20 березня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/5619/17
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Григорова А.М.
суддів: Тацій Л.В. , Подобайло З.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду, м. Харків, від 23.01.2018, суддя Шляхова О.М., , повний текст складено 23.01.18 по справі № 820/5619/17
за позовом ОСОБА_1
до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд: скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача від 07.04.2015 року за № 207-1704.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу позивач була власником автомобілю MITSUBISHI PAJERO WAGON з реєстраційним номером АХ 7938СК, 2011 року випуску з об'ємом двигуна 3200 см3, 2011 року випуску, зареєстрований 01.09.2011 р.
Податковим повідомленням-рішенням № 207-1704 від 07.04.2015 р. Центральною ОДПІ м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: Транспортний податок з фізичних осіб 18011001 у розмірі 25 000,00 грн.
Позивач вважає, що для застосування рішення про встановлення місцевого податку в частині транспортного податку у 2015 році таке рішення мало бути прийняте міською радою до 15 липня 2014 року, у той час як таке рішення Харківською міською радою 36 сесії 6 скликання було прийняте 21 січня 2015 року. Таким чином, застосування контролюючим органом положень ст. 267 ПК України з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року. За таких обставин позивач ввжає, що транспортний податок за календарний рік з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р. у сумі 25000,00 грн. не підлягає сплаті позивачем.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2018р. адміністративний позов ОСОБА_1 (61103, м. Харків, вул. 23 серпня, б. 67 кв. 17) до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (61166, м. Харків, просп. Науки, б. 9) про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено в повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення - рішення Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 07.04.2015 року за № 207-1704.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Центральною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області подано апеляційну скаргу, в якій зазначають, що рішення суду першої інстанції є таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, з викладенням в ньому висновків, які не відповідають обставинам справи, що в силу положень ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є підставою для скасування оскаржуваного рішення та прийняття нового судового рішення. Вказують, що аналізуючи норми податкового законодавства, вбачається, що рішення сесії органу місцевого самоврядування не може вплинути на підстави нарахування та обов'язок платниками сплачувати податки та збори з тих підстав, що такі прямо закріплені законодавцем нормами ПКУ України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства. Щодо посилання позивача про виникнення обов'язку сплати цього податку з 2016р., з посиланням на рішення сесії Харківської міської ради, зазначають наступне. 21.01.2015 року Харківською міською радою на тридцять шостій сесії шостого скликання прийнято рішення № 1793/15 "Про внесення змін до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011 року №126/11 «Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України». Даним рішенням затверджено Положення про транспортний податок у місті Харкові, яким встановлено ставку податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 грн. за кожен легковий автомобіль, якій використовувався до 5 років і має об'єм циліндра двигуна понад 3000 куб. см. Згідно з п. 2 рішення № 1793/15 це рішення набирає чинності з 01.01.2015 року. Аналізуючи пп. 9 п. 1 ст. 4 ПКУ у співвідношенні із ст. 267 ПКУ, можна дійти висновку, що так як транспортний податок запроваджено з 1 січня 2015 року, тобто з початку нового бюджетного року, то вказаний факт дає підстави для правової оцінки запровадження транспортного податку як такого, що не порушує принцип стабільності. Крім того, при співвідношенні норми-принципу, якою є норма пп. 9 п. 1 ст. 4 ПКУ, та норм ст. 267 ПКУ, які є конкретними нормами (регулюють відносини з приводу транспортного податку), слід виходити з того, що норма-принцип є загальною нормою, тоді як конкретна норма - спеціальна норма, яка і підлягає застосуванню для юридичної оцінки обставин у справі. Так, п.2 ст. 10 ПКУ закріплено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Імперативу цієї норми відповідає норма пп. 5.3.12 п. 3.12 ст. 12 ПКУ, якою цей імператив підсилюється. Згідно з останньою у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю ( в редакції Закону України від 24.12.2014р. № 71-VIII). Наряду з нормою пп. 5 п. 3 ст. 12 ПКУ діє норма пп. 4 п. 3 ст. 12 ПКУ, якою передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. При вирішенні питання про співвідношення цих норм в правовому регулюванні місцевих податків, які є обов'язковими згідно з ПКУ, норма підпункту пп. 5 п. 3 ст. 12 ПКУ є спеціальною. У зв'язку з цим транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм ст. 267 ПКУ, починаючи з 1 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом пп. 4 п. З ст. 12 ПКУ. Зазначають, що транспортний податок, запроваджено з 1 січня 2015 року, тобто з початку нового бюджетного року, що дає підстави для правової оцінки запровадження транспортного податку як такого, що не порушує принцип стабільності. Тобто, відповідно до пп.267.2.1 п.267.2 податкове повідомлення-рішення від 07.04.2015 № 207/1704 про визначення суми грошового зобов'язання з транспортного податку у розмірі 25 000 грн є правомірним. На підставі наведеного просять скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2018 по справі № 820/5619/17, прийнявши по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Від представника позивача, ОСОБА_2, надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Також в відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить розглянути справу за участю представника позивача.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів зазначає, що Харківським окружним адміністративним судом рішення від 23.01.2018 р. було прийняте в порядку письмового провадження.
Враховуючи вищенаведене, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України колегія суддів приходить до висновку, що клопотання представника позивача про розгляд справу за участю представника позивача задоволенню не підлягає.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, а тому підлягають задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач була власником автомобілю MITSUBISHI PAJERO WAGON з реєстраційним номером АХ 7938СК, 2011 року випуску з об'ємом двигуна 3200 см3, 2011 року випуску, зареєстрований 01.09.2011 р.
Центральною ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області Податковим винесене податкове повідомлення-рішення від 07.04.2015 р. № 207-1704, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб в розмірі 25 000,00 грн. (а.с. 14).
01.01.2015 року набрав чинності ОСОБА_3 України № 71-VIII від 28.12.2014 року “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи”, яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Згідно з пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см..
Базою оподаткування, у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
У відповідності до пункту 267.4 статті 267 ПК України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Як встановлено підпунктом 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.
Таким чином, із набранням 01.01.2015 року чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та мають об'ємом циліндрів двигуна більше 3000 куб. см. є платниками транспортного податку.
Разом з тим, відповідно до пункту 8.1 статті 8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Транспортного податку, згідно статті 9 Податкового кодексу України, немає у переліку загальнодержавних податків та зборів. При цьому, відповідно до пункту 9.4 статті 9 Податкового кодексу України, установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість, згідно підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України, є податок на майно, який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, транспортний податок є місцевим податком.
Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно з пунктом 4.4 статті 4 Податкового кодексу України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків, зокрема, і транспортного податку, віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини першої статті 26 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” та статтею 143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.
Відповідно до пункту 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно з пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
За приписами підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
У відповідності до підпункту 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.
При цьому, згідно з пунктом 12.5 статті 12 ПК України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
Таким чином, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти та офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.
Зазначені норми узгоджуються з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України. Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
З аналізу викладеного випливає, що для застосування рішення про встановлення місцевих податків у 2015 році, таке рішення мало бути прийнято та оприлюднене до 15 липня 2014 року.
Відтак, оскільки рішення 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 21.01.2015 р. № 1793/15 «Про внесення змін до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011 р. № 126/11 «Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України»» в частині встановлення податку на транспорт на 2015 рік прийняте 21 січня 2015 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 06.03.2018 р. у справі № 803/1092/17 .
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Аналогічні норми містились в Кодексі адміністративного судочинства України в редакції яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції.
Жодні доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 246, 250, 308, 310, п. 1 ч.1 ст. 315, 316, 321, 322, 325, 326, Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2018 по справі № 820/5619/17 залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4
Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_3