федорчук