21 березня 2018 року м. Рівне №817/724/18
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П. розглянувши у письмовому провадженні заяву про відвід судді у адміністративній справі за позовом
ОСОБА_1
доГоловного територіального управління юстиції у Рівненській області
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
В провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.03.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
ОСОБА_1 подала до суду заяву про відвід головуючого судді Комшелюк Т.О.
Подану заяву обґрунтовує тим, що у провадженні судді Комшелюк Т.О. перебувала справа № 817/555/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, за якою прийнято рішення про відмову в задоволені позову. В подальшому, Житомирським апеляційним адміністративним судом постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 05.05.2017 скасована та прийнята нова постанова, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 10.04.2017 за №144/03 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1.". ОСОБА_1 стверджує, що оскільки апеляційною інстанцією встановлено хибність та неповноту висновків суду першої інстанції, то є сумніви щодо неупередженості та необ'єктивності у здійсненні правосуддя суддею Комшелюк Т.О. При цьому ОСОБА_1 посилається на норми п. 4 ч. 1 ст. 36 КАС України та п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини та практику Європейського суду у справах "Декюббер проти Бельгії", "Хаузшільдт проти Данії".
Суд, який розглядає справу № 817/724/18, дійшов висновку про необґрунтованість доводів заявника, у зв'язку з чим, в порядку частини четвертої статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою від 20.03.2018 зупинив провадження у справі і, для вирішення питання щодо заявленого відводу, передав заяву про відвід на автоматизований розподіл для визначення у порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України судді, який вирішуватиме цю заяву.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2018 заява про відвід суд у справі № 817/724/18 передано для вирішення судді Зозулі Д.П.
Відповідно до частини восьмої статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, якому передано на вирішення заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід.
Суд вважає за можливе розглянути заяву ОСОБА_1 про відвід судді Комшелюк Т.О. в порядку письмового провадження.
За приписами частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід судді Комшелюк Т.О. у справі № 817/724/18, суддя Зозуля Д.П. дійшов висновку, що вона не може бути задоволена, з огляду на наступне.
Так, підстави для відводу судді встановлені статтями 36, 37 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилами ч.1, 2 ст.36 КАС України (в редакції від 15.12.2017), суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
Право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатись особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За змістом заяви про відвід, вона ґрунтується на положеннях пункту 4 частини першої статті 36 та частини 3 статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України.
В силу вказаних процесуальних норм суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу за вмотивованою заявою про відвід за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський Суд з прав людини у своїй практиці виділяє наступні критерії оцінки неупередженості: 1) суб'єктивний - беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі; 2) об'єктивний - визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Не дивлячись на те, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередження чи схильності, її відсутність чи, навпаки, наявність може бути перевірена різними способами відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції. У даному контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, що відображає особисті переконання конкретного судді з конкретної справи, і об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-який сумнів з цього приводу (рішення ЄСПЛ у справах П'єрсак проти Бельгії, Кіпріану проти Кіпру, Грівз проти Сполученого Королівства). Щодо суб'єктивного тесту, то він полягає у з'ясуванні особистих переконань конкретного судді у певній справі. Проте презюмується особиста неупередженість. Щодо об'єктивного тесту, то необхідно визначити, поза межами особистої поведінки судді, чи немає підтверджених фактів, які могли б спричинити сумніви щодо неупередженості судді. При вирішенні питання про те, чи існують обґрунтовані причини вважати, що цих вимог не було дотримано, точка зору сторони є важливою, але не є вирішальною. Вирішальним є те, чи таке побоювання може бути об'єктивно виправданим (рішення ЄСПЛ у справі Клейн та інші проти Нідерландів).
Оскільки доказів протилежного не надано, то по суб'єктивному критерію особиста безсторонність судді презюмується.
Що стосується об'єктивного критерію, то побоювання позивача, що суддя є небезсторонньою не можна вважати об'єктивно обґрунтованими, позаяк по своїй суті вони є сугубо гіпотетичними і не підтверджуються такими фактами, які могли б викликати сумніви щодо неупередженості судді. Жодних обставин, які б підтверджували, що вказана суддя не була вільною від стороннього впливу чи будь-якого втручання у судовий розгляд справи, у заяві про відвід не наведено.
Більше того, зі змісту заяви про відвід вбачається, що позивач неупередженість судді пов'язує передусім із прийняттям вказаним суддею процесуального рішення у іншій справі.
Разом з тим, частиною четвертою статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
З огляду на зазначене, вказані в заяві ОСОБА_1 обставини не можуть свідчити про наявність упередженості судді Комшелюк Т.О. та її необ'єктивності при розгляді адміністративної справи № 817/724/18.
Відтак суддя вважає заяву про відвід такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями статтями 36, 39, 40, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді у справі № 817/724/18 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Зозуля Д.П.