01 березня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/187/17
Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Димерлій О.О.
суддів: Домусчі С.Д. , Єщенка О.В.
за участю секретаря - Осавуляк О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.04.2017р. по справі № 814/187/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 09.06.2016р. № 19-13,
У січні 2017 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ФОП ОСОБА_1М.) (далі - ТОВ "ВМС-10", позивач) звернулась до суду з вказаним адміністративним позовом та просила визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 19-13 від 09 червня 2016 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що земельна ділянка, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, позивачу на праві власності чи користуванні не належить, а відтак, відсутні підстави для нарахування та сплати позивачем орендної плати. Крім того, позивач наголошує, що з 05 листопада 2015 року не являється власником нежитлового приміщення, що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна від 05 листопада 2015 р.
За наслідками розгляду зазначеної справи Миколаївським окружним адміністративним судом від 10 квітня 2017 прийнято постанову про задоволення позовних вимог.
Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення № 19-13 від 09 червня 2016 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договором купівлі-продажу земельної ділянки від 05 листопада 2015 року та Рішенням Южноукраїнської Міської ради Миколаївської області про припинення дії договору оренди, укладеного між позивачем та Южноукраїнською міською радою Миколаївської області спростовуються твердження відповідача, що позивач є орендарем земельної ділянки, а тому підстави для визначення податку на землю відсутні.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин справи, та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В судове засідання учасники справи не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому суд вважає можливим розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув та обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Перевіряючи повноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у 2013 році належало нерухоме майно, про що свідчить свідоцтво придбання нерухомого майна на аукціоні при продажу мана в провадження у справі про банкрутство від 25.12.2013 року.
Між ОСОБА_1 та Южноукраїнською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки від 22.04.2014 року, яка розташована за адресою вул. Молодіжна, 12 м. Южноукраїнськ.
В подальшому, 05.11.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна.
09 червня 2016 року відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 19-13, яким відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України було визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб в розмірі 36260,36 грн.
Позивач не погоджуючись з вищезазначеним податковим повідомленням - рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що одночасно із втратою позивачем права власності на вказані приміщення припиняється дія укладеного з міською радою договору оренди земельної ділянки, а отже нараховане ОСОБА_1 контролюючим органом податкове зобов'язання з орендної плати за землю за 2016 рік є незаконним.
Колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає правильним, з огляду на наступне.
За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України .
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Таким чином, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Згідно пункту 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
В свою чергу, у частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За приписами статей 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Також апеляційний суд зазначає, що перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.
Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
За частиною третьою статті 7 Закону України від 6 жовтня 1998 року
№ 161-ХІV «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Аналіз наведених приписів законодавства дає підстави для висновку, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач. Обов'язок сплати цього податку виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Водночас, якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом у постанові від 31 січня 2018 року (справа №К/9901/2082/17).
За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, яке знаходяться за адресою: м. Миколаїв, вул. Молодіжна, 12
Земельна ділянка площею 0,5498 га, кадастровий номер 4810800000:10:004:0016, на якій знаходиться придбаний об'єкт нерухомості, перебувала у користуванні ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 22.04.2014 року, укладеного з Южноукраїнською міською радою.
Оскільки відчужений позивачем об'єкт нерухомості розташований на орендованій земельній ділянці, набувач майна отримав право користування такою земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, а відтак, саме новий власник об'єкта нерухомості зобов'язаний сплачувати такий податок, адже в силу вимог статей 182, 334 Цивільного Кодексу України та положень Закону № 1952-IV право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.
За таких обставин, на думку колегії суддів, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України , обов'язок зі сплати земельного податку виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а відтак, нарахування податкового зобов'язання ОСОБА_1 є безпідставним.
Наведена правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним судом України та була викладена в його постановах від 07.07. 2015 року (справа №826/12388-13-а), від 08.06.2016 року (справа №21-804а16) та від 12.09. 2017 року (справа №2а-10596/12/2670).
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» суд визначив, що «... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Враховуючи те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а рішення або ухвала суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 308, 315, 316, 321, 325 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області - залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складено 12.03.2018 року.
Головуючий суддя ОСОБА_3
Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5