Великоолександрівський районний суд Херсонської області
Справа № 650/1394/17
провадження № 1-кп/650/19/18
Іменем України
05 лютого 2018 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
потерпілої - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в смт. Велика Олександрівка матеріали кримінального провадження № 12017230100000328 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сухий ставок Великоолександрівського району Херсонської області, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 121, ч.1 ст. 125 КК України,
встановив:
В провадженні Великоолександрівського районного суду Херсонської області знаходиться зазначене кримінальне провадження.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строків тримання під вартою відносно обвинуваченого на 60 діб посилаючись на те, що на час розгляду справи ризики передбачені пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України, а отже це необхідно за для запобігання їх настанню. Проти заміни запобіжного заходу на домашній арешт заперечив.
Захисник обвинуваченого та обвинувачений заперечили проти продовження строку тримання під вартою, захисник просив встановити відносно обвинуваченого домашній арешт з огляду на те, що він має постійне місце проживання, відповідну реєстрацію та добру репутацію. Пояснив, що свідки та потерпіла допитані, а відтак вплив обвинуваченого на них неможливий.
Потерпіла в судовому засіданні наполягала на продовженні обраного запобіжного заходу, заперечила проти заміни його на домашній арешт.
Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши наявні в матеріалах справи, які підлягають дослідженню при вирішенні вищевказаного питання, суд, реалізуючи право обвинуваченого на забезпечення періодичного контролю за законністю застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою гарантованого ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прийшов до наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Розгляд цього питання має відбуватися за нормами глави 18 КПК України з обґрунтуванням наявності ризиків у кримінальному провадженні та необхідності подальшого застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до обвинувального акту у кримінальному проваджені № 12017230100000325, затвердженого прокурором 27.10.2017 року вбачається, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину за ч.2 ст. 121 КК України, за який передбачена відповідальність у виді позбавлення волі на строк до десяти років, та злочину за ч.1 ст. 125 КК України, за який передбачена відповідальність у виді обмеження волі на строк до двох років.
Згідно ухвали слідчого судді Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 14.08.2017 року відносно ОСОБА_4 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 10.10.2017 року, який згідно ухвали слідчого судді Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 03.10.2017 року продовжено до 13.11. 2017 року, який згідно ухвали Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 08.11.2017 року продовжено до 06.01.2018 року, який згідно ухвали Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 13.12.2017 року продовжено до 10.02.2018 року.
Таким чином, обвинувачений перебуває під вартою з 12.08.2017 року, що є датою його затримання згідно ухвали слідчого судді від 14.08.2017 року), що становить більше п'яти місяців. В провадженні суду справа перебуває з 30.10.2017 року.
Відповідно до вищенаведених ухвал слідчого судді відносно обвинуваченого було обрано та продовжено строк тримання під вартою за наявності ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які полягали у тому, що обвинувачений може: переховуватися від органів досудового розслідування та суду, впливати на потерпілу та вчинити інший злочин, в тому числі для впливу на останню.
З ухвали суду від 13.12.2017 року вбачається, що суд прийшов до висновку про наявність ризику передбаченого пунктом 3 частини 1 статті 177 КПК України, однак прокурор у даному клопотанні наполягає на наявності також інших двох ризиків, при цьому надавши із доказів лише копію ухвали слідчого судді від 14.08.2017 року та копію ухвали суду від 08.11.2017 року, а саме її резолютивну частину.
Проаналізувавши доводи прокурора викладені у клопотанні та дослідивши матеріали справи суд прийшов до висновку про недоведеність прокурором наявності ризиків передбачених пунктами 1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України на наявності яких він наполягає.
На час проведення даного судового засідання у суду відсутні будь-які фактичні данні, отримані у передбаченому законом порядку, на підставі яких можливо встановити їх наявність.
Суду не надано доказів того, що обвинувачений переховувався від слідства або намагався переховатись до його затримання, готувався до цього або готується перебуваючи під вартою. Допитані в судовому засіданні свідки та потерпіла таких фактів не повідомляли, письмові докази відсутні, аргументи відповідні суду не наведені.
Так само не доведено перед судом наявності на час розгляду справи ризику щодо можливості вчинення обвинуваченим іншого злочину. Обвинувачений раніше не судимий та обвинувачується у вчиненні злочинів характер яких не вказує на систематичне вчинення особою злочинів, схильність до їх вчинення.
Однак, суд вважає встановленим ризик щодо можливості впливу обвинуваченим на потерпілу, з огляду на покази потерпілої надані нею у попередніх судових засіданнях, згідно яких вона побоюється обвинуваченого, який під час досудового розслідування погрожував їй з метою змусити не розповідати про випадки побиття ним дітей раніше та того, що це зробив саме він.
Суд вважає, що наявність даного ризику в сукупності з обставинами за якими обвинуваченому пред'явлено обвинувачення на підставі вагомих доказів про вчинення ним злочину, йому загрожує, у разі визнання винуватим, покарання у виді позбавлення волі до десяти років, він є молодим та здоровим, не має постійного заробітку, тобто матеріально не забезпечений, обвинувачується у вчиненні злочинів відразу щодо двох неповнолітніх осіб, свідчить про наявність підстав для продовження щодо нього вищевказаного запобіжного заходу з метою запобігання зазначеному ризику.
Міцність соціальних зв'язків обвинуваченого, наявність постійного місця проживання та реєстрації, його репутація, відсутність у нього судимостей, відсутність майнових претензій потерпілої до нього, з урахуванням вищенаведених доводів, не можуть свідчити про можливість застосування до нього більш-м'якого запобіжного заходу, оскільки вони не встановлюють адекватних обмежень та заборон необхідних для запобігання встановленому ризику.
Обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діянь, які йому інкримінуються, позбавляє можливості перешкодити інтересам правосуддя.
Крім того, відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» зазначив, що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу, сприяти якому має і тримання особи під вартою.
З огляду на наведене, оцінивши у сукупності всі обставини, з метою запобігти спробам обвинуваченого перешкодити встановленню істини у справі, забезпечення виконання ним процесуальних рішень, суд вважає доцільним, з урахуванням цілей п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципу правової визначеності, продовжити його дію в межах строку, визначеного законом.
Доводи захисника, про застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту, який обмежився усними поясненнями, не переконали суд у можливості зміни запобіжного заходу на більш м'який, адже захисник не повідомив жодних обставин, які б спростовували доводи суду з цього приводу.
Позицію обвинуваченого та захисника, які просили застосувати до першого конкретний запобіжний захід, суд сприймає як визнання ними факту наявності ризиків про які неодноразово наголошував прокурор, адже лише за умови їх існування можливе застосування будь-якого запобіжного заходу встановленого ч.1 ст. 176 КПК України.
Керуючись ст. ст. 176-178, 331 КПК України, суд
постановив:
Строк тримання під вартою ОСОБА_4 продовжити на 60 діб до 05 квітня 2018 року.
У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 про заміну обраного відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою на цілодобовий арешт - відмовити.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору та направити уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1