Справа №1-5/2006 Головуючий у суді у 1 інстанції - Труханова
Номер провадження 11/788/2/18 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
Категорія - Умисне вбивство
20 березня 2018 року колегія суддів з розгляду справ та матеріалів кримінального судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
представника потерпілих-адвоката - ОСОБА_8 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_9 та представника потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_8 на постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 січня 2018 року, якою кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_6 за п.6 ч.2 ст.115, п.п.6, 13, ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.357 КК України, повернуто прокурору прокуратури Сумської області для організації проведення додаткового розслідування, -
Вироком Апеляційного суду Сумської області від 12.05.2006 р. ОСОБА_6 було засуджено за п.6 ч.2 ст.115, п.п.6, 13, ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.357, ст.70 КК України до довічного позбавлення волі.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Верховного суду України від 17.08.2006 року вирок змінено: виключено з мотивувальної частини висновки суду про наявність у засудженого умислу на розбійний напад та умисне вбивство потерпілої до того, як він зайшов у її житло, зазначені при викладенні фактичних обставин вчинених злочинів за епізодом умисного вбивства ОСОБА_12 , в решті вирок залишено без змін.
Рішенням Європейського суду з прав людини «Тимченко проти України», яке набуло статус остаточного 13.10.2016 р., встановлено порушення у справі ОСОБА_6 : ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі-Конвенція) у зв'язку з жорстоким поводженням із заявником з боку працівників поліції; ст. 3 Конвенції у зв'язку з неефективністю розслідування на національному рівні за скаргою заявника на жорстоке поводження; п.1 ст.6 Конвенції у зв'язку з порушенням права заявника не свідчити проти себе.
Постановою Верховного Суду України від 23.10.2017 року вирок Апеляційного суду Сумської області від 12.05.2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Верховного суду України від 17.08.2006 року щодо ОСОБА_6 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Обраний ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишений без зміни до вирішення цього питання судом у порядку, передбаченому КПК 2012 року.
Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 січня 2018 року кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_6 за п.6 ч.2 ст.115, п.п.6, 13, ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.357 КК України повернута прокурору прокуратури Сумської області для організації проведення додаткового розслідування.
Обрано ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 25.03.2018 року, включно.
Судом при попередньому розгляді справи було встановлено, що органами досудового слідства були суттєво порушені вимоги ст.ст.228-232 КПК України, що згідно ст.249-1 КПК України (1960 р.) є підставою для повернення обвинувального висновку прокурору.
Зокрема, в порушення вимог ст. 223 КПК України (1960 р.) в описовій частині обвинувального висновку не зазначено місце вчинення злочину по епізоду вбивства ОСОБА_13 , неможливо встановити в який час був вчинений злочин, оскільки за даними обвинувального висновку ОСОБА_6 зустрів останню після її вбивства.
Також обвинувальний висновок не містить доводів ОСОБА_6 на свій захист по суті пред'явленого обвинувачення за ст.ст. 115 ч.2 п.6, 115 ч.2 п.п.6.13, 187 ч.4, 357 ч.3 КК України, а містить доводи іншої особи, яка по суті пред'явленого обвинувачення свою вину в інкримінованих йому злочинах не визнає.
Додатки до обвинувального висновку складені з порушенням вимог процесуального закону, оскільки в п.п.7, 8 довідці про рух кримінальної справи, зазначені дати проведення процесуальних дій до подій вчинених злочинів. Також суд дійшов висновку, що обвинувальний висновок складений поза межами строків досудового слідства, передбачених ст. 120 КПК України (1960 р.).
Дані невідповідності та недоліки, на переконання суду, перешкоджають призначенню справи до розгляду та суперечать загальним засадам кримінального провадження.
У поданій апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_9 , просить постанову про направлення кримінальної справи на додаткове розслідування скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
Прокурор свої вимоги мотивує тим, що в обвинувальному висновку слідчим вірно зазначено, що злочин відносно ОСОБА_13 скоєно у лісосмузі поблизу мосту через р. Псьол, а при викладенні фактичних обставин вказано м. Суми, як і час скоєння злочину, як складова об'єктивної сторони злочину. При цьому, такі дані як місце скоєння злочину та час є предметом дослідження під час розгляду справи по суті і можуть бути уточнені шляхом зміни чи уточнення обвинувачення.
Що стосується порушення строку досудового розслідування, то прокурор вказує, що суд не звернув уваги на той факт, що в матеріалах кримінальної справи є обвинувальний висновок, який затверджений 17.02.2006 р., тобто за 1 день до закінчення строку досудового слідства - 18.02.2006 р., визначеного ст.120 КПК України (1960 р.), і цього ж дня справа направлена до суду. У подальшому, 03.03.2006 р. кримінальна справа в порядку ч.4 ст.232 КПК України (1960 р.) була відкликана прокурором і цього ж дня повторно складено та затверджено обвинувальний висновок і справу направлено до суду.
У поданій апеляції представник потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_8 просить скасувати постанову суду, а кримінальну справу направити на розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що суд у постанові послався на ст.249-1 та ст.246 КПК України (1960 р.), якими врегульовано різні правові підстави повернення справи прокурору.
Також вказує, що обвинувальний висновок був складений у повній відповідності до вимог ст.223 КПК України (1960 р.), а встановлені судом недоліки повинні з'ясовуватися в ході безпосереднього розгляду справи у суді.
Крім того, представник потерпілих також наголошує, що висновки суду про те, що обвинувальний висновок був складений поза межами строку досудового розслідування, не ґрунтуються на матеріалах кримінальної справи.
Заслухавши доповідь головуючого-судді, пояснення прокурора ОСОБА_5 на підтримку поданих прокурором, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та представником потерпілих апеляцій, представника потерпілих - адвоката ОСОБА_8 , яка також підтримала подані апеляції, та клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою, думку обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 , які просили залишити судове рішення без зміни, апеляції та клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою без задоволення, виконавши вимоги ст.318 КПК України (1960 року), перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що подані по справі апеляції підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 КПК України (1960 р.), підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в апеляційному суді, крім іншого, є: 3) істотне порушення кримінально-процесуального закону, а згідно ч.1 ст.370 цього Кодексу істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення вимог Кримінально-процесуального кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і ухвалити законну, обґрунтовану і справедливу постанову.
Як убачається з оскаржуваної постанови, повертаючи дану кримінальну справу прокурору на додаткове розслідування, суд посилався на положення ст.249-1 КПК України (1960 р.).
Відповідно до вимог ст.249-1 КПК України (1960 р.) та роз'яснень п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №64 від 24.10.2008 року «Про практику застосування кримінально - процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції» - підставою для повернення справи прокурору з попереднього розгляду є встановлення суттєвих порушень ним вимог ст.ст. 228-232 КПК України при перевірці справи з обвинувальним висновком, при прийнятті у ній рішень та при направленні справи до суду.
Суттєвими порушеннями при складанні обвинувального висновку, правильність якого повинен перевірити прокурор, слід вважати такі порушення вимог статей 223, 224 КПК (1960 р.), які виключають можливість здійснення обвинуваченим свого захисту і можливість прийняття судом законного рішення у справі з урахуванням такого обвинувального висновку. Зокрема, такі порушення мають місце, коли обвинувальний висновок не затверджений прокурором або затверджено тим прокурором, який не вправі був це зробити; коли обвинувачення, викладене в обвинувальному висновку, істотно відрізняється від формулювання, наведеного в постанові про притягнення особи як обвинуваченого; коли в обвинувальному висновку не зазначені докази, що підтверджують пред'явлене обвинувачення або в ньому містяться посилання на докази, яких немає в справі; коли в обвинувальному висновку містяться висновки, що протирічать один одному.
При цьому не можна вважати неконкретним обвинувачення у випадках, коли під час досудового слідства встановлені приблизний час чи період часу вчинення злочину, орієнтовне місце злочину тощо, і ці дані зазначені як у постанові про притягнення особи як обвинуваченого, так і в обвинувальному висновку.
В той же час, підстави повернення справи прокурору в порядку ст. 249-1 КПК України (1960 р.), які зазначені в постанові суду першої інстанції, є надуманими і не відповідають вимогам закону.
Як вбачається з кримінальної справи, суд першої інстанції прийняв своє рішення без ретельного з'ясування питань, передбачених ст.237 КПК України (1960 р.), а його висновки не ґрунтуються на матеріалах справи.
Так, якщо суд вважав, що обвинувальний висновок не відповідає вимогам ст.223 КПК України (1960 р.) з огляду на те, що у ньому не зазначено точного місця вчинення злочину та наявні протиріччя в часі скоєння інкримінованого обвинуваченому злочину по епізоду вбивства ОСОБА_13 , відсутні доводи ОСОБА_6 , наведені ним на свій захист, а також, що обвинувальний висновок складений поза межами строку досудового слідства, то мав би своєю постановою справу повертати не на додаткове розслідування, а прокурору для усунення недоліків, як це передбачено ст.249-1 КПК України (1960 р.), адже згідно вимог п.7 ст.228 КПК України (1960 р.) одержавши від слідчого справу з обвинувальним висновком, прокурор зобов'язаний перевірити, у тому числі й питання, чи було додержано вимог закону при складанні обвинувального висновку.
В той же час, на переконання колегії суддів, такі твердження суду в будь-якому разі не відповідають матеріалам справи, оскільки, зокрема, і описова і резолютивна частини обвинувального висновку містять обставини, за якими на думку органу досудового слідства було вчинено злочини, які інкримінуються ОСОБА_6 , зокрема і по епізоду вбивства ОСОБА_13 . Ці ж обставини викладені слідчим і в постановах про пред'явлення обвинувачення.
Більше того, як вірно вказали прокурор та представник потерпілих у своїх апеляціях, такі дані як точне місце скоєння злочину та час є предметом дослідження під час розгляду кримінальної справи по суті і можуть бути уточнені шляхом зміни або уточнення обвинувачення прокурором в порядку ст.277 КПК України (1960 р.) та не можуть слугувати підставою для направлення справи на додаткове розслідування з підготовчого судового розгляду.
Крім того, посилання суду на ті обставини, що обвинувальний висновок містить доводи іншої особи щодо пред'явленого обвинувачення, а саме « ОСОБА_14 », який по суті пред'явленого обвинувачення свою вину в інкримінованих йому злочинів не визнає, являється технічною помилкою і не тягне за собою будь-яких правових наслідків, які перешкоджають призначенню кримінальної справи до розгляду відповідно до вимог КПК України (1960 р.), оскільки у відповідному абзаці, крім згаданого прізвища, двічі вказано ОСОБА_6 , що виключає будь-які сумніви щодо особи, про яку йдеться мова (т.7 а.с.41-42).
Не може колегія суддів погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що помилкове зазначення в п.п.7, 8 довідці про рух кримінальної справи, дат проведення процесуальних дій до подій вчинених злочинів, є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, оскільки з огляду на наявні в матеріалах кримінальної справи оригіналів документів, прийнятих за наслідками вчинення процесуальних дій, а саме постанови Зарічного районного суду м. Суми від 20.08.2005 р. та постанови про притягнення ОСОБА_6 в якості обвинуваченого від 27.08.2005 р. (т.1 а.с.160-161, 165), даний недолік є нічим іншим як технічною опискою, яка також не перешкоджає призначенню справи до розгляду.
Є хибними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінальної справи і висновки суду про те, що обвинувальний висновок у даній справі складений поза межами строків досудового слідства, передбачених ст. 120 КПК України (1960 р.).
Так, суд вірно вказав, що матеріали кримінальної справи містять постанови в.о. прокурора Сумської області від 14.10.2005 р. про продовження строків досудового слідства до 4 місяців (т.1 а.с.30-33) та першого заступника прокурора Сумської області від 08.12.2005 р. про продовження строків досудового слідства до 6-ти місяців (т.1 а.с.41-44), тобто, строк досудового слідства закінчувався 18.02.2006 р.
В той же час, зазначаючи, що обвинувальний висновок складений 03.03.2006 р., тобто поза межами строків досудового слідства, що свідчить про суттєві порушення вимог ст.ст. 228-232 КПК України (1960 р.), суд залишив поза своєю увагою, що перший обвинувальний висновок був складений та затверджений 17.02.2006 р., тобто за 1 день до закінчення продовженого строку досудового слідства до 6-ти місяців, визначеного в порядку ст.120 КПК України (1960 р.) (т.6 а.п.268-293), і саме цього дня справа направлена до Апеляційного суду Сумської області (т.6 а.п.298).
У подальшому, 03.03.2006 р. кримінальна справа, в порядку ч.4 ст.232 КПК України (1960 р.), була відкликана першим заступником прокурора Сумської області і цього ж дня, тобто 03.03.2006 р. повторно складено та затверджено обвинувальний висновок і справу направлено до суду.
Виходячи з викладеного, висновки суду в цій частині прямо суперечать матеріалам кримінальної справи, адже строк досудового слідства, визначений ст.120 КПК України, порушений не був.
Також колегія суддів звертає увагу, що суд у своєму рішенні одночасно послався на ст.ст.249-1 і 246 КПК України (1960 р.) як на підстави направлення кримінальної справи на додаткове розслідування, хоча останні не є тотожними і за своєю суттю встановлюють різні правові наслідки повернення справи прокурору, зокрема: першою - передбачено повернення справи прокурору для усунення недоліків вимог ст.ст.228-232 КПК (1960 р.), а другою - повернення справи прокурору для організації проведення додаткового розслідування.
Тобто, формально повертаючи справу прокурору у порядку ст.249-1 КПК України (1960 р.), суддя фактично повернув її для проведення додаткового розслідування, вказавши, що слідством порушено вимоги КПК України, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду, тобто підстави, котрі передбачено ст.246 КПК України, керуючись при цьому останньою, чим допустив істотні суперечності у своїх висновках.
Виходячи з наведеного, оскаржене прокурором та представником потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - адвокатом ОСОБА_8 рішення суду про направлення справи із попереднього розгляду на додаткове розслідування не ґрунтується на вимогах Закону, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд в той же суд зі стадії попереднього розгляду.
Разом з тим, як вбачається з оскаржуваної постанови, до ОСОБА_6 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 25.03.2018 року включно.
До початку апеляційного розгляду кримінальної справи, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_9 направила до апеляційного суду клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
За змістом ст.331 КПК України 2012 року (далі КПК України) під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Крім того, незалежно від наявності клопотань, суд зобов'язаний розглянути питання доцільності тримання обвинуваченого під вартою до спливу продовженого строку, якщо судове провадження не буде завершене до його спливу. За наслідками розгляду цього питання суд своєю вмотивованою ухвалою може продовжити тримання під вартою обвинуваченій особі на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Хайредінов проти України» ст. 5 Конвенція гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у п. 1 ст. 5 Конвенції. Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи. Для того, щоб позбавлення свободи не вважалось свавільним, додержання національного закону при його застосуванні є недостатнім. Такий захід має бути необхідним за конкретних обставин. Таким чином, тримання під вартою у відповідності до підпункту (c) пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності.
Тобто, суд повинен розглядати питання, чи тримання особи під вартою є необхідним та чи можуть інші, менш суворі заходи, бути достатніми для досягнення цієї цілі.
Пунктами 1 і 3 частини 1 ст.177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні.
Відповідно до ч.1 ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі серед іншого: тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується.
Вирішуючи питання доцільності продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, колегія суддів, дотримуючись вимог ст.ст. 176, 177, 178, 183, 194, 197, 199, 331 КПК України, з'ясувавши і дослідивши всі ті обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, дійшла висновку про те, що заявлені раніше і наявні у кримінальній справі ризики не зменшилися.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів і у разі визнання його винуватим у вчиненні цих злочинів, йому загрожує покарання у виді довічного позбавлення волі.
Крім того, виходячи з конкретних обставин кримінальної справи, колегія суддів вважає, що ризики неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, передбачені п.п.1, 3, 4, 5 КПК України, на даний час є актуальними, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у скоєнні ряду особливо тяжких злочинів, за які, передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, а затриманий він був у м. Києві, тобто намагався уникнути відповідальності; обвинувачений обізнаний з показами свідків, що викривають його у скоєнні злочинів та адресами їх проживання, що свідчить про можливість незаконного впливу на потерпілих та свідків, або перешкоджати судовому провадженню іншим чином; ОСОБА_6 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за скоєння умисних злочинів і знову обвинувачується в скоєнні нових умисних особливо тяжких злочинів, вчинених після нетривалого проміжку часу після звільнення з місць позбавлення волі, що свідчить про можливість вчинення ним нового злочину.
Виходячи з наведеного, враховуючи обставини злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , їх суспільну небезпеку, дані про особу обвинуваченого, те, що на даній стадії судом ще не розпочиналось дослідження доказів сторони обвинувачення, а також практику ЄСПЛ, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені раніше ризики, передбачені ст. 177 КПК України, на даний час не зменшилися.
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне клопотання прокурора ОСОБА_9 задовольнити та продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 .
Керуючись ст.ст.362, 365, 366 і 377 КПК України (1960 р.); п.п.11 і 13 розділу XI «Перехідні положення» КПК України (2012 р.), колегія суддів, -
Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_9 та представника потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_8 задовольнити.
Постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 січня 2018 року в частині повернення кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_6 за п.6 ч.2 ст.115, п.п.6, 13, ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.357 КК України, прокурору прокуратури Сумської області для організації проведення додаткового розслідування - скасувати у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду зі стадії попереднього розгляду.
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 до 18 травня 2018 року включно.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3