Справа № 148/2438/16-ц
Провадження №6/148/1/18
Іменем України
19 березня 2018 року Тульчинський районний суд Вінницької області
в складі головуючого судді Ковганича С.В.
при секретарі Галькевич І.В.
з участю заявника ОСОБА_1А
представника відділу ДВС ОСОБА_2
представника стягувача та третьої особи ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчина цивільну справу за заявою ОСОБА_1, зацікавлена особа - Тульчинський районний відділ ДВС ГТУЮ у Вінницькій області, стягувач - ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню,
Боржник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа №2-1065, виданого 11.10.2010 таким, що не підлягає виконанню, мотивуючи свої вимоги тим, що в провадження відділу ДВС Тульчинського районного управління юстиції у Вінницькій області перебуває виконавче провадження ВН №22803105 згідно з виконавчим листом № 2-1065, який виданий 11.10.2010.
Згідно зі свідоцтвами про право власності від 07.07.2015 він являється власником земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також земельної ділянки площею 0,068 га для ведення особистого селянського господарства.
Згідно з кадастровим планом даних земельних ділянок, прибудова, яку згідно з виконавчим провадженням зобов'язано знести, розташована на землі, що йому належить, а тому просить визнати виконавчий лист №2-1065, виданий 11.10.2010 таким, що не підлягає виконанню.
В судовому засіданні заявник-боржник підтримав заяву, посилаючись на викладені в заяві обставини. Просить її задовольнити.
Представник Тульчинського районного відділу ДВС ГТУЮ у Вінницькій області просить вирішити спір згідно вимог чинного законодавства.
Представник стягувача та третьої особи заперечує проти задоволення заяви, просить відмовити в її задоволенні, посилаючись на відсутність правових підстав для її задоволеня.
В матеріалах справи наявний відзив стягувача ОСОБА_4 на заяву ОСОБА_1, згідно якого, остання просить відмовити в задоволенні заяви, посилаючись на те, що заява ОСОБА_1 є безпідставною, оскільки як вбачається з заочного рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 11.10.2010, ОСОБА_1 самочинно збудував на межі земельних ділянок, якими користувалися стягувач та заявник, господарську будівлю-прибудову. Наявність у власності заявника земельної ділянки під самочинно збудованим нерухомим майном не є підставою для невиконання судового рішення і як наслідок визнання виконавчого листа № 2-1065, виданого 11.10.2010, таким, що не підлягає виконанню, правові підстави для задоволення заяви відсутні.
Заслухавши учасників справи, дослідивши заяву та додані до неї документи, суд приходить до висновку, що заява про визнання виконавчого листа №2-1065, виданого 11.10.2010 таким, що не підлягає виконанню задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 11.10.2010 було видано виконавчий лист в справі № 2-1065 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення порушень права володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою, яким було зобов'язано ОСОБА_1 знести прибудову та зрізати дерева в кількості 21 шт. на межі земельної ділянки, яка знаходиться поряд із земельною ділянкою ОСОБА_6 за адресою с.Копіївка вул.Кірова, 77), про що свідчить копія даного виконавчого листа (а.с.123).
03.12.2015 було відновлено виконавче провадження з виконання виконавчого листа№ 2-1065, виданого 11.10.2010, про що свідчить копія відповідної постанови державного виконавця (а.с.194).
Розділ VІ ЦПК України регулює процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб.
Статтею 432 ЦПК України встановлено право суду за заявою боржника визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню і даним правом скористався ОСОБА_1
Підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, визначені ч.2 ст.432 ЦПК України. Ними є: видання виконавчого листа помилково; якщо обов'язок боржника відсутній повністю або частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою; інші причини.
В судовому засіданні встановлено, що згідно копії свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 07.07.2015 (а.с.225, 226) ОСОБА_1 являється власником земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також земельної ділянки площею 0,068 га для ведення особистого селянського господарства, розташованих по вул.Кірова, 22 в с.Копіївка Тульчинського району Вінницької області.
А тому, твердження ОСОБА_1 про те що, прибудова, яку його зобов'язано згідно виконавчого листа № 2-1065 знести, розташована на землі, що йому належить знайшло своє підтвердження в ході розгляду справи.
Разом з тим, як вбачається з копії кадастрового плану даних земельних ділянок (а.с.4, 51, 52), схеми обстеження земельних ділянок гр.ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с.54), фотознімків межі (а.с.41-45), дана прибудова розташована на межі земельних ділянок гр.ОСОБА_1 та ОСОБА_4, що в свою чергу також було встановлено заочним рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 11.10.2010, на підставі якого і було видано виконавчий лист № 2-1065. Доказів того, що на даний час змінилися умови на підставі яких виконання даного виконавчого листа є неможливим ОСОБА_1 не надано, також дані докази не містяться в матеріалах справи. А тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, передбачених ч.2 ст.432 ЦПК України.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, враховуючи, що в судовому засіданні не встановленопідстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, передбачених ч.2 ст.432 ЦПК України, тому суд дійшов висновку, що в задоволенні заяви слід відмовити.
Щодо розподілу судових витрат суд встановив наступне.
Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема витрати на правничу допомогу.
Згідно зі ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
Згідно з положенням ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналогічна норма викладена в статті 28 Правил адвокатської етики.
Чинне законодавство не містить заборони на визначення розміру плати (гонорару) за надані послуги (правова допомога) у фіксованому розмірі. Розмір гонорару і порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат справи тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.48 Постанови Пленуму ВСУ від 17.10.2014 №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 вказаної постанови Кабінету Міністрів України, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.10.2016 між адвокатом ОСОБА_3 та стягувачем та третьою особою по справі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 була укладена угода №16 про надання правової допомоги по даній справі, а також видано ордер серія ВН №016035 (а.с.11, 113).
Згідно копії вищевказаної угоди №16 від 30.10.2017 (а.с.113) вбачається, що за ведення захисту інтересів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа №2-1065, виданого 11.10.2010 таким, що не підлягає виконанню, гонорар за погодженням сторін складає 3000 грн.
Разом з тим, ні стягувачем та третьою особою, ні їх представником до матеріалів справи не долучено розрахунку витрат на правничу допомогу та оригіналу квитанції про сплату даного гонорару, а тому суд приходить до висновку, що у задоволенні вимог про відшкодування даних витрат слід відмовити.
На підставі вищевикладеного, керуючись п.48 Постанови Пленуму ВСУ від 17.10.2014 №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», ст. ст. 141, 260, 432 ЦПК України, суд,-
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа №2-1065, виданого 11.10.2010 таким, що не підлягає виконанню відмовити.
Відновити стягнення за виконавчим листом №2-1065/10 від 11.10.2010, виданим 19.11.2010 Тульчинським районним судом по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення порушень права володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою.
Судові витрати залишити за сторонами.
Інвентаризаційну справу № (343) 5419 колгоспного двору, розташованого в с.Копіївка, вул. Кірова, 77, Тульчинського району, Вінницької області повернути КП «Тульчинське МБТІ» за минуванням потреби.
Ухвала суду може бути оскаржена до Апеляційного суду Вінницької області протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Тульчинський районний суд Вінницької області. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 21.03.2018.
Суддя: