Головуючий І інстанції: Євтіфієв В.М.
13 березня 2018 р. м. ХарківСправа № 642/4548/17
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Дюкарєвої С.В.
суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П.
за участю: секретаря судового засідання - Ващук Ю.О.
представника відповідача - Москова М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 07.11.2017 (суддя Євтіфієв В.М.; м. Харків; повний текст постанови складено 07.11.2017) по справі № 642/4548/17
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Ленінського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України, в якому просив суд:
- скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних витрат про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, оформлене пунктом 2 протоколу № 87 від 18.08.2017 року; зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей” у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р. у зв'язку з встановленням йому другої групи інвалідності в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року, та надіслати вказане рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 для видання наказу про виплату такої допомоги позивачу; зобов'язати Міністерство оборони України подати звіт про виконання судового рішення протягом 45 днів з дня набрання ним чинності; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно направити документи позивача щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України.
Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 07.11.2017 адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей”.
Скасовано рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних витрат про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене пунктом 2 протоколу № 87 від 18.08.2017 року.
Зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей” у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р. у зв'язку з встановленням йому другої групи інвалідності в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року, та надіслати вказане рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1 .
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України.
В задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем - Міністерством оборони України, подано апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального і процесуального права, відповідач просить постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 07.11.2017 скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції приписів пп. 4 п. 2, п. 6 ст. 16, п. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", п.п. 1-3, п. 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою уряду від 25.12.2013 року № 975, п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499, п. п. 3, 8 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317, що призвело до неправильного вирішення справи, з підстав та обставин викладених в апеляційній скарзі.
Згідно ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що відповідач оскаржує постанову суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог, колегія суддів не вбачає підстав для надання правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, в межах розгляду даної апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , з 01.10.1980 р. по 10.12.1982 р. проходив службу у Збройних Силах та приймав участь у бойових діях в ДР Афганістан у складі військової частини польова пошта НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком, довідкою Чугуївського ОРВК, архівною довідкою.
Згідно витягу з протоколу № 1096 від 11.11.2010 р. засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв - множинні вогнепальні осколкові поранення голови та тулуба (контузія 1982) колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 та наступні захворювання - пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
Згідно Довідки до акта огляду МСЕК серія 10ААА № 274848 від 20.01.2011 р. - у зв'язку з пораненням, захворюваннями, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії, позивачу вперше з 20.01.2011 р. встановлена третя група інвалідності. З 24.01.2017 р. з тих же підстав позивачу встановлено 2 групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААА № 459315 від 26.01.2017 р. У зв'язку з цим позивач подав до Харківського ОВК заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 2 групи інвалідності.
Листом Харківського ОВК № 2245/ВСЗ від 06.09.2017 р. позивач був повідомлений про рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18.08.2017 р. № 87, п. 2, яким йому відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки “…згідно з ч. 6 ст. 16 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, у редакції, яка діяла на час первинного встановлення заявнику інвалідності, а також п.п. 4 п. 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) поранення, (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою КМ України від 28.05.2008 р. № 499, одноразова грошова допомога військовослужбовцям строкової служби призначається у разі, якщо інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби, настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби. ОСОБА_1 інвалідність встановлено понад 3-х місячний термін.”
Не погодившись з рішенням відповідача щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач отримав інвалідність внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, то позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії закріплене у статті 16 Закону “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою КМУ № 975 від 25.12.2013 у розмірі 300- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Колегія суддів частково погоджується з рішенням суду першої інстанції з таких підстав.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону - дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Підпунктом 6 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції чинній на час встановлення позивачу 2 групи інвалідності) встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.
Відповідно до ч. 2 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції чинній на час встановлення позивачу 2 групи інвалідності), одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Отже, право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ними під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ними обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, незалежно від часу настання інвалідності, а тому право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.
Колегія суддів зазначає, що аналогічний правовий висновок у спорах цієї ж категорії висловлювався Верховним Судом України у постановах від 18.11. 2014 року (справа № 21-446а14) та від 21.04.2015 року (справа № 21-135а15).
За таких обставин, висновок відповідача, викладений у рішенні від 18.08.2017 протоколі № 87, про те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 інвалідність встановлено понад 3-х місячний термін, є помилковим.
Крім того, при розгляді документів позивача Комісією Міністерства оборони України залишена поза увагою та обставина, що позивачу змінена групи інвалідності - з третьої на другу з 24.01.2017 року, та у своїй заяві від 21.02.2017 позивач просив призначити грошову допомогу саме у зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності на підставі Порядку № 975, надавши при цьому відповідні документи.
На день встановлення ОСОБА_1 ІІ групи інвалідності та подання ним зазначеної заяви механізм розгляду таких звернень та механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності визначався правовими нормами Постанови КМ України від 25 грудня 2013 р. № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".
Пунктом 2 вказаної постанови встановлено, що особи, які до набрання чинності Порядку, затвердженого цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Тобто, одноразова грошова допомога повинна призначатися і виплачуватися в порядку, що діяв на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до п. 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМ України від 25 грудня 2013 р. № 975 ( далі - Порядок № 975) днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності у позивача виникло з 24 січня 2017 року, що підтверджується довідкою до акта МСЕК серії 12 ААА № 459315 (а.с. 91), одноразову грошову допомогу на час звернення до суду з даним позовом позивач не отримував, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у відповідності з Порядком № 975 у зв'язку із встановленням йому другої групи інвалідності.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення відповідача про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з встановлення ОСОБА_1 інвалідності понад 3-х місячний термін, є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо розміру одноразової грошової допомоги, на призначення якої має право позивач, колегія суддів зазначає, що вказані правовідносини унормовані приписами п. 2 ст. 16-2 вказаного Закону, згідно якого одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Водночас, пп. 1 п. 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою уряду від 25.12.2013 року № 975 (в редакції, чинній на час встановлення позивачу другої групи інвалідності) встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, контузії та захворювання у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Висновок суду першої інстанції про те, що позивачу має бути призначена одноразова грошова допомога у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2017 року, колегія суддів вважає помилковим з таких підстав.
24 травня 2017 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 335 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України", якою, серед іншого, внесено зміни до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. N 975.
Вказано, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 1 січня 2017 року.
Згідно пп. 3 п. 6 Порядку № 975 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 335), військовослужбовцю строкової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Разом з цим, на час звернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності - 21.02.2017, та на час повернення ОСОБА_1 документів листом від 27.02.2017 № 466/ВСЗ без складання відповідного висновку до розпорядника коштів, вказані зміни щодо розміру грошової допомоги не були внесені до п. 6 Порядку № 975.
Вказані зміни було внесено до законодавства вже під час розгляду справи № 642/2126/17 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, за результатами розгляду якої суди дійшли висновку про те, що ОСОБА_1 були подані всі необхідні документи до Харківського обласного військового комісаріату для розгляду питання про призначення одноразової грошової допомоги (постанова Ленінського районного суду м. Харкова від 19.05.2017р. по справі № 642/2126/17, ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017).
Відповідно до ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Таким чином, на час набуття позивачем права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Порядком № 975 від 25.12.2013, у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, контузії та захворювання - 24.01.2017, та на час реалізації ОСОБА_1 набутого права щодо її отримання - 21.02.2017, вказані норми передбачали 200-кратний розмір такої допомоги від прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Колегія суддів вважає, що позивач не може бути позбавлений права на отримання грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, внаслідок допущеної Харківським обласним військовим комісаріатом бездіяльності щодо неподання у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку, щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", яка була визнана протиправною судом в межах розгляду справи № 642/2126/17 (на час розгляду якої було внесено зміни до законодавства, що регулює розмір такої виплати).
За таких обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо необхідності застосування до спірних правовідносин п. 6 порядку № 975 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 335 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України", яким передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується інвалідам ІІ групи у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачу має бути призначена одноразова грошова допомога у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в редакції Порядку № 975 чинного на час встановлення йому ІІ групи інвалідності та звернення до відповідача із відповідною заявою.
Відносно заявлених позовних вимог щодо зобов'язання відповідача призначити грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2017 року, колегія суддів зазначає наступне.
Звертаючись до суду з вказаною вимогою, позивач посилається на п. б ч. 1 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" в редакції Закону України від 06.04.2017 № 2004-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей", який набрав чинності 07.05.2017, згідно якого одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.
Проте вказані положення Закону не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах, оскільки на позивача розповсюджується не ч. 1 цієї статті, а ч. 2 ст. 16-2 цього Закону через те, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі п. 6 ч. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", як військовослужбовець строкової служби.
Отже, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог щодо скасування рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних витрат про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, оформлене пунктом 2 протоколу № 87 від 18.08.2017 року; зобов'язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей” у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р. у зв'язку з встановленням йому другої групи та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги позивачу, вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на отримання допомоги в розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, та задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача призначити допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року.
Відносно доводів апелянта, що зобов'язання Міністерства оборони прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Колегія суддів зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Частиною 2 статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження..
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право особи на суд передбачає можливість отримати не лише формальний захист (визнання і підтвердження порушених прав), але й фактичний захист (тобто дійсне й ефективне поновлення порушених прав).
Пунктом 2 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції), передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції), у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Отже, аналіз наведених норм дає колегії суддів підстави для висновку, що кожному гарантується право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений повноваженнями, зокрема, щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, або ж прийняти рішення, і це прямо вбачається з пункту 2 частини 4 статті 105 та пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції).
У випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції), свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав. Це означає, що належним є такий спосіб захисту, який гарантує поновлення саме порушеного права.
При цьому судовою колегією враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Оскільки ефективним засобом захисту порушеного права у розумінні статті 13 Конвенції є забезпечення відновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, то судове рішення має містити зміну обсягу прав та забезпечення їх примусової реалізації.
Беручи до уваги вищевикладене та враховуючи, що позивач неодноразово звертався до відповідача із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги та отримував формальні відмови, без врахування висновків, викладених у судовому рішенні, що набрало законної сили, а також враховуючи, що дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги визнано судом неправомірними, а рішення відповідача - таким, що підлягає скасуванню, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обрав правильний спосіб захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах шляхом зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення цієї допомоги позивачу.
У відповідності до ст. 242 КАС України (тут і далі в редакції Закону від 03.10.2017 N 2147-VIII), рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального права, про які зазначено вище, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р. у зв'язку з встановленням йому другої групи інвалідності в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року, та надіслати вказане рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1 , з прийняттям в цій частині нової постанови про часткове задоволення зазначених позовних вимог.
В іншій частині рішення доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для його скасування колегією суддів не встановлено.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.
Постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 07.11.2017 по справі № 642/4548/17 скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р. у зв'язку з встановленням йому другої групи інвалідності в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року, та надіслати вказане рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1 .
Прийняти в цій частині нову постанову, якою зазначені позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р. у зв'язку з встановленням йому другої групи інвалідності в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року, та надіслати вказане рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1 .
В іншій частині постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2017 року по справі № 642/4548/17 щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду, крім випадків, встановлених ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис)С.В. Дюкарєва
Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова С.П. Жигилій
Повний текст постанови складено 19.03.2018.