16 березня 2018 року м. Кропивницький Справа № П/811/5/18
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
позивач: ОСОБА_1 (25002, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1),
відповідач: Кропивницьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області (25006, м. Кропивницький, вул. Соборна, 4, код ЄДРПОУ 20650088)
про визнання протиправними дій, рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Кропивницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області (надалі - Кропивницьке ОУПФУ) про визнання протиправними дій, рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що вона з грудня 2014 року перебуває на обліку в Кропивницькому ОУПФУ як одержувач пенсії на підставі ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру". Пенсія обчислена у розмірі 70% заробітної плати відповідно до посади начальника відділу прокуратури області. З 30.04.2015 року позивачка звільнена з посади прокурора відділу прокуратури Кіровоградської області за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру". У листопаді 2017 року вона звернулася до Кропивницького ОУПФУ з заявою про проведення перерахунку раніше призначеної пенсії у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови №657 від 30.08.2017 року "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури", якою затверджені нові схеми посадових окладів працівникам органів прокуратури. Рішенням №821316 від 20.11.20017 року відповідач відмовив у проведенні перерахунку. Не погоджуючись з цією відмовою, позивачка просить суд:
- визнати протиправними дії Кропивницького ОУПФУ щодо відмови в перерахунку пенсії за вислугу років, відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" в розмірі 70% від суми заробітку, за відповідною посадою без обмеження граничного розміру пенсії, з подальшою виплатою пенсії у розмірі, встановленому після її перерахунку;
- визнати протиправним та скасувати рішення Кропивницького ОУПФУ №821316 від 20.11.2017 року щодо відмови їй у здійсненні перерахунку пенсії за вислугою років;
- зобов'язати Кропивницьке ОУПФУ здійснити перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру", в редакції, чинній станом на момент призначення пенсії, виходячи з заробітку, зазначеного в довідці прокуратури Кіровоградської області про заробітну плату в розмірі 70% від суми заробітку, починаючи з 01.11.2017 року без обмеження граничного розміру пенсії, з виплатою різниці між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову. Посилався на те, що Закон України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 року, на підставі якого позивачці призначена пенсія, з 16.07.2015 року втратив чинність. Діюча норма статті 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VІІ від 14.10.2014 року визначає, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, а відтак перерахунок можливий тільки при прийнятті відповідного рішення Кабінетом Міністрів України. У зв'язку з цим, а також посилаючись на правові позиції Верховного Суду України від 12.07.2016 року у справі №21-172а16, від 07.11.2017 року з аналогічних правовідносин, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд встановив такі обставини та дійшов до таких висновків.
ОСОБА_1 працювала у прокуратурі Кіровоградської області, допоки наказом прокурора Кіровоградської області №331к від 30.04.2015 року була звільнена з посади прокурора відділу прокуратури області за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (а.с. 32 - 37, 56).
Згідно з протоколом №10119 від 25.12.2014 року Управління ПФУ в м. Кіровограді позивачці з 19.12.2014 року призначена довічно пенсія за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" у розмірі 70% від суми її місячної (чинної) заробітної плати. (а.с. 23)
У листопаді 2017 року позивачка звернулася до Кропивницького ОУПФУ з заявою про перерахунок раніше призначеної пенсії, з огляду на набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури".
Відповідачем за наслідками розгляду заяви прийнято рішення №821316 від 20.11.2017 року про відмову в перерахунку пенсії, з підстав відсутності рішення Кабінету Міністрів України, який згідно зі статтею 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VIІІ визначає умови та порядок перерахунку призначених працівникам прокуратури пенсій. (а.с. 10)
Це рішення направлено на адресу позивачки листом №551/Я-11 від 23.11.2017 року. (а.с. 9)
Не погодившись з таким рішенням, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з відмовою відповідача здійснити перерахунок пенсії за вислугу років.
Як установлено судом, пенсія призначена позивачці на підставі частини 2 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 року (у редакції Закону України від 27.03.2014 року №1166-VII, чинній на той час) якою було передбачено, що пенсія прокурорам і слідчим призначається в розмірі 70 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до частини 13, 18 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, чинній на час призначення пенсії позивачці) обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VІІI від 28.12.2014 року (набрав чинності 01.01.2015 року) частина 18 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ викладена в такій редакції: "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України".
Крім того, з 15.07.2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" №1697-VІІ від 14.10.2014 року та втратив чинність Закон України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ, крім пункту 8 частини 1 статті 15, частини 4 статті 16, абзацу першого частини 2 статті 46-2, статті 47, частини 1 статті 49, частини 5 статті 50, частин 3, 4, 6 та 11 статті 50-1, частини 3 статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів.
Правове регулювання питання пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури закріплено у статті 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII.
Відповідно до частини 13 статті 86 вказаного Закону пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами.
Частиною 20 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Разом з цим, наведені зміни законодавства не позбавляють прокурорсько-слідчих працівників права на перерахунок пенсії, який був гарантований частинами 13 та 18 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-XII при призначені пенсії, а лише покладають визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури на Кабінет Міністрів України.
Наразі відсутній затверджений Кабінетом Міністрів України порядок перерахунку пенсій, призначених працівникам прокуратури, що і послугувало підставою для відмови у перерахунку пенсії позивачці в оскаржуваному рішенні.
Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також: у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також: бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя не нижчий, від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово вказував на недопустимість звуження чи обмеження розміру пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначається спеціальними законами у зв'язку зі здійсненням особливої діяльності.
За статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі.
Конституційний Суд України вважає, що ці положення статті 17 Конституції України поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Конституційний Суд України зазначає, що багато таких "пільг", встановлених Законами України "Про міліцію", "Про прокуратуру" тощо, є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів (пункт 3 рішення Конституційного Суду України №1-15/2002 від 20.03.2002 року).
Крім того, у цьому ж рішенні в абзаці 4 пункту 6 вказано: Конституційний Суд України вважає, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 48 Конституції України), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається. Зупинення дії цієї норми можливе лише за умови введення відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 та пункту 19 статті 92 Конституції України надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України).
У частині 2 статті 8 Конституції України встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй (пункт 4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року у справі №1-29/2007).
Водночас у пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Більш того, в пункті 4 рішення від 11.10.2005 року у справі №1-21/2005 Конституційний Суд України навів таку правову позицію: в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів. Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
В абзаці 14 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року у справі №1-21/2005 також вказано, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-pп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004).
Правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів у зазначених рішеннях Конституційного Суду України полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлений особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, жорсткими вимогами до дисципліни, професійної придатності, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру доходів цих осіб чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. Ці гарантії не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації (абзац 5 пункту 6 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року у справі №1-21/2005).
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Така правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду України, висловленими, зокрема, в постановах від 10.12.2013 року у справі №21-348а13, від 17.12.2013 року у справі №21-445а13.
Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 року прийнято постанову №657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури", якою зокрема внесено зміни у постанову Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" та затверджено нові схеми посадових окладів працівників органів прокуратури.
Отже, у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників позивачка має право на перерахунок призначеної їй пенсії за вислугу років, а оскаржуване рішення про відмову у перерахунку пенсії є протиправним.
Право позивачки на перерахунок пенсії на умовах та у порядку, визначених статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 року (у редакції, чинній на час призначення їй пенсії), підтверджується також постановою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13.07.2016 року у справі №404/1753/16-а, в якій брали участь ті самі особи, що набрало законної сили. (а.с. 86 - 88, 94)
Суд відхиляє посилання відповідача на правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від 12.07.2016 року у справі №21-172а16, від 07.11.2017 року у справі №398/4332/16-а, оскільки вони стосуються інших правовідносин, а тому не містять висновків, які б були обов'язковими щодо застосування відповідних норм права у заявленому спорі.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Порядок №22-1).
Згідно з пунктом 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Відповідно до пункту 4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно з пунктом 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Пунктом 4.8 Порядку №22-1 передбачено, що заява про призначення пенсії з усіма поданими документами та рішенням про призначення пенсії зберігаються в окремій пенсійній справі на кожного пенсіонера. Пенсійні справи зберігаються в органах, що призначають пенсії, за місцем проживання (реєстрації) або за місцем перебування пенсіонерів.
Всупереч цій нормі, у матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 відсутня її заява про перерахунок пенсії, за результатами якої прийнято рішення №821316 від 20.11.2017 року про відмову в перерахунку пенсії.
Як установив суд, спірне рішення прийнято відповідачем необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, всупереч повноваженням відповідача та вимогам чинного законодавства, що призвело до порушення права позивачки на пенсійне забезпечення.
Відповідно до частини 1 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Згідно з пунктами 2, 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Частиною 3 статті 245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
За змістом частини 4 статті 245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Як установлено судом, відповідач за результатами розгляду заяви позивачки про перерахунок пенсії прийняв рішення №821316 від 20.11.2017 року, яке не ґрунтується на нормах чинного законодавства. Відтак, це рішення як індивідуальний акт є протиправним та підлягає скасуванню.
Позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії за вислугу років охоплюється вимогою про скасування спірного рішення про відмову у перерахунку пенсії та окремого вирішення не потребує. Відтак у позові в цій частині слід відмовити.
Позовна вимога про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії, виходячи з заробітку, зазначеного в довідці прокуратури Кіровоградської області про заробітну плату, судом не може бути задоволена з огляду на відсутність у матеріалах пенсійної справи відповідної заяви позивачки та довідки про її заробітну плату.
З'ясувавши характер спірних правовідносин сторін, характер порушеного права позивачки та можливість його захисту в обраний нею спосіб, суд дійшов до висновку, що порушене право позивачки має бути відновлено шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути цю заяву та за документами пенсійної справи та додатково поданими документами прийняти відповідне рішення.
Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивачки відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивачки, з урахуванням правової оцінки, наданої судом обставинам у цій справі.
Суд вважає за доцільне на підставі частини 6 статті 245 КАС України визначити відповідачу розумний строк виконання рішення суду у цій частині - не пізніше 10 днів з дня набрання ним законної сили.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду з цим позовом позивачка сплатила судовий збір у сумі 640 грн. Зважаючи на часткове задоволення позову, на її користь слід стягнути витрати на сплату судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог, у сумі 320 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 90, 242-246, 250, 251, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Кропивницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області №821316 від 20.11.2017 року про відмову в перерахунку пенсії.
Зобов'язати Кропивницьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області не пізніше 10 днів з дня набрання цим рішенням суду законної сили повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії за документами пенсійної справи та додатково поданими документами та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) судові витрати на сплату судового збору в сумі 320 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Кропивницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області (код ЄДРПОУ 02910025).
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду/, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду ОСОБА_2