20.03.2018 року Справа № 912/3429/17
місто Дніпро
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач),
суддів: Верхогляд Т.А., Чередко А.Є.,
при секретарі судового засідання: Саланжій Т.Ю.,
без представників сторін
розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства "РОСА ПЛЮС", в особі ліквідатора-арбітражного керуючого Михайловського С.В. на ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 21.11.2017 року (суддя Кабакова В.Г.) у справі №912/3429/17
за позовом Фермерського господарства "РОСА ПЛЮС", в особі ліквідатора-арбітражного керуючого Михайловського С.В., м. Луцьк
до Агрофірми "Голованівськ" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, смт. Голованівськ, Кіровоградська області
про стягнення 2 629 489,96 грн.
Фермерське господарство "РОСА ПЛЮС" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Михайловського С.В. звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою № 02-39/1192 від 13.11.2017 до Агрофірми "Голованівськ" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості у розмірі 2 629 489,96 грн, з покладанням на відповідача судових витрат.
Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 21.11.2017 року у даній справі у задоволенні клопотання ліквідатора Фермерського господарства "РОСА ПЛЮС", арбітражного керуючого Михайловського С.В. від 13.11.2017 №02-39/1191 про звільнення або відстрочку сплати судового збору відмовлено.
Позовну заяву Фермерського господарства "РОСА ПЛЮС" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Михайловського С.В. № 02-39/1192 від 13.11.17 (вх.№ 3429/17 від 20.11.2017) та додані до неї документи, повернуто без розгляду.
Не погодившись із вказаною ухвалою, ліквідатор Фермерського господарства "РОСА ПЛЮС" арбітражний керуючий Михайловський С.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права господарським судом Кіровоградської області, просить скасувати ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 22.11.2017 року та звільнити ФГ "РОСА ПЛЮС" від сплати судового збору за подання позовної заяви №02-39/1099 від 20.10.2017 про стягнення з Агрофірми "Голованівськ" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь ФГ "РОСА ПЛЮС" суми заборгованості у розмірі 2629 486,96 грн., а бо відстрочити таку плату до моменту стягнення заборгованості з Агрофірми "Голованівськ" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на рахунок ФГ "РОСА ПЛЮС".
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Узагальнені доводи Фермерського господарства "РОСА ПЛЮС" в особі ліквідатора-арбітражного керуючого Михайловського С.В. зводяться до того, що судом першої інстанції судом в порушення ст. 8 Закону України "Про судовий збір" не було прийнято до уваги обставини неплатоспроможності позивача. При цьому позивач вважає, що судом першої інстанції було безпідставно позбавлено ФГ "РОСА ПЛЮС" можливості стягнення у даній справі з Агрофірми "Голованівськ" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю дебіторської заборгованості та задоволення вимог кредиторів у справі № 924/161/16 про банкрутство Фермерського господарства "РОСА ПЛЮС", оскільки це є єдиним способом погасити борги перед кредитором.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суд від 19.02.2018 року у складі колегії суддів головуючого судді - Білецької Л.М., суддів Паруснікова Ю.Б., Чередко А.Є. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "РОСА ПЛЮС", в особі ліквідатора-арбітражного керуючого Михайловського С.В. на ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 21.11.2017 року у справі №912/3429/17 та призначено до розгляду на 20.03.2018 року.
Розпорядженням керівника апарату суду від 19.03.2018 року, у зв'язку з відрядженням судді Паруснікова Ю.Б., призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій справі №912/3429/17, за результатами якої змінено склад судової колегії на головуючого суддю: Білецьку Л.М., суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.
Відповідно до ч.2 ст. 271 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу господарського суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачеві, розглядається без повідомлення учасників справи.
20.03.2018 року оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 21.11.2017 року по справі №912/3429/17 слід залишити без змін з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, Фермерське господарство "РОСА ПЛЮС" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Михайловського С.В. не подало доказів сплати судового збору в установлених порядку та розмірі, натомість у поданому клопотанні просив суд звільнити Фермерське господарство "РОСА ПЛЮС" від сплати судового збору, або відстрочити його сплату до моменту стягнення заборгованої суми з Агрофірми "Голованівськ" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, з огляду на перебування позивача в ліквідаційній процедурі.
Мотивуючи подане клопотання позивач посилався на приписи ст. 8 Закону України "Про судовий збір" та ст.82 Цивільного процесуального кодексу України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те що перебування боржника в процедурі банкрутства на стадії ліквідаційної процедури не є підставою для відстрочення сплати судового збору з огляду на наступне.
Відповідно до ч.3 ст. 57 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) до позовної заяви додаються, зокрема, документи які підтверджують сплату судового збору.
Розмір та порядок сплати судового збору визначається Законом України "Про судовий збір".
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити його від сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
При цьому, вказаною нормою передбачено право суду, а не його обов'язок щодо відстрочення сплати судового збору, при цьому, статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Обґрунтування обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, виходячи з вимог статей 32, 33 ГПК України, покладається на особу, яка звертається з відповідним клопотанням.
До того ж, згідно ст. 8 Закону України "Про судовий збір" питання про відстрочення та розстрочення судом сплати судового збору, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати з підстав майнового стану сторони вирішується судом в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження того, що майновий стан сторони перешкоджає сплаті нею судового збору в установленому порядку і розмірі, а також на засадах рівності всіх учасників судового процесу (в тому числі й органів державної влади) перед законом і судом (п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.11.2015 № 01-06/2093/15 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" (зі змінами та доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 22.05.2015 №484-VIII)").
Як встановлено апеляційним судом та вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду першої інстанції з клопотанням про відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви, ліквідатор Фермерське господарство "РОСА ПЛЮС" - арбітражний керуючий Михайловського С.В. посилалася на те, що товариство є неплатоспроможним, постановою Господарського суду Хмельницької області від 23.06.2017 у справі № 924/161/16 ФГ "РОСА ПЛЮС" визнано банкрутом, знаходиться в ліквідаційній процедурі, кошти на рахунку відсутні, тому ФГ "РОСА ПЛЮС" не має можливості сплатити судовий збір за поданою позовною заявою.
Відповідно до п.1 ч.8 ст.41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунка здійснюються виплати кредиторам у порядку черговості, визначеному цим Законом.
Згідно п.2 ч.8 ст. 41 Закону про банкрутство з основного рахунка банкрута проводяться виплати кредиторам, виплати поточних платежів та витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
За приписами норм Закону про банкрутство до витрат ліквідатора в ліквідаційній процедурі відносяться, зокрема, витрати по сплаті судового збору.
Статтею 115 Закону про банкрутство врегульовано питання винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
Відповідно до ч. 4 названої норми, витрати арбітражного керуючого, пов'язані з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство, відшкодовуються в порядку, передбаченому цим Законом, крім витрат на страхування його відповідальності за заподіяння шкоди внаслідок неумисних дій або помилки під час виконання повноважень розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора, а також витрат, здійснення яких безпосередньо не пов'язане з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство, і витрат, пов'язаних з виконанням таких повноважень у частині, в якій зазначені витрати, що перевищують регульовані державою ціни (тарифи) на відповідні товари, роботи, послуги чи ринкові ціни на день здійснення відповідних витрат або замовлення (придбання) товарів, робіт, послуг.
Згідно ч. 5 ст. 115 Закону про банкрутство сплата грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого у зв'язку з виконанням ним повноважень у справі про банкрутство здійснюються за рахунок наявних у боржника коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника, або коштів, одержаних від продажу майна (майнових прав) боржника.
Кредитори можуть створювати фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Формування фонду та порядок використання його коштів визначаються рішенням комітету кредиторів та затверджуються ухвалою господарського суду (ч.6 ст.115 Закону про банкрутство)
Виходячи з аналізу наведених норм, колегія суддів вважає, що перебування боржника в процедурі банкрутства на стадії ліквідаційної процедури не є підставою для відстрочення сплати судового збору.
Враховуючи зазначене, суд колегія відхиляє аргументи апеляційної скарги про те, що обставини неплатоспроможності позивача та відсутність на ліквідаційному рахунку ФГ "РОСА ПЛЮС" грошових коштів є підставою для відстрочення ліквідатору сплати судового збору за подання позовної заяви.
Крім того, копії виписок по рахунку боржника станом на 19.01.2017 (які були додані до позовної заяви), не можуть бути актуальними на дату подання позовної заяви до суду.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 63 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) відсутність доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі є підставою для повернення позовної заяви і доданих до неї документів без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09.10.1979, п. 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див., наприклад, Monnel and Morris v. the United Kingdom, рішення від 02.03.1987, серія A, N 115, с. 22, п. 56, а також Helmers v. Sweden, рішення від 29.10.1996, серія A, N 212-A, с. 15, п. 31).
Європейський суд з прав людини в рішеннях від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
Виходячи з наведеного, оскільки право на доступ до суду не є абсолютним, а вимога процесуального закону про сплату судового збору не може вважатися обмеженням права доступу до суду, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Таким чином, наведені у апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки, ухвала суду першої інстанції прийнята з повним з'ясуванням обставин справи та з додержанням норм матеріального та процесуального права
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фермерського господарства "РОСА ПЛЮС", в особі ліквідатора-арбітражного керуючого Михайловського С.В. на ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 21.11.2017 року по справі №912/3429/17 - залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 21.11.2017 по справі №912/3429/17 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення .
Повний текст постанови виготовлено 21.03.2018 року.
Головуючий суддя Л.М. Білецька
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя А.Є. Чередко