вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"07" лютого 2018 р. Справа№ 910/14216/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсакової Г.В.
суддів: Хрипуна О.О.
Чорної Л.В.
при секретарі судового засідання Камінській Т.О.,
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 07.02.2018
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Трейдінг"
на рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2017 р. (повний текст складено 04.12.2017)
у справі № 910/14216/17 (суддя Привалов А.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтоуправління "Донбас"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Трейдінг"
про стягнення 19 734 943,15 грн.
та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Трейдінг"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтоуправління "Донбас"
про розірвання договору поставки № 30214У від 03.02.2014
Рішенням господарського суду міста Києва від 28.11.2017 р. у справі № 910/14216/17 первісні позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Трейдінг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтоуправління "Донбас" 10 006 908 грн. 97 коп. заборгованості, 869 778 грн. 93 коп. - 3% річних, 8 838 568 грн. 43 коп. - інфляційних втрат та 239 760 грн. 59 коп. - витрат по сплаті судового збору; в іншій частині первісних позовних вимог відмовлено; в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Трейдінг" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2017 р. у справі № 910/14216/17 в частині стягнення 869 778,93 - 3% річних, 8 838 568 грн. 43 коп. - інфляційних втрат та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а відомості та висновки, на які спирається суд першої інстанції, не знаходять свого нормативного підтвердження, адже судом не у повному обсязі з'ясовано обставини справи та не надано їм належної оцінки, що призвело до прийняття неправильного рішення. Як вказує скаржник неможливість своєчасної сплати грошового зобов'язання за договором не є звичайною дебіторською заборгованістю відповідача, не пов'язана із навмисним ухиленням відповідача від виконання цього зобов'язання, а пов'язана та обумовлена наявністю об'єктивних причин - впливу на відповідача обставин непереборної сили, які знаходилися поза межами впливу та контролю останнього.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2017 р. колегією суддів у складі: головуючого судді Корсакової Г.В., суддів: Станіка С.Р., Іоннікової І.А. відкрито апеляційне провадження у справі № 910/14216/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Трейдінг" на рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2017 р., розгляд справи призначено на 11.01.2018 р.
10.01.2018 р. через канцелярію суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до розпорядження начальника управління Київського апеляційного господарського суду № 09.1-08/59/18 від 11.01.2018 р. у зв'язку з перебуванням у відпустці суддів Іоннікової І.А. та Станіка С.Р., які не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/14216/17.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 11.01.2018 р. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Корсакової Г.В. суддів: Хрипуна О.О., Чорної Л.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2018 р. прийнято справу до провадження у складі: головуючого судді Корсакової Г.В., суддів: Хрипуна О.О., Чорної Л.В., розгляд справи призначено на 07.02.2018 р.
11.01.2018 р. від відповідача надійшло клопотання про оголошення перерви у розгляді справи.
05.02.2018 р. від відповідача надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги.
05.02.2018 р. від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.
07.02.2018 р. від позивача надійшло заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі та клопотання про оголошення перерви.
З 15 грудня 2017 року набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Відповідно до пп. 9 п. 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
В судовому засіданні 07.02.2018 представник відповідача підтримав клопотання про зупинення провадження у справі та просив зупинити провадження у справі до набрання законної сили рішенням господарського суду Донецької області по справі № 905/68/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Трейдінг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтоуправління "Донбас" про тлумачення умов договору поставки № 30214У від 03.02.2014. Дане клопотання обґрунтоване тим, що порядок обчислення строків виконання зобов'язання у разі виникнення обставин непереборної сили встановлено п. 9.1 договору щодо якого Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Трейдінг" просить здійснити тлумачення умов договору по справі № 905/68/18.
Представник позивача заперечив проти клопотання про зупинення провадження у справі.
Відповідно до п. 5 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Як вбачається, предметом позову у справі господарського суду Донецької області № 905/68/18 є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Трейдінг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтоуправління "Донбас" про тлумачення п. 9.1. договору поставки № 30214У від 03.02.2014 щодо його змісту, яка обґрунтована тим, що Товариству з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Трейдінг" не зрозумілий зміст положення п.9.1. договору щодо порядку виконання зобов'язань за договором у зв'язку з наявністю обставин непереборної сили.
Предметом первісного позову у даній справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтоуправління "Донбас" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Трейдінг" 19 734 943,15 грн. заборгованості у зв'язку з невиконанням відповідачем у встановлений договором поставки № 30214У від 03.02.2014 строк своїх зобов'язань з оплати одержаного товару.
Колегія суддів розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі залишила його без задоволення, оскільки не вбачається об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення справи № 905/68/18.
Статтею 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, наявні в ній докази та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 03.02.2014р.між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шахтоуправління "Донбас" (за договором - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Трейдінг" (за договором - покупець) було укладено договір поставки № 30214У, відповідно до п.п. 1.1., 1.2 якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у власність покупця кам'яне вугілля і вугільну продукцію (далі - вугілля), товар, у кількості, асортименті, за ціною і на умовах, погоджених сторонами в цьому договорі і специфікаціях, які є невід'ємними частинами цього договору, а покупець зобов'язується прийняте вугілля і сплатити його вартість.
Відповідно до п.3.2 договору, строки поставки вугілля погоджуються сторонами у відповідних специфікаціях до цього договору з урахуванням необхідної ритмічної і безперебійної поставки вугілля.
Згідно з п.6.1 договору, базова ціна вугілля для проведення розрахунків згідно до умов цього розділу вказується сторонами в специфікаціях до цього договору. Покупець має право відмовитися від прийняття і оплати неякісного вугілля або прийняти за окремо узгодженою більш низькою ціною.
Датою поставки (передачі) вугілля від постачальника до покупця, згідно до п 3.3.2 Договору, вважається дата підписання обома сторонами відповідного Акту прийому-передачі вугільної продукції. Право власності на вугілля, що поставляється на виконання п.3.3.2 даного договору, переходить від постачальника до покупця з моменту (дати) підписання обома сторонами відповідного Акту прийому-передачі вугільної продукції.
Відповідно до п. 6.5 договору, оплата вугілля, щодо якого постачальником виконані зобов'язання по поставці і підписані Акти прийому-передачі вугільної продукції здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів покупцем у розмірі вартості фактично поставленого постачальником і прийнятого покупцем вугілля на поточний рахунок постачальника протягом 60 (шістдесяти) банківських днів з моменту підписання сторонами відповідного Акту прийому-передачі вугільної продукції.
Так, 03 лютого 2014 року між сторонами була підписана Специфікація на постачання відповідачу за первісним позовом вугілля марки П 0-200, ПР 0-200 протягом лютого-вересня 2014 року.
Як встановлено судом, на виконання умов спірного договору позивач за первісним позовом поставив відповідачу вугілля на загальну суму 33 550 568,70 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі вугільної продукції, копії яких залучені до матеріалів справи.
Як зазначає позивач, відповідач за первісним позовом здійснив лише часткову оплату отриманого вугілля за договором поставки №30214У загалом на суму 23 543 659,73 грн. Повну оплату вартості вугілля на суму 10 006 908,97 грн. відповідач за первісним позовом не здійснив.
Станом на 01.09.2014 р. актом звірки взаєморозрахунків сторонами визначено заборгованість покупця перед постачальником за поставлене вугілля згідно з умовами договору № 30214У від 03.02.2014 р. у сумі 10 006 908,96 грн.
Враховуючи, що відповідач за первісним позовом повну вартість отриманого товару на суму 10 006 908,97 грн. позивачу за первісним позовом не оплатив, останній звернувся з даним позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача за первісним позовом заборгованість у сумі 10 006 908,97 грн.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем за первісним позовом не заперечено факт отримання товару за договором загалом на суму 33 550 568,70 грн. Однак, доказів повної оплати товару матеріали справи не містять, заборгованість відповідача становить 10 006 908,97 грн. наявність якої також підтверджується актом звіряння взаєморозрахунків станом на 01.09.2014 за договором № 30214У від 03.02.2014 р. та відповідачем не заперечується.
Відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача за первісним позовом суми основного боргу в розмірі 10 006 908,97 грн. правомірно задоволена судом першої інстанції.
Позивачем за первісним позовом на підставі ст. 625 ЦК України заявлено також до стягнення 870 601, 42 грн. 3% річних та 8 857 432,76 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідач за первісним позовом заперечує проти позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат посилаючись на наступне.
За інформацією Служби безпеки України (лист від 13.06.2014р. № 33/2117) 07 квітня 2014 р. згідно з вимогами чинного законодавства України (ст. 10,11 ЗУ "Про боротьбу з тероризмом") прийнято рішення про проведення антитерористичної операції (далі - АТО) в Донецькій, Луганській і Харківській областях. При цьому, в ході проведення АТО уповноваженими правоохоронними органами виявляються та розслідуються численні кримінальні правопорушення, які мають ознаки терористичних актів, диверсій, умисних вбивств, захоплень будівель і споруд, незаконного заволодіння транспортними засобами, незаконного позбавлення волі, захоплення заручників, блокування і пошкодження об'єктів транспортної системи тощо. Зазначені правопорушення, вчинювані озброєними організованими злочинними угрупованнями та окремими фізичними особами, створили загрозу життю і здоров'ю людей, збереженню їх майна, обмежили свободу пересування територією зазначених областей.
Указом Президента України від 14 квітня 2014 р. № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
02 вересня 2014 р. Верховною Радою України прийнято Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" № 1669-VII (далі - Закон № 1669), який набув чинності 15 жовтня 2014 року та визначив тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції (далі - АТО) або переселилися з неї під час її проведення.
Відповідно до статті 1 вказаного Закону встановлено, що територією проведення антитерористичної операції є територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 р. "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 р. № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Статтею 1 Закону № 1669 встановлено, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Статтею 11 Закону № 1669 (Прикінцеві та перехідні положення) визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (14.10.2014р.), і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закон.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України" затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Як вказує скаржник, ТОВ «ДТЕК Трейдінг» на момент укладення, і виконання договору й до 02.12.2014 було зареєстровано у м. Донецьку, яке відповідно до розпорядження КМУ від 02.12.2015р. № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» віднесено до переліку населених пунктів Донецької області, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Фактично, з квітня 2014 року провадження господарської діяльності у Донецькій області та, відповідно, належне виконання відповідачем за первісним позовом зобов'язань за спірним договором стало неможливим. Крім того, відповідач за первісним позовом вказує на постанову Правління НБУ № 436 від 23.07.2014р., якою було запроваджено надзвичайний режим роботи банківської системи, що фактично зробило неможливим здійснення покупцем за спірним договором будь-яких платежів.
З огляду на наявність усіх зазначених вище фактів та обставин, Торгово-промисловою палатою України ТОВ «ДТЕК Трейдінг» видано Сертифікати (висновки) про настання обставин непереборної сили №1253 та № 1254 від 20.10.2014 p., якими засвідчено настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 14 квітня 2014 року для ТОВ «ДТЕК ТРЕЙДІНГ» при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області.
За твердженням відповідача за первісним позовом, за наявності належного підтвердження впливу на суб'єкта господарювання обставин непереборної сили - Сертифікату, виданого Торгово-промисловою палатою України, зазначений суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності за невиконання/неналежне виконання зобов'язань, зокрема, від відповідальності за нездійснення оплати вугілля за спірним договором.
З урахуванням наведеного, відповідач за первісним позовом вважає, що має всі передбачені та врегульовані нормами чинного законодавства підстави для його звільнення з 14.04.2014р. від відповідальності за невиконання зобов'язань за спірним договором.
Зазначені заперечення скаржника судовою колегією відхиляються з огляду на таке.
Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" № 1669-VII 02 вересня 2014 р., який набув чинності 15 жовтня 2014 року, визначено тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції (далі - АТО) або переселилися з неї під час її проведення. Тобто даний Закон визначає тимчасові заходи для суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.
Однак, як вбачається з матеріалів справи з 02.12.2014 ТОВ «ДТЕК ТРЕЙДІНГ» змінило місце знаходження підприємства на місто Київ, вул. Льва Толстого, 57. Отже, за умови фактичного знаходження ТОВ «ДТЕК ТРЕЙДІНГ» з грудня 2014 року в місті Києві, доводи скаржника щодо неможливості виконання своїх зобов'язань за договором по оплаті за поставлене вугілля з посиланням на проведення антитерористичної операції є необґрунтованими.
Положеннями ст. 218 Господарського кодексу України зазначено, що непереборною силою є надзвичайні і невідворотні обставини, за умов настання яких виконання договірних зобов'язань є неможливим.
За приписами ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 617 ЦК України встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а саме: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Норми ст.ст. 614, 617 ЦК України кореспондуються із нормами ст. 218 ГК, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Водночас ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Разом із тим ст. 617 ЦК встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст. 625 ЦК, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов'язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК).
Ураховуючи викладене, можна дійти висновку, що порушення відповідачем умов Договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених ст. 625 ЦК України платежів, а наявність обставин непереборної сили за Договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16 та від 12.04.2017 у справі № 913/869/14.
Щодо обставин непереборної сили, на які посилається скаржник, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Згідно ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Відповідно до п. 9.1. договору у разі виникнення обставин непереборної сили, які можуть перешкоджати повному або частковому виконанню сторонами зобов'язань за договором, а саме: пожежі, обмерзання, страйки, військові дії будь-якого характеру, блокади, заборони на експорт або імпорт, а також інші обставини, що є поза контролем сторін, час виконання сторонами зобов'язань подовжується на час дії таких обставин, але не більше ніж на 3 (три) місяці.
Якщо вищезгадані обставини тривають більше трьох місяців, сторони мають право припинити подальше виконання зобов'язань за цим договором і розірвати цей договір.
Згідно до п. 9.2, 9.3 договору Сертифікат (довідка) Торгово-промислової палати або інших організацій є доказом настання, дії і припинення таких обставин. Сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов'язань за договором, повинна невідкладно сповістити іншу Сторону про настання та/або припинення таких обставин, і протягом 5 робочих днів надати документ, передбачений п.9.2. цього договору. Неповідомлення та несвоєчасне повідомлення про настання та/або припинення форс-мажорних обставин та неподання або невчасне подання сертифікату (довідки) ТПП позбавляє сторону права посилатися на форс-мажорні обставини.
Так, як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів, що ТОВ "ДТЕК Трейдінг" повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю "Шахтоуправління "Донбас" про настання форс-мажорних обставин за спірним договором та не подало, як доказ настання даних обставин, сертифікат ТПП, що відповідно до умов договору не дає підстав покупцю посилатися на форс-мажорні обставини.
При цьому, судом першої інстанції вірно встановлено, що Сертифікати (висновки) про настання обставин непереборної сили №1253 та № 1254 від 20.10.2014 p. стосуються продовження граничних строків для подання ТОВ "ДТЕК Трейдінг" податкової декларації та справлення і сплати податків та обов'язкових платежів, а не виконання відповідачем за первісним позовом своїх обов'язків щодо сплати отриманого вугілля за спірним договором.
Отже, належних та допустимих доказів наявності обставин непереборної сили за спірним договором відповідачем за первісним позовом не надано.
Таким чином, оскільки вимоги позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідача за первісним позовом 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач за первісним позовом є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, перевіривши розрахунок позивача за первісним позовом щодо нарахування 3% та нарахування інфляційних втрат за прострочення оплати вугілля, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення вимог в цій частині , а саме про стягнення 869 778 грн. 93 коп. - 3% річних та 8 838 568 грн. 43 коп. - інфляційних втрат.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи та вимогам законодавства.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 232, 233, 240, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Трейдінг" на рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2017 р. у справі № 910/14216/17 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 28.11.2017 р. у справі № 910/14216/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Г.В. Корсакова
Судді О.О. Хрипун
Л.В. Чорна