20 березня 2018 року Справа № 5027/931/2011
За скаргою товариства з додатковою відповідальністю «Шляхово-будівельне управління №60» на дії державного виконавця у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лізинговий дім», м. Львів
до товариства з додатковою відповідальністю «Шляхово-будівельне управління №60», м. Чернівці
про стягнення заборгованості - 3313969,12 грн.
Суддя О.В. Гончарук
Представники учасників виконавчого провадження:
Від стягувача - не з'явився;
Від боржника - ОСОБА_1
Від органу ДВС - ОСОБА_2
СУТЬ СПОРУ: рішенням господарського суду Чернівецької області від 12.10.2011 задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лізинговий дім» до товариства з додатковою відповідальністю «Шляхово-будівельне управління №60» про стягнення заборгованості у розмірі 3313969,12 грн.
25 жовтня 2011 року господарським судом Чернівецької області видано наказ про примусове виконання рішення від 12.10.2011.
Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 11.07.2013 змінено спосіб виконання рішення господарського суду Чернівецької області від 12.10.2011 шляхом звернення стягнення на майно, а саме: будівлю, що знаходиться у м,. Чернівці на вул. Москавської Олімпіади, 44а, що належить боржнику на праві власності.
Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 05.11.2013 замінено стягувача у виконавчому провадженні - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Лізинговий дім» на приватне підприємство «Два «Я» - Універсал».
Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 07.04.2015 замінено стягувача у виконавчому провадженні - приватне підприємство «Два «Я» Універсал» на приватне підприємство «КРЕАТЕХ-ЗАХІД».
05 березня 2018 року товариство з додатковою відповідальністю «Шляхово-будівельне управління №60» звернулось до господарського суду Чернівецької області з скаргою на дії державного виконавця, в якій просить поновити боржнику строк на оскарження постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області ОСОБА_2 від 22.01.2016 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №49844350 та визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області ОСОБА_2 від 22.01.2016 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №49844350.
Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 05.03.2018 поновлено товариству з додатковою відповідальністю «Шляхово-будівельне управління №60» строк на оскарження постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області ОСОБА_2 від 22.01.2016 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №49844350. Скаргу прийнято і призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.03.2018.
У судовому засіданні 15.03.018 представник боржника наполягав на задоволенні вимог скарги з підстав, зазначених у скарзі, а представник органу ДВС проти скарги заперечував, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на скаргу. У цьому ж судовому засіданні оголошено перерву 20.03.2018.
У судовому засіданні 20.03.2018 представник божника підтримує свою позицію щодо необхідності задоволення скарги, а представник Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області скаргу не визнає.
Крім цього, судом відхиляється клопотання відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області про залишення скарги без розгляду (вх.№815 від 20.03.2018), оскільки Господарським процесуальним кодексом України не передбачено можливість повернення скарги без розгляду після поновлення строку для її подання призначення цієї скарги до розгляду та початку її розгляду по суті.
Крім цього, суд зазначає, що докази про можливість боржника ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження саме 16.02.2016 (на це державний виконавець посилається у своєму клопотанні вх.№815 від 20.03.2018) до скарги не додавались.
Розглянувши матеріали скарги та заслухавши пояснення присутніх в судовому процесі представників учасників виконавчого провадження, судом встановлено таке.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області від 15.01.2016 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого документу - наказу господарського суду Чернівецької області №5027/931/2011 від 11.07.2013 та постановлено боржнику самостійно виконати його у строк до семи днів з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто до 22.01.2016 включно.
Згідно з журналом про направлення вихідної кореспонденції та повідомленням про вручення поштового відправлення, постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 49844350 направлено на адресу боржника 19.01.2016 та отримано останнім 22.01.2016.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області від 22.01.2016 постановлено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 187689,02 грн.
Постановою від 20.02.2018 виконавче провадження закінчено.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області від 21.02.2018 відкрито виконавче провадження виконання постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 22.04.2016.
Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їхні права.
Згідно зі скаргою на рішення державного виконавця у даній справі (вх.№701 від 05.03.2018), до предмету скарги входять обставини, пов'язані з наявністю або відсутністю у державного виконавця правових підстав для винесення постанови від 22.01.2016 (оскаржувана постанова), якою постановлено сягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 187689,02 грн. Відтак, інші дії, вчинені державним виконавцем після винесення оскаржуваної постанови, судом у межах даної скарги не досліджуються.
Частиною 2 статті 25 Закону «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови, надалі - Закон) передбачалось, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
У відповідності до вимог частини 1 статті 28 Закону (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
З матеріалів справи вбачається, що боржником у строк до 22.01.2016 рішення господарського суду не виконано, у зв'язку з чим, у відповідності до діючого на час вчинення виконавчих дій законодавства, державним виконавцем правомірно винесено постанову від 22.01.2016.
Такої правової позиції дотримується Верховний Суду у своїй постанові №17/148/10 від 21.02.2018.
Частиною 1 статті 35 Закону встановлювалось, що за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, або у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача чи боржника або з власної ініціативи на строк до десяти робочих днів. Про відкладання провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторонам.
Боржник вірно зазначає, що державним виконавцем несвоєчасно надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження від 15.01.2016, проте таке порушення не впливає на законність оскаржуваної постанови, оскільки, як встановлено в процесі розгляду скарги, боржник отримав постанову 22.01.2016 та не був позбавлений можливості звернутися до державного виконавця з заявою про відкладення виконавчих дій, та, в подальшому, самостійно погасити заборгованість перед позивачем.
Крім цього, важливим є те, що обов'язок виконати рішення суду не може ставитись у залежність від прийнятих виконавчою службою рішень щодо строків такого виконання.
Конституцією України (стаття 124 - на час винесення рішення суду, стаття 1291 - на даний час) закріплено принцип обов'язковості судових рішень, згідно з яким судове рішення є обов'язковим до виконання. У зв'язку з цим, боржник з моменту прийняття рішення суду і набрання ним законної сили зобов'язаний був вчинити всі можливі дії щодо виконання такого рішення, а не посилатись на факт несвоєчасного отримання ним оскаржуваної постанови, якою встановлено добровільний строк для виконання рішення суду.
Щодо інших доводів скарги слід зазначити, що дійсно згідно із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах Верховного Суду України від 28.01.2015 № 924/205/13-г та від 06.07.2015 № 6-785цс15, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, і державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.
Разом з тим, у зазначеній практиці ВСУ не відображено положення Закону про те, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом, оскільки зміни у статтю 28 Закону внесено пізніше. При цьому, на час винесення оскаржуваної постанови діяла норма статті 28 у редакції Закону України від 12.02.2015 N 191-VIII, яка застосовується судом у межах даної скарги.
Отже, виходячи з аналізу положень частини 1 статті 28 Закону прийняття постанови про стягнення виконавчого збору пов'язано саме зі спливом строку для добровільного виконання рішення, визначеного частиною 2 статті 25 цього Закону.
Відповідно до частин 1, 3 статті 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Судом в процесі розгляду скарги не встановлено порушень Закону, які б слугували підставою для визнання оскаржуваної постанови неправомірною та скасування цієї постанови, а тому у задоволенні скарги слід відмовити.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 232, 234, 235, 339-345 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні скарги відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та підлягає оскарженню в установленому порядку.
Суддя О.В. Гончарук