Справа № 127/26834/17
Провадження № 2/127/6760/17
13.03.2018 Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Короля О.П.,
секретаря Бондарчук А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 філії «Вінницька картографічна фабрика» Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 філії «Вінницька картографічна фабрика» Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Позов мотивований тим, що з 24.04.2002 року позивач працював у Державному підприємстві «Державна картографічна фабрика» у м. Вінниці. З 09.07.2013 року позивач був переведений на роботу у ОСОБА_2 філію «Вінницька картографічна фабрика» Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», в зв'язку з проведеною реорганізацією підприємства.
23.10.2015 року наказом від 19.10.2015р. № 42-к позивач був звільнений з роботи у зв'язку із невиконанням філією законодавства про працю (невиплата заробітної плати з січня 2015р. по вересень 2015р.)
На день звільнення позивачу не була виплачена нарахована заробітна плата за період роботи з січня по жовтень 2015 року в сумі 40 247 грн. 49 коп., яка судовим наказом судді Вінницького міського суду Вінницької області Федчишена С.А. від 12.01.2016р. по справі № 127/28853/15-ц була стягнута на користь позивача.
Зазначена заборгованість надійшла на рахунок позивача у ПАТ «УкрСиббанк» 14.11.2017р. в результаті примусового виконання судового наказу Державною виконавчою службою.
Тому позивач вважає, що оскільки фактичний розрахунок із сплати заборгованості по заробітній платі був проведений з ним лише 14.11.2017р., відповідачем порушено його право на своєчасне отримання у день звільнення нарахованої заробітної плати, що встановлено ст. 116 КЗпП України. Згідно зі ст. 117 КЗпП України відповідач має сплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 26.10.2015р. по 13.11.2017р. в сумі 101 212 гривень 95 копійок.
Крім того, позивач вважає, що відповідач має сплатити на його користь компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 12028 гривні 58 копійок. 07.03.2018р. позивач збільшив позовні вимоги у частині компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати до 13676 гривень 81 копійки, подав відповідну заяву.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Заява позивача від 07.03.2018 р. про збільшення суми позовних вимог подана до початку першого судового засідання, а тому відповідно до вищевказаних положень закону, суд приймає її до розгляду.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_3 позов підтримали з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, посилаючись на викладені в них обставини. У відповіді на відзив від 29.01.2018р. та у судовому засіданні зазначили, що з заявою відповідача про застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог не погоджуються, адже позивач звернувся до суду з позовом у межах тримісячного строку, передбаченого положеннями трудового законодавства, відлік якого розпочався з дня фактичного розрахунку по виплаті заробітної плати. Також заперечили проти розрахунків відповідача, надавши власні, з відповідним обґрунтуванням.
Відповідач в судове засідання не з'явився повторно, про день і час судового засідання повідомлений належним чином. Представник відповідача позов не визнав у повному обсязі, про що надіслав відзив, а також заперечення, у яких зазначив, що позивачем допущено помилку у розмірі середньоденного заробітку, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у кількості робочих днів затримки розрахунку при звільненні, у розрахунку компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати. Вважає, що позивач звернувся до суду із позовом з пропуском встановленого трудовим законодавством трьохмісячного строку на звернення до суду за вирішенням трудового спору, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 філії «Вінницька картографічна фабрика» Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» в судове засідання не з'явився повторно, про місце, день і час судового засідання повідомлений належним чином, письмового пояснення до суду не подав.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши письмові докази, та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
З 24.04.2002 року позивач працював у Державному підприємстві «Державна картографічна фабрика» у м. Вінниці, що підтверджується його трудовою книжкою.
Відповідно до наказу Державного агентства земельних ресурсів України від 09.01.2013р. № 5 Державне підприємство «Державна картографічна фабрика» було реорганізоване шляхом приєднання до Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» та створено на його базі структурний відокремлений підрозділ - ОСОБА_2 філію «Вінницька картографічна фабрика» Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», на роботу у яку наказом від 03.07.2013р. № 10-к позивач був переведений 09 липня 2013р. Наказом від 09.01.2013р. № 5 також установлено, що Центр ДЗК є правонаступником всіх прав і обов'язків ДП «Державна картографічна фабрика».
Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Обставина щодо правонаступництва відповідача не заперечувалась сторонами, та є такою, що не підлягає доказуванню в силу положень ст. 82 ЦПК України.
23.10.2015 року наказом директора ВФ «Вінницька картографічна фабрика» ДП «Центр державного земельного кадастру» від 19.10.2015р. № 42-к позивач був звільнений з роботи у зв'язку із невиконанням філією законодавства про працю, а саме з невиплатою заробітної плати з січня 2015р. по вересень 2015р.
Згідно з довідкою ВФ «Вінницька картографічна фабрика» від 16.11.2015р. № 595, підприємство заборгувало позивачу заробітну плату за період з січня по жовтень 2015 року в сумі 40 247 грн. 49 коп.
Судовим наказом судді Вінницького міського суду Вінницької області Федчишена С.А. від 12.01.2016р. по справі № 127/28853/15-ц на користь позивача була стягнута заборгованість по заробітній платі в сумі 40 247 грн. 49 коп.
Постановою головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції ОСОБА_4 26.02.2016р. було відкрито виконавче провадження з виконання вищевказаного судового наказу.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28.12.2016р. замінено сторону виконавчого провадження по виконанню судового наказу від 12.01.2016р. по справі № 127/28853/15-ц, на правонаступника ДП Центр державного земельного кадастру».
В результаті примусового виконання вищевказаного судового наказу 14.11.2017р. на рахунок позивача у відділенні ПАТ «УкрСиббанк» у м. Вінниці надійшло 40 247 гривень 49 копійок заборгованості по заробітній платі, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача від 27.11.2017р.
Відповідач проти вищевказаних обставин не заперечував.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Згідно з ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення працівником вимоги про розрахунок.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З наведеного вбачається, що заборгованість по виплаті заробітної плати позивача в день його звільнення 23.10.2015 року виникла з вини роботодавця, при цьому спору про розмір такої заборгованості між сторонами не існує, наразі сума заборгованості підтверджена і судовим рішенням, а фактичний розрахунок відповідачем здійснено лише 14.11.2017 року, тому суд приходить до висновку про наявність затримки по виплаті заборгованості заробітної плати позивача. Період такої затримки становить з 26.10.2015 року по 13.11.2017 року, адже фактичний розрахунок з позивачем проведено 14.11.2017 року.
Суд не погоджується із твердженням представника відповідача про те, що позивачем пропущено строк для звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України, оскільки позивач про порушення права щодо виплати належних сум при звільненні дізнався 23.10.2015 року, а до суду звернувся 12.12.2017р. Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237? цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. З наведеного вбачається, що перебіг тримісячного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України, щодо вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні починається з дня фактичного розрахунку з працівником. Враховуючи, що днем фактичного розрахунку по виплаті заборгованості по заробітній платі позивачу є 14.11.2017 року, а з позовом він звернувся до суду 12.12.2017 року, тримісячний строк, встановлений ст. 233 КЗпП України позивачем не пропущений, а твердження представника відповідача є безпідставними. Крім того, встановлений ст. 233 КЗпП тримісячний строк звернення до суду за своєю правовою природою не є тотожним поняттям із «строком позовної давності», встановленим нормами ЦК України. Так, цивільним законодавством встановлено, що позовна давність може бути загальною (тривалістю три роки) та спеціальною (тривалістю один рік), при цьому передбачено, що позовна давність може змінюватись тільки в бік її збільшення (за домовленістю сторін). Натомість строк звернення до суду, визначений ст. 233 КЗпП України, встановлено у три або один місяць, отже не є «строком позовної давності». Крім того, позовна давність за нормами цивільно-процесуального законодавства до позовних вимог застосовується судом лише у разі, якщо стороною заявлено про таке застосування, а строк звернення до суду при вирішенні трудових спорів застосовується судом самостійно. За наведеного, у суду відсутні підстави для застосування до вимог позивача строку позовної давності.
Щодо розміру середнього заробітку, який слід стягнути з відповідача за час затримки проведення розрахунку при звільненні позивача суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати. Відповідно до довідки Вінницької філії «Державна картографічна фабрика» ДП «Центр державного земельного кадастру» від 14.11.2017 року № 511, середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці перед датою припинення трудових відносин становила 196,53 грн. Враховуючи, що період затримки розрахунку при звільненні становить 515 робочих днів (з 26.10.2015 року по 13.11.2017 року включно), з відповідача на користь позивача слід стягнути 101212,95 грн. (515 х 196,53 грн.). Щодо кількості днів затримки на день розгляду справи спору між сторонами не має. Щодо заперечень відповідача розміру середньоденного заробітку, необхідно зазначити, що із відзиву відповідача вбачається, що він не включає до суми нарахованої заробітної плати нараховану позивачу у серпні та вересні 2015р. індексацію заробітної плати, яка зазначена у розрахункових листах, що призвело до зменшення середньоденного заробітку позивача у розрахунку відповідача. Проте, з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995р. № 100, Закону України «Про оплату праці», Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики 13.01.2004 N 5, індексація заробітної плати працівників є виплатою, яка включається у розрахунок середньої заробітної плати. Окрім того, такий розрахунок (з урахуванням індексації) наведено у довідці структурного підрозділу відповідача - третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 філії «Вінницька картографічна фабрика» Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» від 14.11.2017р. № 511, відомості у якій відповідачем не спростовано.
Відповідач не заперечив про наявність підстав для нарахування позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, але зазначив про помилку позивача у розрахунку компенсації та навів власний розрахунок за період з липня по вересень 2015р, оскільки вважає, що за період з січня по червень 2015р. така компенсація позивачу вже нараховувалась. Суд не приймає такі доводи відповідача, оскільки це суперечить нормам Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів в зв'язку з порушенням термінів їх виплати» від 19.10.2000р. № 2050-ІІІ та Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», якими визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів в зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, а сума компенсації виплачується у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, що виключає нарахування такої компенсації одночасно з нарахуванням доходу за відповідний місяць. Враховуючи зазначене, з відповідача на користь позивача слід стягнути 13676,81грн. компенсації відповідно до розрахунку, наведеного у заяві позивача про збільшення позовних вимог, що була направлена відповідачу та третій особі, які на день розгляду справи заперечень щодо цього розрахунку не надали.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим і підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст.ст. 133, 137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу.
Визначаючись щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує, що матеріалами справи документально підтверджено, що адвокат ОСОБА_3 на підставі договору про надання правової допомоги від 10.11.2017р., укладеного з позивачем ОСОБА_1, договору про внесення змін та доповнень до договору про надання правової допомоги від 12.12.2017р., квитанції, попереднього розрахунку судових витрат, акту приймання виконаних послуг по правничій допомозі надавала позивачу професійну правничу допомогу у виді консультацій, підготовки позовної заяви, відповіді на відзив, клопотання, участі у судових засіданнях, опрацювання матеріалів, загальний час яких становить 8 годин. За надання наведених послуг позивач здійснив оплату в розмірі 6000,00 грн., що підтверджується квитанцією та договором від 12.12.2017р. Факт надання професійної правничої допомоги не ставиться під сумнів, а тому з урахуванням положень Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Цивільного процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6000,00 грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору в розмірі 1148 грн. 89 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 47, 97, 116, 117, 233 КЗпП України, ст. 27 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 4, 76-82, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», код ЄДРПОУ 21616582, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 3, на користь ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, середній заробіток за весь час затримки розрахунку по заробітній платі по день фактичного розрахунку з 26.10.2015 р. по 13.11.2017 р. в сумі 101212,95 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв»язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 13676,81 грн.
Стягнути з Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», код ЄДРПОУ 21616582, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 3, на користь ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, у відшкодування понесених судових витрат : зі сплати судового збору 1148,89 грн., на професійну правничу допомогу 6000 грн,, а разом 7148,89 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України повні відомості про учасників справи :
Позивач - ОСОБА_1, адреса місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1;
Відповідач - Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру», адреса місцезнаходження : м. Київ, вул. Народного Ополчення, 3, код ЄДРПОУ 21616582;
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 філія «Вінницька картографічна фабрика» Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», адреса місцезнаходження : м. Вінниця, вул. 600-річчя, 19.
Повне рішення складено 19.03.2018 р.
Суддя