проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"15" березня 2018 р. Справа № 922/3420/17
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Сіверін В.І., суддя Тихий П.В.
за участю секретаря судового засідання Довбиш А.Ю.
за участю представників:
позивач - не з'явився;
відповідач - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3829Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 27 листопада 2017 (повний текст складено 29.11.2017, суддя Светлічний Ю.В.) у справі № 922/3420/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елпіс-Україна", м.Київ
до Приватного акціонерного товариства "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський", м.Харків
про стягнення коштів
Рішенням господарського суду Харківської області від 27 листопада 2017 року (суддя Ю.В.Светлічний) позов задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський" (61029, місто Харків, Салтівське шосе, будинок 129, код ЄДРПОУ 00381870) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Елпіс-Україна" (01013, м. Київ, Голосіївський район, вул. Василя Касіяна, 2/1; код ЄДРПОУ 32956789) заборгованість у розмірі 253841,84 грн., що складається з: суми основного боргу у розмірі 225317,15 грн., 3% річних у розмірі 3044,10 грн., пені у розмірі 25480,59 грн. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський" (61029, місто Харків, Салтівське шосе, будинок 129, код ЄДРПОУ 00381870) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Елпіс-Україна" (01013, м. Київ, Голосіївський район, вул. Василя Касіяна, 2/1; код ЄДРПОУ 32956789) судовий збір у розмірі 3807,63 грн.
Відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 27.11.2017 р. у справі № 922/3420/17 скасувати повністю, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що позивачем не підтверджено документально факт отримання товару за договором поставки № 699 від 20.10.2015 року. На думку відповідача належним доказом отримання товару може бути лише доручення на представника за формою «М-2», затвердженою наказом Мінстату України від 21.06.1996 № 192.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2017 року у складі: головуючого судді Ільїна О.В., судді Гетьмана Р.А., судді Хачатрян В.С. відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою та встановлено строк позивачу для подання відзиву на апеляційну скаргу - 15 днів з дня вручення йому копії даної ухвали, а також поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Через канцелярію суду 02.01.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Елпіс-Україна" надіслало заву, в якій зазначило, що копію апеляційної скарги товариство не отримувало, у зв'язку з чим надати відзив на апеляційну скаргу не має можливості.
Статтею 263 ГПК України передбачено право учасників справи подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Ухвалою суду від 12.01.2018 року призначено справу до розгляду на 15 лютого 2018 року об 11:00 год.
У зв'язку з відпусткою судді Гетьмана Р.А. та судді Хачатрян В.С., які входили до складу колегії суддів для розгляду апеляційної скарги, на підставі розпорядження керівника апарату суду від 14.02.2018 року було здійснено автоматичну заміну складу судової колегії у відповідності до п. 10 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України №2147VIII від 03.10.2017 “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів”, яка набрала чинності 15.12.2017 року) та для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Сіверін В.І., суддя Тихий П.В.
Згідно з абз. 2 пункту 14 статті 32 Господарського процесуального кодексу України у разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2018 року розгляд справи було відкладено на 15.03.2018 року о 10:30 год.
28.02.2018 року до канцелярії суду надійшло клопотання позивача, за підписом директора товариства, в якому він просить розглянути апеляційну скаргу без участі представника за наявними в матеріалах справи документами, відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду Харківської області від 27 листопада 2017 року залишити без змін.
Відповідача також не скористався можливістю направити свого представника у призначене судове засідання.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 20 жовтня 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Елпіс-Україна" було укладено договір поставки №699, згідно якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити з строк та на умовах, передбачених договором продукцію - в кількості, асортименті, за ціною, погодженою сторонами.
Згідно п. 1.4 договору, днем одержання та перехід права власності на товар вважається з моменту передачі йому товару постачальником та підписання видаткових накладних.
У п. 4.3 договору зазначено, що оплата продукції здійснюється покупцем в безготівковій формі згідно з рахунком-фактурою продавця на його розрахунковий рахунок протягом 30 (тридцять) календарних днів з дня одержання продукції.
Відповідно до п.12.1, п. 12.4 договору (в редакції додаткової угоди б/н від 30 грудня 2016 року до договору), він діє до 31.12.2016 р. Якщо протягом 30 днів до завершення терміну дії договору жодна із сторін не заявить письмового бажання розірвати даний договір, він вважається автоматично продовжений ще на один календарний рік, на тих самих умовах, і так кожного наступного року.
Рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський" від 28 квітня 2017 року було прийняте рішення про зміну виду організаційно - правової форми відповідача з Публічного акціонерним товариством "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський" на Приватне акціонерне товариство "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський", тобто останній є стороною договору укладеного між позивачем та відповідачем.
З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої договірні зобов'язання належним чином, на виконання договору поставив відповідачу продукцію, що підтверджується наступними видатковими накладними: №1265 від 11.04.2017 року на суму 22 500,00грн., №1331 від 14.04.2017 року на суму 35 596,80 грн., №1352 від 19.04.2017 року на суму 40 298,40 грн., №1413 від 26.04.2017 року на суму 4500,00 грн., №1605 від 12.05.2017 року на суму 50 898,00 грн., №1690 від 17.05.2017 року на суму 22 002,00 грн., №1796 від 25.05.2017 року на суму 31 201,20 грн., №2099 від 19.06.2017 року на суму 21 600,00 грн., №2127 від 20.06.2017 року на суму 2 250,00 грн., №2222 від 27.06.2017 року на суму 4 500,00 грн.
При дослідженні видаткових накладних колегією суддів встановлено, що вони підписані представниками позивача та відповідача, а також містять печатки підприємств ТОВ "Елпіс-Україна" та ПАТ "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський".
Також колегією суддів досліджено надані позивачем в підтвердження отримання товару податкові накладні, квитанції про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також докази прийняття їх в ДПІ та затвердження контрагентом.
Частинами 1-3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції.
При укладанні договору сторони погодили, п.7.1 договору, що сторони досягли угоди про те, що постачальник зобов'язаний надавати покупцю податкові накладні та розрахунок коригування в електронній формі у порядку і в терміни, встановлені чинним законодавством, з обов'язковим дотриманням наступних умов: п.7.2 сторони використовують для обміну податковими накладними програмного забезпечення системи "М.Е.Dос" для чого вони зобов'язуються попередньо придбати програмне забезпечення та запровадити його у використання, а також сторони повинні забезпечити доступ до мережі Інтернет та можливість відправлення/отримання електронних листів по електронній пошті.
Таким чином, позивач позовні вимоги ґрунтує на видаткових накладних, що скріплені підписами та печатками двох сторін та податкових накладних, які є первинними документами.
З матеріалів справи вбачається, що поставлений товар відповідач оплатив частково, та станом на 07 серпня 2017 року заборгованість відповідача перед позивачем складала 197 020,15 грн.
07 серпня 2017 року позивач направив на адресу відповідача претензію № 319, яка отримана відповідачеві 11.08.2017 року, що підтверджується даними зворотнього повідомлення про вручення УДППЗ "Укрпошта".
Претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Як свідчать матеріали справи, позивач ще двічі звертався до відповідача із претензіями та вимагав погасити суму боргу, що склалася перед позивачем.
Приймаючи до уваги, що претензії не були задоволені, позивач просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 225317,15 грн., 3% річних у розмірі 3044,10 грн., пеню у розмірі 25480,59 грн.
Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.
З аналізу чинного законодавства вбачається, що частинами 1, 2 статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 526 ЦК України та ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У ст. ст. 216, 217, 218 Господарського кодексу України зазначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Надані позивачем в обґрунтування позовних вимог докази, а саме: договір поставки № 699 від 20.10.2015 р., видаткові накладні на поставку товару з підписами уповноважених посадових осіб, які засвідчені печатками підприємств, податкові накладні та квитанції про реєстрацію податкових накладних свідчать про факт здійснення позивачем поставки за договором № 699 від 20.10.2015 року та наявність у відповідача господарського зобов'язання на оплату отриманого товару.
Твердження відповідача у апеляційній скарзі про те, що доказом отримання відповідачем товару може бути лише доручення на представника за формою «М-2», затвердженою наказом Мінстату України від 21.06.1996 № 192, колегія суддів вважає необгрунтованим з таких підстав.
Порядок підтвердження повноважень представників суб'єкта господарювання в разі отримання ТМЦ визначає безпосередньо сам суб'єкт господарювання або за домовленістю зі своїм контрагентом, оскільки Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затверджена наказом Мінфіну України від 16.05.1996 р. № 99, втратила чинність 01.01.20 5 р. на підставі наказу Мінфіну України від 30.09.2014 р. № 987.
Вказаним Наказом внесено зміни до п. 2.5 глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.95 р. № 88. Оновленою нормою, зокрема, передбачено, що повноваження на здійснення господарської операції особи, котра в інтересах юрособи або фізособи-підприємця отримує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджують відповідно до законодавства, їх може бути підтверджено письмовим договором, довіреністю, актом органу юр особи, тощо.
Отже, чинне законодавство не зобов'язує в разі отримання ТМЦ надавати саме довіреність, форму якої затверджено згаданим вище наказом, який втратив чинність. Таким чином, за наявності інших первинних документів відсутність довіреності не може заперечувати господарської операції. На цьому наголошував Верховний Суд України в постанові від 29.04.2015 р. у справі №903/679/141.
Враховуючи те, що відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строки, приймаючи до уваги доведеність з боку позивача первинними документами факту поставки товару та порушення відповідачем умов договору щодо оплати товару, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором № 699 від 20.10.2015 року у розмірі 225317,15 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що відповідач не оплатив отриманий товар у визначені договором строки, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 25480,59 грн.
Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно із ч. 1 та ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Положеннями ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Приймаючи до уваги невиконання відповідачем умов договору № 699 від 20.10.2015 року, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню пеня у розмірі 25480,59 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3044,10 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи приписи ст. 549, ч.2 ст. 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до Листа Верховного Суду України № 62-97 р. від 03.04.1997 року «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» інфляційні втрати за своєю правовою природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України, яка визначається офіційними державними органами за результатами економічних процесів в конкретний місяць, тобто є помісячним індексом. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, причому може мати місце як інфляція грошових коштів, так і дефляція, і коли строк виконання зобов'язання настає до 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за поточний місяць, а коли строк виконання зобов'язання - після 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за наступний місяць, але не розраховується поденний індекс інфляції.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок з використанням калькулятора ІПС "ЛІГА", колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 3044,10 грн.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський" не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 27 листопада 2017 у справі № 922/3420/17 має бути залишене без змін.
Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.
Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, ч.6 ст. 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 27 листопада 2017 у справі № 922/3420/17 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 19.03.2018 року.
Головуючий суддя Ільїн О.В.
Суддя Сіверін В.І.
Суддя Тихий П.В.