13 березня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/308/17
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Дюкарєвої С.В.
суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.
за участю:
секретаря судового засідання - Ващук Ю.О.
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідачів (1,3) - ОСОБА_3
представника відповідача (2) - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01.11.2017 ( суддя С.М. Гелета; м. Суми; повний текст постанови складено - 06.11.2017) по справі № 818/308/17
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Сумській області, Територіального медичного об'єднання МВС України в Сумській області , Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області
про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, поновлення на роботі, стягнення коштів,
Позивач - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області (далі - ГУНП у Сумській області), Ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області (Ліквідаційна комісія УМВС України в Сумській області), Територіального медичного об'єднання МВС в Сумській області (ТМО МВС в Сумській області ), в якому просив суд: визнати протиправними та скасувати свідоцтва про хворобу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, видані ВЛК ГУМВС Сумської області №268 від 02.10.2015, №2 від 27.01.2016 та №98 від 10.06.2016; визнати протиправними та скасувати акт про нещасний випадок №16 форми Н-1 та акт розслідування форми Н-5, затверджених 16.09.2015 РМГБОП УМВС України в Сумській області відносно ОСОБА_1; визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУНП в Сумській області №162 о/с від 16.06.2016 по особовому складу про звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України ст. сержанта поліції ОСОБА_1; зобов'язати ГУНП в Сумській області провести згідно чинного законодавства розслідування за фактом отриманих ОСОБА_1 поранень унаслідок події, що сталася 11.07.2014 в м. Сіверськ Донецької області; зобов'язати Військово-лікарську комісію ГУНП в Сумській області провести повторне обстеження стану здоров'я ОСОБА_1 на підставах та в порядку, визначеному чинним законодавством; поновити ст. сержанта поліції ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ у розпорядженні ГУНП в Сумській області; стягнути з ГУНП в Сумській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, починаючи з 16.06.2016; стягнути з ГУНП в Сумській області моральну шкоду на користь ОСОБА_1, в сумі 60 000, 00 гривень; відшкодувати витрати на правову допомогу в сумі 90000грн.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Скасовано акт про нещасний випадок форми Н-1 №16 від 16.09.2015р. та акт розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 16.09.2015р. відносно ОСОБА_1.
Зобов'язано Ліквідаційну комісію УМВС України в Сумській області повторно провести розслідування випадку, що стався 11.07.2014року з ОСОБА_1 (12.07.1983р.н.)
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області (вул. Г. Кондратьєва, 23, м. Суми, і.к. 08592299) на користь ОСОБА_1 (12.07.1983р.н., м. Суми, пр. Курський 141, і.к. НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу в розмірі 4576,31 грн.
В задоволенні інших вимог - відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивачем подано апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити: визнати протиправними та скасувати свідоцтва про хворобу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, видані ВЛК ГУМВС Сумської області №268 від 02.10.2015, №2 від 27.01.2016 та №98 від 10.06.2016; визнати протиправними та скасувати акт про нещасний випадок №16 форми Н-1 та акт розслідування форми Н-5, затверджених 16.09.2015 РМГБОП УМВС України в Сумській області відносно ОСОБА_1; визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУНП в Сумській області №162 о/с від 16.06.2016 по особовому складу про звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України ст. сержанта поліції ОСОБА_1; зобов'язати Військово-лікарську комісію ГУНП в Сумській області провести повторне обстеження стану здоров'я ОСОБА_1 на підставах та в порядку, визначеному чинним законодавством України; поновити ст. сержанта поліції ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ у розпорядженні ГУНП в Сумській області; стягнути з ГУНП в Сумській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, починаючи з 16.06.2016; стягнути з ГУНП в Сумській області моральну шкоду на користь ОСОБА_1, в сумі 60 000, 00 гривень; відшкодувати витрати на правову допомогу в сумі 90000грн; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ст. сержанта ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач вказує, що акт розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 16.09.2015, акт № 16 за формою Н-1 про нещасний випадок від 16.09.2015, свідоцтва про хворобу: № 268 від 02.10.205, № 2 від 27.01.2016 та № 98 від 10.06.2016, довідку МСЕК, видано з порушення вимог чинного законодавства, внаслідок порушення процедури та неналежного застосування норм чинного законодавства, неправильно зазначено причинний зв'язок захворювання та неналежним чином вирішено питання придатності до військової служби. Зазначає, що ГУНП в Сумській області та Сектором медичного забезпечення ГУНП у Сумській області допущені порушення Положення № 85 та Порядку проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС України, затвердженого Наказом МВС України № 85 від 06.02.2001 (далі по тексту Порядку № 85), Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМ УРСР № 114 від 29.07.1991, при прийнятті рішення про непридатність ОСОБА_1 до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час та звільнення його з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановленням на військовий облік). При прийнятті рішення про непридатність ОСОБА_1 до військової служби ВЛК не в повній мірі застосовано індивідуальну оцінку його придатності до служби в органах внутрішніх справ. Зокрема, не було враховано підготовку та досвід роботи, а також той факт, що його стан здоров'я є наслідком отриманих ним поранень під час виконання завдань у зоні проведення АТО; не встановлено належним чином причинний зв'язок отриманих ним травм, пов'язаних із захистом державного суверенітету та територіальної цілісності України, безпосереднього виконання завдань у забезпеченні державної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької області під час проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей у період проходження служби в органах внутрішніх справ. Також позивач вважає незаконним звільнення його із органів внутрішніх справ за пунктом 2 (через хворобу) ч. 1 ст. 77 ЗУ "Про Національну поліцію", посилаючись на те, що ВЛК при медичному огляді не встановила будь-яких захворювань, які б перешкоджали проходженню служби в ОВС, а видані свідоцтва про хворобу із висновками про непридатність до військової служби є надуманими та безпідставними.
Відповідачем - Ліквідаційною комісією Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, подано відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та безпідставності вимог апеляційної скарги, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи, що позивач оскаржує постанову суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог, колегія суддів не вбачає підстав для надання правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову, в межах розгляду даної апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, пояснення представників відповідачів, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що позивач - ОСОБА_1, проходив службу в спеціальній роті міліції громадської безпеки особливого призначення УМВС України в Сумській області, на посаді міліціонера взводу №1 швидкого реагування відділення №1.
На підставі наказу керівника Антитерористичного Центру при СБУ від 12.08.2014р. № 88, з 06.05.2014 по 16.05.2014 року - наказ УМВС України в Сумській області від 29.05.2014 №101 о/с - дек, ОСОБА_1 перебував у відрядженні в ГУМВС України в Донецькій області, в якому безпосередньо виконував завдання у забезпеченні державної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької області під час проведення АТО Донецької та Луганської областей, що підтверджується довідкою від 12.08.2014 р. № 81/9677.
На підставі наказів керівника Антитерористичного Центру при СБУ від 06.04.2014 р. № 33/55Т, від 08.04.2014 р. № 33/75Т, наказу МВС України від 28.05.2014 р. № 488- ДСК, наказу УМВС України в Сумській області від 22.06.2014 р. №128 о/с - дек з 23.06.2014 по 11.07.2014 ОСОБА_1 перебував у відрядженні в ГУМВС України в Донецькій області, де приймав участь у проведенні АТО, що підтверджується довідкою Головного Управління МВС України в Донецькій області від 17.07.2014 р. № 7640.
Згідно витягу з наказу першого заступника керівника Антитерористичного Центру при СБУ від 27.07.2014 р. № 72 ОСОБА_1, прапорщик міліції, міліціонер взводу № 2 швидкого реагування спеціальної роти міліції УМВС України в Сумській області в період з 23.06. по 11.07.2014 безпосередньо виконував завдання у забезпеченні державної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької області під час проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Відповідно до витягу з журналу обліку бойових дій та нарядів особового складу зведеного загону працівників ОВС УМВС України в Сумській області Антитерористичної операції (АТО) (№ 44дск від 28.06.2014 р.) 28.06.2014 ОСОБА_1 брав участь у знешкодженні блок-посту бандформування на перехресті Красний Лиман-Ямпіль-Іллічівка. 29.06.2014 р. брав участь у зачистці та виявленні банд формування на території села Закітне. У період з 11.07.2014 р. по 14.07.2014 р. брав участь у зачистці та виявленні членів банд формування на території м. Сіверськ.
11.07.2014 близько 20-10 год. зі ОСОБА_1 стався нещасний випадок, а саме транспортний засіб, яким він керував, наїхав на замаскований вибуховий пристрій, стався вибух, внаслідок якого ОСОБА_1 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Комісією РМГБОП УМВС України в Сумській області 16.09.2015 складено акт розслідування нещасного випадку форми Н-5 та акт № 16 про нещасний випадок форми Н-1. У розділі 4 “Висновок комісії” акту форми Н-5 зазначено, що нещасний випадок зі ОСОБА_1 у вигляді “наслідків поєднаної мінно-взривної травми від 11.07.2014 р.” трапився у період проходження служби при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю в зоні проведення АТО. У пункті 14 “Висновок” акту форми Н-1 зазначено, що тілесні ушкодження у вигляді “наслідків поєднаної мінно-взривної травми від 11.07.2014 р.” вважати отриманими у період проходження служби при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю в зоні проведення АТО.
За результатами медичного обстеження військово-лікарською комісією ГУМВС в Сумської області ОСОБА_5 видано свідоцтва про хворобу від 02.10.2015 № 286, від 27.01.2016 № 2.
06.11.2015 ОСОБА_1 було звільнено зі служби в міліції на підставі п.63 “к” Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації.
07.11.2015 ОСОБА_1 було прийнято на службу до Головного управління Національної поліції в Сумській області.
Враховуючи тривале знаходження позивача на лікарняному, ОСОБА_1 було направлено до ВЛК ТМО МВС України в Сумській області. Згідно висновку ВЛК № 85 від 10 червня 2016 року ОСОБА_1 було визнано непридатним до військової служби в мирний час і обмежено приданим в воєнний час.
16.06.2016р. Начальником ГУНП в Сумській області було підписано подання до звільнення зі служби в поліції за п.1 п.п.2 ст.77 через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції Закону України “Про Національну поліцію”.
Наказом начальника ГУНП в Сумській області №162 о/с від 16.06.2016 по особовому складу ст. сержанта поліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України.
Приймаючи рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог з таких підстав.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України "Про Національну поліцію", який набув чинності з 07.11. 2015 року (далі - Закону № 580-VІІІ) .
Частиною 1 ст.48 Закону № 580-VІІІ визначено, що призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 580-VІІІ поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Згідно з ч. 1 ст. 48 Закону № 580-VІІІ призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.
Частиною 1 ст. 77 № 580-VІІІ Закону встановлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Отже, з огляду на вищевказане, за доцільне зазначити про те, що ст.77 Закону №580-VІІІ встановлює вичерпний перелік підстав звільнення особи, яка служить в органах Національної поліції України.
При цьому, однією із вищевказаних підстав для звільнення є хвороба особи, яка підтверджується висновком медичної комісії про її непридатність до служби в поліції.
Відповідно до п. 1.2 Положення про діяльність військово-лікарської комісії в системі МВС України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 85 від 06.02.2001,військово-лікарська комісія - це спеціальні органи в складі лікарів-спеціалістів. які створюються в системі Міністерства внутрішніх справ з метою проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду кандидатів на службу, осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ і членів їх сімей, військовослужбовців внутрішніх військ МВС України осіб цивільної молоді, які бажають вступити до навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ. Міністерства оборони України (далі - кандидати до вступу на навчання), курсантів і слухачів навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, колишніх осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ і колишніх військовослужбовців.
Згідно з п. 1.3 вказаного Положення основним завданням військово-лікарської комісії є, зокрема, визначення за станом здоров'я, фізичного розвитку, а для окремих видів службової діяльності за індивідуальними психофізіологічними особливостями, придатності до служби в органах внутрішніх справ; визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, травм, контузій і каліцтв у осіб рядового й начальницького складу ОВС, що проходять службу, при їх звільненні та осіб рядового і начальницького складу, що звільнилися зі служби.
Відповідно до п. 1.1 Порядку проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового складу в системі МВС України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 85 від 06.02.2001 (далі-Порядок № 85), медичний огляд проводиться згідно з пунктом 1.2 Положення про діяльність військово-лікарської комісії в системі МВС України з метою визначення: придатності кандидатів за станом здоров'я, фізичним розвитком, а для окремих видів службової діяльності, за індивідуальними психофізіологічними особливостями до служби в органах внутрішніх справ на посадах рядового й начальницького складу; придатності за станом здоров'я, а для окремих видів службової діяльності, і за індивідуальними психофізіологічними особливостями до служби в органах внутрішніх справ осіб рядового й начальницького складу з урахуванням вимог пункту 1.43 цього Порядку; придатності за станом здоров'я до військової служби військовослужбовців Національної гвардії України, які проходять медичний огляд відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року N 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за N 1109/15800 (далі - Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України); придатності за станом здоров'я, фізичним розвитком кандидатів до вступу на навчання до навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ і Міністерства оборони; Придатності за індивідуальними психофізіологічними особливостями кандидатів, які вступають на навчання до пожежно-технічних училищ МВС, а також в навчальні заклади системи МВС, що готують спеціалістів служби ДАІ; придатності за станом здоров'я курсантів і слухачів до подальшого навчання в навчальних закладах МВС; причинного зв'язку захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв у осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ із захистом Батьківщини, проходженням служби, виконанням службових обов'язків, а у військовослужбовців - із захистом Батьківщини, проходженням військової служби, виконанням обов'язків військової служби; характеру і давності наявних наслідків тілесних ушкоджень у колишніх осіб рядового й начальницького складу і військовослужбовців - учасників Великої Вітчизняної війни та інших бойових дій із захисту країни для вирішення питання про причинний зв'язок поранень, травм, каліцтв, отриманих при захисті країни або під час виконання обов'язків військової служби, із залученням судово-медичного експерта; можливості за станом здоров'я, а для окремих видів службової діяльності, за індивідуальними психофізіологічними особливостями проходити службу особами рядового й начальницького складу, військовослужбовцями і проживання членів їх сімей за кордоном. Вирішення необхідності тривалого лікування і медичного нагляду осіб рядового й начальницького складу, військовослужбовців та членів їх сімей.
Пунктом 1.85 Порядку № 85 встановлено, що у свідоцтві про хворобу осіб рядового й начальницького складу та військовослужбовців викладаються обставини отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) з обов'язковим зазначенням документів, на підставі яких зроблено запис, наводяться дані об'єктивного дослідження наслідків поранення (травми, контузії, каліцтва), а також, поряд з іншими виявленими захворюваннями, повністю вказується діагноз цих наслідків.
За наявності документів, що підтверджують факт і обставини отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), залежно від того, обмежують чи не обмежують його наслідки придатність даної особи до служби, постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) записується в свідоцтво про хворобу чи довідку.
Згідно з п. 1.117 Порядку № 85 свідоцтво про хворобу складається: У мирний час. На осіб рядового й начальницького складу, визнаних не придатними до військової служби зі зняттям з військового обліку, не придатними для військової служби в мирний час, з обмежено придатними у воєнний час, обмежено придатними до військової служби, на курсантів та слухачів навчальних закладів МВС, визнаних не придатними до подальшого навчання за станом здоров'я.
Під час судового розгляду справи встановлено, що після отриманої 11.06.2015 травми ТМО МВС в Сумській області було проведено медичне обстеження та видано ОСОБА_1 свідоцтва про хворобу, а саме від 02.10.2015 №268, від 27.01.2016 №2 та №98 від 10.06.2016.
При цьому, свідоцтва про хворобу від 02.10.2015 № 268, від 27.01.2016 № 2 на час звернення позивача до суду взагалі не стосуються підстав для звільнення, оскільки на час звільнення із займаної посади позивача в наявності у ГУНП у Сумській області було свідоцтво про хворобу №98 від 10.06.2016, яке і зазначено підставою для винесення наказу №162 о/с від 16.06.2016. Отже, обставини, викладені в свідоцтвах про хворобу від 02.10.2015 №268 та від 27.01.2016 №2, не породжують для позивача жодних обов'язків та не обмежують його права та свободи.
Стосовно посилання позивача на незаконність свідоцтва про хворобу № 98 від 10.06.2016, слід зазначити наступне.
Підставою для визнання вказаного свідоцтва незаконним, як на переконання позивача, є наявність порушення проведення медичного огляду - недотримання відповідачем процедури визначення придатності чи непридатності до військової служби.
Матеріали справи свідчать, що при проведенні медичного огляду ТМО МВС в Сумській області було застосовано графу 2 додатку 1 Порядку № 85 щодо розкладу хвороб і фізичних вад, що розповсюджується на працівників підрозділів особливого призначення, загонів і частин воєнізованої пожежної охорони, підрозділів кримінального пошуку, водіїв оперативного автомототранспорту, працівники ДАІ, охорони громадського порядку і служби охорони, які несуть патрульно-постову службу на відкритому повітрі, водолазів.
При цьому, на думку позивача у спірних правовідносинах підлягала застосуванню графа 1, що розповсюджується на керівників органів внутрішніх справ, працівників підрозділів міжнародних зв'язків, штабів, слідства і дізнання, карного розшуку, державної служби боротьби з економічною злочинністю, державної фельд'єгерської служби, чергових частин та підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, працівників відділу з питань, що пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, НЦБ Інтерполу в Україні, водії-співробітників, а також працівники ДАІ, охорони громадського порядку і служби охорони (крім осіб, які несуть службу на відкритому повітрі), дільничні інспектори міліції, працівники служби внутрішньої безпеки, оскільки вимоги до стану здоров'я осіб, зазначених у графі ІІ є більш жорсткими, ніж до стану здоров'я осіб, зазначених у графі І.
Разом із тим, ОСОБА_1 на час звільнення працював на посаді міліціонера - водія, але у спецпідрозділі особливого призначення швидкого реагування спеціальної роти, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до позивача правомірно застосовані назва та переліки хвороб, зазначені в розділі 2 додатку 1 до Порядку №85.
Посилання позивача на ту обставину, що ТМО МВС в Сумській області безпідставно зроблені висновки про його непридатність до військової служби в мирний час та обмежену придатність у воєнний час, на те, що при прийнятті рішення про непридатність ОСОБА_1 до військової служби ВЛК не в повній мірі застосовано індивідуальну оцінку його придатності до служби в органах внутрішніх справ, не було враховано підготовку та досвід роботи, ту обставину, що його стан здоров'я є наслідком отриманих ним поранень під час виконання завдань у зоні проведення АТО, судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято, враховуючи те, що такі висновки має право робити виключно військово-лікарські експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС України і є його дискреційними повноваженнями. При цьому, судом враховано, що іншого висновку щодо діагнозів, причинного зв'язку захворювань (поранень, травм, каліцтва) на час звільнення позивача із органів внутрішніх справи у ГУНП у Сумській області були відсутні. Іншого висновку ВЛК відносно ОСОБА_1, окрім того, що міститься в свідоцтві про хворобу від 10.06.2016 № 98 матеріали справи не містять, зміни до свідоцтва не вносилися.
У відповідності до п. 1.70 Порядку № 85, якщо особи рядового й начальницького складу, військовослужбовці впродовж року більше 4-х місяців не можуть приступити до виконання своїх службових обов'язків через захворювання чи з інших причин (крім випадків, передбачених цим пунктом та пунктом 1.4 Порядку) або часто та довготривало хворіють*, то вони зобов'язані за поданням Управління (відділу) по роботі з особовим складом пройти медичний огляд ВЛК за місцем служби для визначення придатності до подальшої служби в ОВС.
До осіб, що часто та довготривало хворіють, належать ті особи, у яких за останні 12 місяців було 4 та більше випадків захворювань і 40 днів непрацездатності за однорідними захворюваннями або 6 і більше випадків захворювань та 60 і більше днів непрацездатності за неоднорідними захворюваннями.
Згідно додатку 7 до Порядку № 85 встановлено форму направлення на медичний огляд на ВЛК, при цьому, вказаним Порядком не передбачено такої форми для направлення особи на медичний огляд, як подання.
За таких обставин колегія суддів не приймає посилання позивача на те, що в порушення вимог п. 1.70 Порядку № 85 його було направлено для проходження медичного огляду для визначення придатності до подальшої служби в органах внутрішніх справ на ВЛК при ГУНП у Сумській області на підставі “направлення”, а не за “поданням”, в якості єдиної та безумовної підстави для скасування свідоцтва про хворобу ОСОБА_1 № 98 від 10.06.2016.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням висновків медичної комісії, колегія суддів приходить до висновку, що ГУНП в Сумській області було правомірно звільнено ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі п.2. ч. 1. ст. 77 (через хворобу) Закону України “Про Національну поліцію” згідно наказу №162 о/с від 16.06.2016р.
При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано було не прийнято посилання позивача на те, що ОСОБА_1 не підлягав звільненню зі служби у зв'язку із хворобою, оскільки такі твердження спростовуються матеріалами справи, в т.ч. і висновком ВЛК щодо не придатності позивача до служби, який є обов'язковим для врахування керівництвом ГУНП у Сумській області.
Також колегія суддів відхиляє посилання в апеляційній скарзі, як на підставу для скасування апеляційної скарги наказу №162 о/с від 16.06.2016, те, що ВЛК при медичному огляді не встановила будь-яких захворювань, які б перешкоджали проходженню служби в ОВС, з таких підстав.
Відповідно до п. 1.67 Порядку № 85, на осіб рядового й начальницького складу, які проходять медичний огляд і підпадають під дію статей (пунктів) Розкладу хвороб, що передбачають індивідуальне визначення придатності до служби в органах внутрішніх справ, ВЛК виносить одну із таких постанов:
"Непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час";
"Обмежено придатний до військової служби".
В окремих випадках, зумовлених поясненнями щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2), може бути винесена постанова про придатність до військової служби: "Придатний до військової служби".
Постанова військово-лікарської комісії про придатність до військової служби викладається у свідоцтві про хворобу за формою, встановленою додатком 12 до Порядку № 85.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин, Порядком проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС України № 85 від 06.02.2001 було передбачено саме таке формулювання у разі непридатності поліцейського до служби в поліції.
Підстави для звільнення поліцейського зі служби визначено Законом України “Про Національну поліцію”, і при розгляді справи судом не встановлено порушень з боку ГУНП в Сумській області в частині правомірності звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість та відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо скасування наказу ГУНП в Сумській області №162 о/с від 16.06.2016 про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, поновлення його на посаді та в частині виплати втраченого грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Відносно позовних вимог позивача щодо скасування акта про нещасний випадок №16 форми Н-1 та акта розслідування форми Н-5, затверджених 16.09.2015 РМГБОП УМВС України в Сумській області, відносно ОСОБА_1, та зобов'язання Ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області повторно провести розслідування випадку, що стався 11.07.2014 зі ОСОБА_1, колегія суддів зазначає наступне.
В обґрунтування вищезазначених позовних вимог позивач зазначає, що вказані акти прийняті з порушенням п. 3.5, п. 3.8 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом МВС України № 1346. Вказує, що комісією з розслідування нещасного випадку не встановлено, на підставі чиєї заяви чи повідомлення про нещасний випадок по спливу 14 місяців був виданий наказ про призначення комісії з розслідування нещасного випадку та чому такі заходи не були вжиті відразу після події. У пункті 2 акту Н-5 від 16.09.2015 зазначено основні причини нещасного випадку - "травми та поранення, отримані внаслідок вибуху". У пункті 3 даного акту заходами щодо усунення причин нещасного випадку зазначено проведення додаткових занять з охорони праці, правил техніки безпеки, організувати проведення позачергових інструктажів. У пункті акту Н-1 про нещасний випадок від 16.09.2015 зазначено, що причини нещасного випадку технічні, а у пункті 13 даного акту також зазначені такі заходи для усунення причин нещасного випадку як проведення додаткових інструктажів з техніки безпеки. Не встановлений дійсний причинний зв'язок між подією та наслідками, які були нею спричинені. Зокрема комісією проігноровано той факт, що отримання ОСОБА_1 поранень пов'язане із захистом державного суверенітету та територіальної цілісності України, безпосереднього виконання завдань у забезпеченні державної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької області під час проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей у період проходження служби в органах внутрішніх справ. Вказане, на переконання позивача, свідчить про неповне з'ясування обставин події, причини та умови, що сприяли отриманню ОСОБА_1 тяжких поранень.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом та розгляду справи судом першої інстанції), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом та розгляду справи судом першої інстанції), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
За змістом статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом та розгляду справи судом першої інстанції), до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
З системного аналізу вказаних норм слідує, що адміністративний суд, під час розгляду справи, повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів КАС має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
Судовим розглядом встановлено, що акт про нещасний випадок №16 форми Н-1 та акт розслідування форми Н-5, затверджені 16.09.2015 РМГБОП УМВС України в Сумській області, відносно ОСОБА_1 не слугували підставою для звільнення позивача із служби та не мають відношення до наказу про звільнення, що є предметом оскарження у даній справі.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення зазначених позовних вимог, оскільки позивачем не доведено наявність порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача у спірних правовідносинах під час прийняття вказаних актів.
Стосовно посилання на те, що дані документи позбавляють позивача права на отримання одноразової грошової допомоги та отримання медичної допомоги, суд першої інстанції вірно зазначив, що стягнення одноразової грошової допомоги чи неналежне надання позивачу медичної допомоги, не є предметом даних позовних вимог, і в разі порушення прав позивача на отримання грошової та медичної допомоги цими актами, ОСОБА_1 має можливість звернутися до суду для захисту порушеного права.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з ГУНП у Сумській області 60000 грн. моральної шкоди, з огляду на наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що ОСОБА_1 більше року після отриманого поранення переживає моральні та фізичні страждання, які виражаються у сильних душевних хвилюваннях, які він зазнав та зазнає до теперішнього часу внаслідок неправильних та неповних постановок діагнозу, неправильного лікування, постійних перекомісій. У зв'язку з цим перетерплює істотні вимушені зміни у своїх життєвих стосунках та звичках, що призвело до значних змін в його емоційно-вольовій сфері та відхилення від звичайного стану здоров'я, погіршення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, значні душевні переживання, істотні вимушені зміни у життєвих стосунках та звичках, відчуває роздратування, пригніченість, розпач, стан постійного психологічного дискомфорту. Внаслідок незаконного звільнення він також зазнав значних моральних страждань, які призвели до погіршення стану здоров'я. Відсутність коштів для проживання, безрезультатні пошуки роботи спричинили вкрай пригнічений психологічний та фізіологічний стан, наслідком чого є порушення нормальних життєвих зв'язків та докладання неймовірних зусиль для організації життя.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не було надано до суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому такої шкоди та не було доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову.
Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якого Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до статей 73, 74 КАС України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
Із врахування вищезазначених правових норм, колегія суддів зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Проте, як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачем не надано жодних доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння їй сильних душевних страждань, завдання шкоди його здоров'ю, чи завдання йому інших втрат немайнового характеру з яких суд при обрахуванні розміру компенсації міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, матеріальні витрати, понесені позивачем.
Відносно вимог щодо відшкодування 9000 грн. витрат на правову допомогу колегія суддів зазначає наступне.
Представником позивача надано до суду договір на правову допомогу від 19.01.2017, докази виконання робіт та оплати, зокрема, квитанції до прибуткового касового ордеру №13 від 18.05.2017, №3 від 19.01.2017 на загальну суму 9000 грн., а також розрахунок граничного розміру компенсації витрат на правову допомогу від 01.11.2017 на загальну суму 9001,26грн., виходячи із загального часу витрат (422хв), а також розрахунку вартості однієї години роботи (40% від мінімальної заробітної плати в сумі 3200грн.).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Таким чином, судом враховується максимальна сума відсотку не мінімальної заробітної плати, а прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (40% від 1600 грн.), за годину участі особи, яка надавала правову допомогу.
Враховуючи загальну кількість часу, витраченого представником позивача на виконання умов договору, а саме самостійно визначеного представником позивача у розрахунку від 01.11.2017 щодо аналізу чинного законодавства України, дослідження практики застосування відповідних норм, аналіз документів по справі, складання позовної заяви (70хв+70хв+139хв), а також участь у судових засіданнях першої та апеляційної інстанціях після подання 03.03.2017 позову до суду (06.06.2017, 14.09.2017, 19.10.2017, 01.11.2017) та часу ознайомлення 31.10.2017 з матеріалами справи, що підтверджується журналами судових засідань та відміткою на клопотанні про ознайомлення із матеріалами справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань УМВС України в Сумській області на користь позивача підлягає 4576,31 грн. витрат на правову допомогу.
У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення .
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01.11.2017 по справі № 818/308/17 в частині відмови у задоволенні позовних вимог - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду, крім випадків, встановлених ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_6
Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_7 ОСОБА_8
Повний текст постанови складено 19.03.2018.