ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
21 березня 2018 року № 826/5831/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №318-1305 від 23.04.2016 р.
Позивач, в особі ОСОБА_1 (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві (надалі - Відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 23.04.2016 року №318-1305.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 19.05.2017 р., відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 19.09.2017 р.
У відповідності до Довідки про не здійснення фіксування судового засідання від 19.09.2017 р. розгляд справі відкладено на 30.10.2017 р.
В судовому засіданні 30.10.2017 р., Судом прийнято рішення про відкладення розгляду справи 12.12.2017 р. та надання часу представнику Позивача для ознайомлення з матеріалами справи.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що прибудинковою територією, яку включено до складу земельної ділянки, щодо якої було нараховано податок, Позивач не користується, право власності на вказану земельну ділянку ним не оформлювалось. Крім цього, Контролюючим органом не надано належного розрахунку нарахованої суми за спірним податковим повідомленням-рішенням, не було надано доказів використання під час обрахунку даних державного земельного кадастру.
Представник Відповідача проти позовних вимог заперечує, обґрунтовуючи тим, що податкове повідомлення-рішення прийнято у відповідності до ст.286 ПК України.
В судовому засіданні 12.12.2017 р. Судом прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини четвертої статті 122 КАС України (в редакції станом на грудень 2017 р.).
Враховуючи те, що 15.12.2017 року набрала чинності нова редакція КАС України, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі вона знаходить на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно справа розглянута з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 та ч. 5 ст. 250 КАС України в редакції з 15.12.2017 року.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Відповідач зазначає, що за ОСОБА_1 обліковуються земельна ділянка, під нежитловим приміщенням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, площею 149,69 кв.м.
Державною податковою інспекцію у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві 23.04.2016 року прийнято податкове повідомлення-рішення №318-1305, якими Позивачу визначено податкове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб у загальному розмірі 34428,93 грн.
Позивач зазначає, що спірне податкове повідомлення-рішенням Контролюючим органом не надіслано на адресу Позивач, що в свою чергу є порушенням вимог законодавства, а тому звернувся до суду з відповідним позовом.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Згідно з п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.
Об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 ПКУ).
Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Згідно приписів ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічні правила переходу права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, регламентовані у статті 377 Цивільного кодексу України.
Отже, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Крім того, відповідно до п. 286.6 ст. 286 ПК України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК України).
Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що Позивач відповідно до договорів купівлі-продажу нежилих приміщень: від 07.11.2008 року та від 15.01.2008 р. є співвласником нежилих приміщень: за №1 по №5 групи приміщень №34а, загальною площею 36,30 квадратних метрів та за №1 по №4 групи приміщень №34 (в літ. А), загальною площею 52,80 квадратних метрів, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 літера А.
Отже, оскільки Позивач є власником нежитлових приміщень, за земельні ділянки під якими Відповідачем оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням нараховано земельний податок, незважаючи на те, що Позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 ст. 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у Позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Даний висновок відповідає правовій позиції Верховного суду України висловленій у постанові від 07.07.2015 (справа № 21-775а15) та від 02.12.2015р. (справа № 21-3517а15), незважаючи на те, що Позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Разом з тим, розглядаючи питання правомірності визначення Позивачу податкового зобов'язання із земельного податку необхідним є встановлення факту використання Відповідачем офіційних відомостей при здійсненні розрахунку податкового зобов'язання.
Так, відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно відсутність таких даних обумовлює відсутність підстав до нарахування відповідних податкових зобов'язань.
Згідно з ч. 1 ст. 193 ЗК України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до ст. 194 ЗК України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.
Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр».
Доступ до Державного земельного кадастру надається банкам, центральному органу виконавчої влади, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів.
Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги.
Отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку є обов'язковим при вчиненні правочинів щодо земельної ділянки (крім складення заповітів).
Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку видається заявнику в день надходження заяви.
Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.
На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.
Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором та посвідчується його печаткою.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр», відомості Державного земельного кадастру є офіційними.
В матеріалах справи міститься Лист ГУ Держгеокадастру у м. Києві від 22.11.2016 р. №29-26-0.21-13709/2-16, в якому зазначено, що станом на теперішній час відомості щодо державної реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі на території м. Києва за адресою: АДРЕСА_2 та рішення про передачу їх у власність/користування фізичним та юридичним особам, в Головному управлінні Держгеокадастру у м. Києві відсутні.
При цьому Суд наголошує, що в ході розгляду справи Контролюючим органом не надано детальний, розгорнутий, викладений у хронологічній послідовності розрахунок податкового зобов'язання, що зазначено в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, а також не надано дані державного земельного кадастру і матеріали нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що розташована під приміщеннями, які перебувають у власності Позивача станом на 2016 р.
В письмових запереченнях Відповідачем надано розрахунок земельного податку за 2016 року на підставі даних з державного земельного кадастру щодо спірної земельної ділянки (станом на 2009 рік), водночас ці розрахунки не мають відношення та не підтверджуються правильність розрахунку суми земельного податку, яка була нарахована спірним податковим повідомленням-рішенням.
Таким чином, Відповідачем розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для Позивача здійснено за відсутності відомостей, обов'язкова наявність яких обумовлена нормами ПК України, а тому прийняте податкове повідомлення-рішення від 23.04.2016 року №318-1305 є необґрунтованим та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про задоволення позовних вимог.
Керуючись положеннями статей 2 - 4, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адрес: 04128, АДРЕСА_1) задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 23.04.2016 року №318-1305.
3. Стягнути з Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адрес: 04128, АДРЕСА_1) судові витрати в сумі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 коп.).
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.Б. Федорчук