Справа № 815/6645/17
15 березня 2018 року
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
судді - Бутенка А.В.,
за участю секретаря - Філімоненка А.О.,
сторін:
представник позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю),
представник відповідача - ОСОБА_2 (за довіреністю),
представник 3-ї особи - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, Управління державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язати вчинити певні дії, -
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, Управління державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви (а.с. 73-79), просить суд:
- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області від 06 липня 2015 року №287-17 щодо транспортного податку за 2015 рік у сумі 25000,00 грн. і податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Головного управління ДФС в Одеській області від 19 червня 2016 року №11893-13 щодо транспортного податку за 2016 рік у сумі 25000,00 грн.;
- зобов'язати Управління державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області повернути ОСОБА_3 зайво сплачені ним кошти у розмірі 50 000,00 грн. (п'ятдесят тисяч гривень).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що прийняті податкові повідомлення-рішення від 06 липня 2015 року №287-17 та від 19 червня 2016 року №11893-13 є необґрунтованими, протиправними та підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають чинному законодавству.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача, ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених у письмовому відзиві на позов (а.с. 68-69).
В обґрунтування правомірності прийнятих рішень зазначено, що податкові повідомлення-рішення прийняті в межах повноважень і на підставі діючого законодавства, а тому є правомірними, в зв'язку чим позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Представник відповідача, Управління державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області, у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с. 93).
28.02.2018 року від нього надійшов відзив на позов, в обґрунтування якого зазначено, що вимоги позивача щодо зобов'язання Управління державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області повернути зайво сплачені кошти у сумі 50000,00 грн. є безпідставними та неправомірними, оскільки ні в яких правовідносинах управління з ОСОБА_3 не перебуває, жодних прав та інтересів не порушувало (а.с. 86-88).
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.
ОСОБА_3 є власником автомобіля Porsche Panamera, 2011 року випуску, з об'ємом двигуна 4806, дата реєстрації транспортного засобу - 13.01.2012 року, номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САК 347529 (а.с. 35).
06.07.2015 року ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області прийняте податкове повідомлення-рішення №287-17, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в розмірі 25000,00 грн. з наданням повідомлення та квитанції для сплати транспортного податку з фізичних осіб.
19.06.2016 року ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області прийняте податкове повідомлення-рішення №11893-13, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в розмірі 25000,00 грн., але яке позивачем не було отримано, що підтверджується листом Відповідача за вих.№ 700/Я/15-32-13-11-08 від 01.02.2018р.
27 квітня 2017 року позивач сплатив на рахунок Управління державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб відповідно до квитанції № 120A47585 кошти у розмірі 51788,40 гривень.
Не зважаючи на сплату цього податку, позивач не погоджується із вказаними податковими повідомленням-рішеннями, а тому оскаржив їх у судовому порядку. Також просить зобов'язати Управління державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області повернути йому зайво сплачені ним кошти у розмірі 50 000,00 грн.
Оцінюючи оскаржувані рішення суб'єкта владних повноважень, суд з урахуванням приписів ч. 2 ст. 2 КАС України дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України, щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Суд вважає податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області від 06 липня 2015 року №287-17 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.
Статтею 3 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетний період для всіх бюджетів що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Відповідно до ч. З ст. 27 Бюджетного кодексу України, закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України (далі - ПК України) та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 ПК України було введено новий податок - транспортний податок.
Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Приписи пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України (на момент прийняття оскаржуваного рішення), визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно з п. 267.4 ст. 267 ПК України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 ПК України закріплено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01 січня 2015 року, власники транспортних засобів віком до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см були платниками транспортного податку.
Однак, не зважаючи на наявність ознак суб'єкта та об'єкта оподаткування, суд вважає, що у межах спірних правовідносин позивач не мав обов'язку сплати транспортного податку, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Пунктом 4.3 ст. 4 ПК України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.
При цьому, згідно з п. 4.4 ст. 4 ПК України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені ст. 12 ПК України.
Згідно з ст. 8 ПК України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Приписи пп. 10.1.1 п. 10.1 та п. 10.2 ст. 10 ПК України, відносять до місцевих податків податок на майно в частині транспортного податку.
Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
З наведеного вбачається, що безпосереднє встановлення місцевих податків, а отже, і транспортного податку, віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та ст. 143 Конституції України.
Згідно з пунктом 5 р. XIX "Прикінцеві положення" ПК України, органи місцевого самоврядування зобов'язані забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 ПК України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 ПК України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 ПК України).
При цьому, суд звертає увагу, що згідно з п.12.5 ст. 12 ПК України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 ПК України.
Відповідно до пп. 12.3.4 ст. 12 ПК України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Отже, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. При цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" ухвалений 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, а транспортний податок встановлено в місті ОСОБА_1 та затверджено відповідний Порядок справляння транспортного податку рішенням Одеської міської ради від 21 січня 2015 року №6257-VІ, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень ПК України з урахуванням внесених Законом змін та рішення з метою оподаткування транспортним податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
У спірних правовідносинах застосується рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Також суд звертає увагу, що Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах “Беєлер проти Італії” , 2000, “Онер'їлдіз проти Туреччини” 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови” від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі” від 15 вересня 2009 року.
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах “Лелас проти Хорватії”, заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румунії”, заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Крім того, суд вважає зазначити, що фіскальний інтерес держави не може слугувати виправданням або підставою у позбавленні платника податків його прав.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справах Burdov v. Russia, no. 59498/00, §§ 37-38, ECHR 2002), Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. При цьому, якщо держава схвалила певну концепцію, то суб'єкт владних повноважень вважатиметься таким, що діє протиправно, якщо він відступить від встановлених обов'язків, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у суб'єктів відповідних правовідносин стосовно суворого додержання уповноваженим державою суб'єктом владних повноважень такої політики чи поведінки.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, слід дійти висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік, а тому суд вважає, що позов в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06 липня 2015 року №287-17, слід задовольнити.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2016 року №11893-13, суд вважає за необхідне відмовити в цій частині, виходячи з наступного.
Як вбачається рішення Одеської міської ради від 03.02.2016 року № 257 - VII «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 21.01.2015 ролку № 6257- VI «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку», яким встановлено у 2016 році податок на майно на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Бюджетного кодексу України, Податкового кодексу України, враховуючи зміни, внесені Законом України від 20.12.2016 р. № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році». Зазначене рішення було офіційно оприлюднено 12.02.2016 року.
Дійсно, згідно з пп. 12.3.4 ст. 12 ПК України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Однак, прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних находжень у 2016 році» від 24.12.2015 року № 909-VIII, визначено, що у 2016 році не застосовуються вимоги, встановлені пп. 12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Відповідно до п. 7.3 ст.7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Таким чином, рішення Одеської міської ради від 03.02.2016 року № 257 - VII, хоча оприлюднено 12.02.2016 року, з урахуванням прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних находжень у 2016 році» від 24.12.2015 року № 909-VIII, діяло в 2016 році щодо податку на майно в частині транспортного податку.
Порядок справляння місцевих податків визначається Податковим кодексом України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з певних властивостей транспортного засобу та розміщується на його офіційному веб-сайті.
З огляду на викладене, відповідачем доведено правомірність податкового повідомлення-рішення від 19.06.2016 № 11893-13 зі сплати транспортного податку у розмірі 25000,00 грн., відтак позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Управління державної казначейської служби України у м.Одесі Одеської області повернути ОСОБА_3 зайво сплачені ним кошти у розмірі 50 000,00 грн., суд вважає за необхідне відмовити в цій частині, виходячи з наступного.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України, транспортний податок відноситься до доходів місцевого бюджету.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 Бюджетного кодексу України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, веде облік усіх надходжень, що належать місцевим бюджетам, та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, погодженим з відповідними місцевими фінансовими органами, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Місцеві бюджети по своїй економічно-правовій природі не належать на будь-яких правах органам Державної казначейської служби України, які не є їх розпорядниками.
Починаючи з 01.01.2011 року, Податковий кодекс України є єдиним і виключним законодавчим актом, який регулює, зокрема питання повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань, за відповідною процедурою.
Процедура повернення помилково сплачених грошових зобов'язань визначена у статті 43 ПК України, якою зокрема зазначено, що обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми до відповідного контролюючого органу (п.п. 43.3 п.43 Податкового кодексу України). Після отримання заяви контролюючий орган готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п.п. 43.5 п.43 Податкового кодексу України).
Механізм повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, контроль за справлянням яких покладений на органи Державної фіскальної служби України, передбачений Порядком взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби (далі - Порядок), затвердженим Міністерством фінансів України від 15.12.2015 № 1146.
Відповідно до Порядку, органи Державної казначейської служби України здійснюють повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань на підставі висновку органу Державної фіскальної служби України, погодженого відповідним місцевим фінансовим органом.
Тобто, зазначені норми не передбачають можливості повернення органом Державної казначейської служби коштів платнику з бюджету без висновку органу Державної фіскальної служби України.
Судом встановлено, що висновок відповідного контролюючого органу - ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області щодо повернення транспортного податку ОСОБА_3 до органу Державної казначейської служби не надходив.
З огляду на зазначене, управління Казначейства не має передбачених законодавством для вжиття заходів стосовно повернення ОСОБА_3 зазначених у позовній заяві коштів.
Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, проте позовна заява не містить жодних доказів бездіяльності або прийняття незаконних рішень органом Державної казначейської служби України, тому невиконання управлінням Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області вимог законодавства не є доведеним.
Отже, вимоги позивача щодо зобов'язання управління Казначейства повернути зайво сплачені кошти у сумі 50 000, 00 грн. є безпідставними, тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, надавши правову оцінку всім обставинам справи, які знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги частково обґрунтовані, отже підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, Управління державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області від 06 липня 2015 року № 287-17.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3) з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, судовий збір у розмірі 320 (триста двадцять) гривень.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 20.03.2018 року.
Суддя Бутенко А.В.
.