Справа №813/4236/17
13 березня 2018 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді Сподарик Н.І.,
за участю секретаря судового засідання Ванчак М.Л.,
представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Жовківської районної державної адміністрації Львівської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Боянецької сільської ради Жовківського району Львівської області про зобов'язання до вчинення дій,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Жовківської районної державної адміністрації Львівської області, із вимогою - зобов'язати до Жовківську районну державну адміністрацію Львівської області прийняти розпорядження про видачу на ім'я ОСОБА_2 сертифікату на право на земельну частку (пай) в розмірі 2,81 кадастрових гектарів на землях колективного сільськогосподарського підприємства «Джерело».
В обґрунтування позову позивач зазначив, що в порушення Указу Президента України №720/95 від 08.08.1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» відповідачем не винесено відповідного рішення про видачу йому сертифікату на земельну частку (пай) із земель резервного фонду, у розмірі величини середньої земельної частки.
Ухвалою суду від 22.11.2017 року відкрито провадження у даній адміністративній справі.
Ухвалою суду від 21.12.2017 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Боянецьку сільську раду Жовківського району Львівської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просив суд позов задовольнити повністю.
Відповідач у судове засідання не забезпечив явку уповноваженого представника, надіслав до суду клопотання від 30.01.2018 року про розгляд справи у відсутності останнього.
На заперечення проти позовних вимог відповідачем також були надіслано на адресу суду письмові заперечення на позов. Суть заперечень зводиться до того, що позивач не відносився та не відноситься до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), районна державна адміністрація не вправі видавати йому сертифікат на право на земельну частку (пай) на земельну ділянку в розмірі середньої земельної частки в умовах кадастрових гектарах по Боянецькій сільській раді, а тому ОСОБА_2 відмовлено у видачі сертифікату на право на земельну частку (пай).
Третя особа на адресу суду надіслала заяву про розгляд справи за відсутності представника сільської ради.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
18 липня 2017 року ОСОБА_2, звернувся до Жовківської районної державної адміністрації із клопотанням, в якому просив видати розпорядження про видачу сертифікату на земельну частку (паю) в розмірі 2,81 кадастрових гектари на землях КСП «Джерело».
У клопотанні позивач зазначив, що постійно проживає у с.Боянець. Позивач також вказав, що з листа відповідача від 07.06.2017 року ОСОБА_2 дізнався, що на території Боянецької сільської ради є землі резервного фонду. У зв'язку з чим, посилаючись на пункт 7 Указу Президента України від 08.08.1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» ОСОБА_2 просив задовольнити його клопотання.
Жовківська РДА Львівської області листом від 23.08.2017 року повідомила позивачу, що він не відноситься до категорії осіб, які мали право на земельну частку (пай), не був включений до списків таких осіб та відмовлено громадянину ОСОБА_2 у видачі сертифікату на право на земельну частку (пай) на землях, у зв'язку з відсутністю у нього права на земельну частку (пай).
Не погодившись з такою позицією Жовківської РДА Львівської області, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Пунктом 1 Указу Президента України №720/95 від 08.08.1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначено Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» №899-IV від 05.06.2003 року.
Відповідно до ст.1 Закону №899-IV, право на земельну частку (пай), зокрема, мають колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.
Згідно ст.2 Закону №899-IV, основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є:
свідоцтво про право на спадщину;
посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай);
рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) громадян України, зазначених в абзаці п'ятому частини першої статті 1 цього Закону, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.
Відповідно до ст.3 Закону №899-IV, підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.
Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Відповідно до ст.5 Закону №899-IV, сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості):
розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку;
приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості);
уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);
уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв);
укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення технічної документації, яка необхідна для складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету;
сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення технічної документації, яка необхідна для складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо;
надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);
розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), в порядку, визначеному цим Законом;
оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку;
приймають рішення про видачу документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, власникам земельних часток (паїв).
Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.
Судом встановлено, що позивач не відносився до жодної з вищевказаних категорій осіб, які мали право на отримання земельної частки (паю) та не був включений до списків таких осіб. Ця обставина не заперечується представником позивача.
Більше того, до суду надійшли на вимогу суду пояснення третьої особи від 03.03.2018 року за №85/02-13, в яких сільською радою стверджується, що ОСОБА_2 не був включений до списку громадян на середню земельну частку (пай) до Проекту роздержавлення і приватизації земель СП «Джерело» с.Боянець Жовківського району Львівської області й на даний час позивач проживає і зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1.
Водночас, представник позивача вказує, що право на земельну ділянку (пай) у позивача виникло на підставі п.7 Указу.
Суд критично оцінює вищезгадані посилання представника позивача на п.7 Указу, оскільки вказана норма стосується правовідносин, які виникають у випадку, коли не можливо надати особі, яка має право на земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі. Така земельна ділянка, відповідно до п.7 Указу Президента України від 08.08.1995 №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель резервного фонду, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.
Вищенаведена правова позиція щодо застосування положень п.7 Указу Президента України від 08.08.1995 року №720/95 висловлена Верховним Судом України у п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ».
Загалом, Верховний суд України у постанові вказав, що сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю. Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі, остання, відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08.08.1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.
Більше того, відповідно до норм чинного законодавства повноваження відповідача щодо прийняття розпоряджень про видачу сертифікатів на право на земельну частку (пай) є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноваженим на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
При цьому, Жовківська районна державна адміністрація Львівської області, як суб'єкт владних повноважень, повинен діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а його дискреційні повноваження обмежені вимогами цих законів.
Питання надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо прийняття розпоряджень безпосередньо відносяться до повноважень відповідача, і суд не може перебирати на себе ці функції.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача, діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Відповідно до ч.2 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Оскільки такі витрати відповідачем не підтверджені, вони на позивача не покладаються.
Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або за умови розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Сподарик Н.І.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 19 березня 2018 року.