ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
20 березня 2018 року № 826/6383/17
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Мазур А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
третя особа: Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва
про зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд визнати протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови позивачу у поверненні помилково сплаченого судового збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 13 003 грн. та зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернутися із поданням, відповідно до вимог чинного законодавства до Державної казначейської служби у Шевченківському районі м. Києва про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 13 003 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2017 відкрито провадження в даній адміністративній справі.
Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що останній не володіє інформацією щодо права власності громадян на нерухоме майно, а відтак Пенсійний фонд позбавлений можливості встановити факт придбання особою житла вперше.
Третя особа подала пояснення по справі, в яких вказала, що подання щодо повернення надмірно/помилково сплачених коштів з державного бюджету України на користь позивача від відповідача до Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва не надходило, а відтак підстави для повернення коштів відсутні.
Суд ухвалив перейти до розгляду в порядку письмового провадження на підставі ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
03.03.2017 між ОСОБА_3, як продавцем та ОСОБА_1, як покупцем було укладено договір купівлі-продажу квартири, що посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Пальорою Г.Ю.
Згідно п. 1 даного Договору продавець передає у власність, а покупець приймає у власність і зобов'язується оплатити на викладених нижче умовах квартиру АДРЕСА_1.
Пунктом 3 Договору передбачено, що продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 1 300 383, 00 грн., що за офіційним курсом НБУ на дату укладання Договору еквівалентно сумі 48 000 доларів США.
Відповідно до вимог п. 10 Договору витрати по оплаті посвідчення договору в розмірі, що дорівнює ставці державного мита, сплачує продавець, оплату збору на державне пенсійне страхування сплачує покупець.
Враховуючи викладене, позивач сплатила на користь ГУ ДКСУ у м. Києві збір на обов'язкове пенсійне страхування у розмірі 1%, що складає - 13 003, 83 грн., призначення платежу: 24140500, 34662057 за придбання нерухомого майна - 1% ОСОБА_1, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією №261810051 від 03.03.2017.
20.04.2017 ОСОБА_1 звернулася до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про подачу до ГУ ДКСУ у м. Києві подання про повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, долучивши до заяви копію квитанції №261810051 від 03.03.2017.
Листом Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 10.05.2017 №26010/16 було повідомлено заявника про відсутність правових підстав для повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, окрім того, зазначено, що У ПФУ не володіє інформацією щодо прав власності на нерухоме майно.
Вважаючи дану відмову протиправною, а своє право порушеним, позивач звернулася із адміністративним позовом до суду.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування регулюється Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування" від 26.06.1997 №400/97-ВР та постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року № 1740 «Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій».
Так, згідно п. 9 ст. 1 Закону №400/97-ВР підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на запит Пенсійного фонду України та його територіальних органів, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, нотаріусів, адвокатів надається у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 8 статті 2 Закону №400/97-ВР визначено, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
У відповідності до п. 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року N 1740, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Тобто, вказаними нормами визначено, що із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки щодо громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла та громадяни, які придбавають житло вперше.
Пунктом 15-3 вказаного Порядку визначено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
У відповідності до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Так, з наявної в матеріалах справи витягу від 03.03.2017 №81776566 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, що 03.03.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пальорою Г.Ю. було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1, відомості щодо наявності на праві власності позивачки іншого нерухомого майна відсутні.
Відповідач, у своїх запереченнях зазначив, що відомості з Державного реєстру прав не можуть бути підставою для визначення позивача особою, яка придбала майно вперше, а також, що в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, не існує єдиної бази, за допомогою якої можна визначити первинне придбання нерухомого майна особою, а також не існує органу, компетентного видавати довідки на підтвердження обставин первинного придбання житла.
Однак, суд не може погодитися із даним твердженням з огляду на те, що відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити факт придбання житла особою вперше, не може бути підставою для відмови особі в реалізації, визначених законом прав.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Дане підтверджується також правовою позицією Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, згідно пункту 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що позивач є особою, в якої відсутній обов'язок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при оформленні документів з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від вартості придбаного майна, а тому він має право на повернення суми збору.
Процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначено Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013р. № 787 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013р. за № 1650/24182 (далі - Порядок № 787).
Відповідно до Порядку № 787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів (п. 3).
Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, зокрема, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою з найменуванням та ідентифікаційним кодом установи (у разі наявності), з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
Подання в довільній формі подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи готівкою.
Враховуючи викладене, суд встановив, що до повноважень органів Пенсійного фонду України належить контроль щодо справляння надходжень бюджету по даному збору і на підставі заяви платника останні мають сформувати та подати відповідне подання до органів державної казначейської служби.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач правомірність своїх дій не довів, а відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, судовий збір у сумі 640, 00 грн. підлягає поверненню.
Керуючись, ст. ст. 2, 19, 77, 90, 139, 194, 241-246, 250, 255 Окружний адміністративний суд міста Києва,-
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 в поверненні сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 13 003 (тринадцять тисяч три ) грн. 83 коп.
Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, 14, код ЄДРПОУ 40376133) сформувати та подати до Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва подання про повернення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна - у розмірі 13 003 (тринадцять тисяч три ) грн. 83 коп., сплаченого згідно квитанції №261810051 від 03.03.2017.
Присудити на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, 14, код ЄДРПОУ 40376133) сплачений судовий збір у сумі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, відповідно до статті 255Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.С. Мазур