Справа № 136/1128/17
20 березня 2018 року м. Липовець
Липовецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Стадника С.І.
секретаря судового засідання Белінської С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, -
ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_3 (мати позивача). Після її смерті спадщину за законом прийняла позивач. За життя ОСОБА_3 вчинила в інтересах онуки ОСОБА_2. Договір дарування від 05.05.2008 року (зареєстровано в реєстрі за № 843, далі - Договір дарування, правочин), за умовами якого подарувала останній квартиру АДРЕСА_1. На момент вчинення правочину квартира була самочинно перебудована, а тому нотаріус не мав право посвідчувати договір. У зв'язку з цим позивач просить суд визнати правочин недійсним.
Відповідач надіслала до суду відзив в якому вказала на пропуск позивачем строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Позивач подала до суду відповідь на відзив в якому вказала, що пропустила строк позовної давності за станом здоров'я, що є поважною причиною.
В судовому засіданні позивач просила суд позов задовольнити.
Будучи повідомленою у встановленому законом порядку про час і місце розгляду справи, в судове засідання відповідач не з'явилася, заяви про розгляд справи у її відсутність до суду не подала, про причини неявки суд не повідомила.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_3, що підтверджується Свідоцтвом про смерть (а.с. 33). Після її смерті відкрилась спадщина за законом, оскільки особистого розпорядження на випадок своєї смерті вона не зробила.
Позивач приходиться дочкою померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3, що підтверджується Свідоцтвом про народження (а.с. 34), а також Свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с. 34 на звороті).
З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що позивач як спадкоємець першої черги набула право на прийняття спадщини після смерті спадкодавця.
З матеріалів Спадкової справи № 532/2011 слідує, що після смерті ОСОБА_3 спадщину за законом прийняла її дочка - ОСОБА_6, яка в строк визначений ч.1 ст. 1270 ЦК України надіслала поштою нотаріусу заяву про прийняття спадщини (а.с. 29), що відповідає пункту 207 Розділу 22 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 року № 20/5. Інших спадкоємців, які прийняли спадщину, судом не встановлено.
22.11.1991 року ОСОБА_3 за Договором купівлі-продажу (а.с. 40-41 Інвентарної справи) придбала в Турбівського каолінового заводу 3-ох кімнатну квартиру з господарськими будівлями, ідеальна частка якої складає 17/50 частки домоволодіння АДРЕСА_1
22.08.1997 року ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_7 прийняла у дар 17/50 частки житлового будинку з часткою господарських прибудов, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 63 Інвентарної справи), а саме: "6-1" коридор, "6-2" і "6-3" кімнати, "6-4" кухня, "ІХ" сіни, 50% ґанку, "7-1" і "7-2" кімнати, "Х" веранда, ґанок, "ХІ" кухня, "ХІІ" комора, гараж "Д", літня кухня "Е", ґанок, душ "Ж".
04.11.2003 року ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла у дар 6/25 частин квартири № 6, 7 житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 77 Інвентарної справи), а саме: "6-1" коридор, "6-2" і "6-3" кімнати, "6-4" кухня, "ІХ" сіни.
05.05.2008 року ОСОБА_3 (далі - Дарувальник) вчинила в інтересах ОСОБА_4 (далі - Обдарованої) Договір дарування (зареєстровано в реєстрі за № 843), за умовами якого подарувала (передала безоплатно у власність), а Обдарована прийняла в дарунок від Дарувальника квартиру АДРЕСА_1.
Позивач стверджує, що на момент вчинення правочину квартира була самочинно перебудована, а тому нотаріус не мав право посвідчувати договір, у зв'язку з цим останній слід визнати недійсним.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок видачі довідок-характеристик на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних і фізичних осіб та зареєстровані в бюро технічної інвентаризації, затвердженої Наказом державного комітету України по житлово-комунальному господарству, архітектури та житлової політики України від 30.04.1996 року № 35, довідка-характеристика видається на замовлення власника нерухомого майна або за його дорученням на підставі матеріалів інвентаризаційної справи з урахуванням всіх змін, виявлених при обстеженні об'єкта нерухомості, а також даних про його державну реєстрацію в бюро технічної інвентаризації.
З матеріалів Інвентаризаційної справи № 2302 судом встановлено, що перед відчуженням квартири АДРЕСА_2, 10.04.2008 року ОСОБА_3 замовила виготовлення довідки-характеристики на квартиру (а.с. 94 Інвентарної справи).
За даними довідки-характеристики КП "ВООБТІ" від 24.04.2008 року № 34 (а.с. 89 Інвентарної справи) слідує, що квартира складається із кімнат - "6-2" і "6-3", коридору "6-1", кухні "6-4", сіней "ХІ". Відомості про самочинно зведені об'єкти нерухомого майна, в тому числі переобладнані приміщення в квартирі, - відсутні.
Відповідно до Звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій прибудови приміщень квартири АДРЕСА_1 (а.с. 203-229 Інвентарної справи) встановлено, що житловий будинок побудований в 1962 році, будівництво обстежуваної прибудови виконано ОСОБА_4 у 2008 році.
21.04.2011 року рішенням Липовецького районного суду Вінницької області по справі № 2-241/11 (а.с. 230-231 Інвентарної справи) задоволено позов ОСОБА_4 до виконкому Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області про визнання права власності на самочинно переобладнане та самочинно побудоване нерухоме майно, а саме: "6-4" ванну кімнату, "6-5" їдальню, "ХІІІ" тамбур.
08.06.2011 року реєстратор КП "ВООБТІ" зареєстрував за ОСОБА_4 право власності на квартину АДРЕСА_1 (а.с. 229, 232 Інвентарної справи), що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав № 30241841.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка проявляється в тому, що як зазначається в частині 3 статті 10 ЦПК України, сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом..
Згідно пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 18.12.2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.
Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів ОСОБА_1 з приводу наявності самочинного будівництва на момент відчуження ОСОБА_3 спірної квартири ОСОБА_4, при цьому судом враховано, що дані в Акті обстеження матеріально-побутових умов (без дати за 2007 рік) спростовуються відомостями відображеними в довідці - характеристиці КП "ВООБТІ" від 24.04.2008 року № 34 в якій відсутні дані про самочинно зведені об'єкти нерухомого майна, в тому числі переобладнані приміщенні.
З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що в приватного нотаріуса Липовецького районного нотаріального округу Вінницької області Посвятенко Д.Ю., який посвідчував Договір дарування від 05.05.2008 (зареєстровано в реєстрі за № 843) були відсутні підстави для відмови в посвідченні договору відчуження квартири, оскільки документи надані ОСОБА_3 не містили відомостей про самочинно зведені об'єкти нерухомого майна або ж переобладнання приміщень квартири.
Вирішуючи за заявою ОСОБА_2 питання про дотримання позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з відповідним позовом, судом встановлено наступне.
Встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ст. 259 ЦК України).
Позивач вправі пред'явити свої вимоги, пов'язані з порушенням зобов'язання, протягом строку позовної давності.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Визначення початку відліку позовної давності наведеного у статті 261 ЦК України, зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому норма частини 1 статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
Для особи як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Такий висновок міститься в постанові ВСУ від 3 лютого 2016 року №6-75цс15.
Враховуючи зазначене, початок перебігу строку позовної давності для дарувальника та її спадкоємців є день вчинення правочину (укладання договору), тобто 05.05.2008 року. Оскільки ОСОБА_1 як спадкоємець звернулась з позовом до суду 19.07.2017 року, тобто по спливу трьох років з дня укладення спірного договору, суд вважає, що позивач пропустила строк позовної давності.
Поважними причинами пропуску строку позовної давності позивач вказує те, що з 1997 року їй встановлено діагноз - психічне захворювання F.02, у зв'язку з чим поставлено на диспансерний облік з приводу епілептичної хвороби, а також призначено ІІ групу інвалідності. З 04.02.2009 року позивач неодноразово зверталась за отриманням медичної допомоги з приводу вегето-судинної дистонії по кардинальному типу, хронічного панкреатиту, дискінезії жовчних шляхів, варикозна хвороба, ушиб хребта, ІХС, кардіосклероз, остеохондроз хребта. В 2013 році позивач зверталась до прокурора Липовецького району з приводу спірного договору і просила його представляти її інтереси в суді, проте отримала відмову.
Оцінюючи зазначені обставини суд встановив, що позивач як інвалід ІІ групи звільнена від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви (ст. 5 Закону України "Про судовий збір"), а також має право на отримання всіх видів правових послуг, передбачених частиною 2 статті 13 Закону України "Про безоплатну правову допомогу", що дозволяло їй звернутись до суду за захистом своїх прав.
Згідно статті 2, 3, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Реєстру, в тому числі до інформації, визначеної статтею 7 цього Закону.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень в період з 2011 року по день звернення з вищевказаним позовом до суду ОСОБА_1 неодноразово самостійно зверталась до Липовецького районного суду Вінницької області про що свідчать справи № 2-65/11, 2-360/11, 2-430/11, 2-512/11, 136/1474/13-ц, 136/1706/13-ц, 136/1107/15-ц, 136/1512/15-ц, 136/393/16-ц, 136/503/16-ц, 136/728/16-ц, 136/995/16-ц, 136/1606/16-ц, 136/30/17, 136/541/17, 136/542/17, 136/701/17, 136/709/17.
Встановлені судом обставини вказують на те, що позивач мала можливість незважаючи на стан здоров'я про який вона вказує як підставу для визнання причин пропущення позовної давності поважними, звернутись до суду за захистом своїх прав.
Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього (пункт 11 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі").
З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити за необґрунтованістю, у зв'язку із чим наслідки спливу строку позовної давності застосуванню не підлягають.
Керуючись ст. 2, 12, 13, 76, 259, 263, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд -
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Суддя С.І. Стадник