13.03.2018 року м.Дніпро Справа № 912/2807/17
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя: Верхогляд Т.А. - доповідач
судді: Білецька Л.М., Парусніков Ю.Б.
секретар судового засідання: Саланжій Т.Ю.
представники сторін:
від позивача: Гретченко Л.Л. адвокат, договір №22/12-2017 від 22.12.2017 р.;
від відповідача: Заяць О.В. представник, витяг з наказу №1 від 02.01.2018 р.;
розглянувши апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.11.2017 року (повний тест рішення складено 28.11.2017 року) у справі № 912/28074/17 (суддя Вавренюк Л.С.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", від імені якого діє Кіровоградська філія ПАТ "Укртелеком", м. Кропивницький
до Військової частини НОМЕР_1 , с. Лісове Олександрівського району Кіровоградської області
про стягнення 17 708,68 грн.,-
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 27.11.2017 року у даній справі позовні вимоги задоволено повністю.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" від імені якого діє Кіровоградська філія публічного акціонерного товариства "Укртелеком" заборгованість по орендній платі у розмірі 17 708, 68 грн., витрати зі сплати судового збору в сумі 1 600,00 грн.
Рішення мотивовано порушенням відповідачем умов договору оренди нерухомого майна товариства (технологічні приміщення) № 35К000-181/16 від 29.03.2016 року в частині сплати орендних платежів, порушення ним вимог ст.ст.525, 526, 530, 629, 759, 762 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.
Суд зазначив, що укладений сторонами договір діяв до 31.12.2016 року, однак відповідач продовжує користуватися орендованим майном, гарантує позивачу укладання додаткової угоди, орендні платежі не сплачує, що згідно з п.3.8. договору є підставою нарахування орендної плати.
Спростовуючи доводи відповідача, суд зазначив, що відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.
Відмовляючи в задоволені клопотання відповідача щодо залучення до справи в якості відповідача-2 Квартирно-експлуатаційного відділу м.Кропивницького, суд зазначив, що з огляду на предмет позову- стягнення заборгованості з орендної плати, а також з урахуванням обгрунтування поданого клопотання - що КЕВ м.Кропивницький повинен відшкодувати витрати відповідача за використану електричну енергію, підстави для задоволення клопотання відсутні.
Не погодившись з рішенням, позивач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність викладених висновків обставинам справи, що порушує ст.104 ГПК України.
Зазначає, що позивач в порушення умов договору виставляв у рахунках на оплату орендованого майна на 0,01 коп. більше, чим передбачено умовами договору, що не було взято судом першої інстанції до уваги. Сума за листопад-грудень 2016 року в розмірі 0,12 коп. не була включена в бюджетне зобов'язання відповідача.
Вважає, що станом на 31.12.2016 року умови договору були виконані відповідачем. Згідно наказу Міністерства оборони України №448 від 03.07.2013 року "Про затвердження Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних сил України" оплата спожитих комунальних послуг та енергоносіїв за військові частини, які розміщуються (у т.ч. тимчасово) на фондах, що орендовані МОУ, здійснюються за договорами про постачання (відшкодування вартості спожитих) комунальних послуг та енергоносіїв квартирно-експлуатаційними органами. Отже, саме Квартирно-експлуатаційний відділ м.Кропивницького повинен відшкодувати наявну заборгованість.
Апелянт вважає, що суд не взяв до уваги, що для здійснення оплат за 2017 рік в Казначействі повинні бути укладені між позивачем та відповідачем відповідні договори.
Також апелянт зазначає, що підстави для нарахування орендної плати відсутні, оскільки правовідносини сторін за договором припинилися, що не врахував суд в оскаржуваному рішенні.
Просить суд скасувати оскаржуване ним рішення, в задоволенні позову відмовити.
У поясненні на апеляційну скаргу відповідач спростовує її доводи. Вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просить залишити його без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення.
За заявленими клопотаннями обох сторін розгляд справи проводився в режимі відеоконференції.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч. 1,3 ст. 173 ГК України).
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 175 ГК України).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до приписів ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечить законодавству України.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що 29.03.2016 року між публічним акціонерним товариством "Укртелеком", від імені якого діє Кіровоградська філія публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - ПАТ "Укртелеком", орендодавець) та військовою частиною НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , орендар) укладено договір оренди нерухомого майна товариства (технологічні приміщення) № 35К000-181/16 (далі - Договір, а.с. 17-21).
Відповідно до пункту 1.1. Договору орендодавець передає, а орендар бере у строкове платне користування об'єкт нерухомого майна - частину технологічного приміщення (далі - майно), для розміщення обладнання зв'язку, розташоване за адресою: м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна №48Б, загальною площею 2,0 кв.м.
Отже, правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору оренди майна, який за своєю правовою природою є договором найму (оренди).
Статтею 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Факт передачі приміщення в користування підтверджується актом приймання-передачі майна, що знаходиться на балансі Кіровоградської філії ПАТ "Укртелеком" від 01.01.2016 року, що є додатком №1 до Договору (далі - акт приймання-передачі майна).
Згідно ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
У розділі 3 Договору сторонами узгоджено умови розрахунків, зокрема, орендна плата становить 922, 32 грн. за 1 кв.м. орендованої площі без ПДВ, що становить 1844, 64 грн. за 2 кв.м всієї орендованої площі (пункт 3.1. Договору).
У пункті 3.3. Договору сторони узгодили, що витрати орендодавця, пов'язані з утриманням майна (у т.ч. комунальні послуги, витрати на опалення, охорону тощо (крім витрат на електроенергію), включено до орендної плати. Орендар додатково відшкодовує витрати на електроенергію.
Оплата орендної плати за перший місяць оренди здійснюється орендарем не пізніше двох робочих днів після підписання акту приймання-передачі майна. Не виставлення рахунку орендодавцем не звільняє орендаря від сплати орендної плати за Договором (пункт 3.4. Договору).
Згідно пункту 3.5. Договору орендна плата (з урахуванням вартості відшкодування витрат електроенергії) сплачується орендарем шляхом перерахування у безготівковому порядку на поточний банківський рахунок орендодавця не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно з рахунками, які виставляються орендодавцем не пізніше третього числа місяця, наступного за розрахунковим.
Пунктом 3.8. Договору визначено, що орендна плата за перший та останній місяць розраховується орендодавцем з урахуванням фактичного періоду використання визначеного відповідно до акта передачі-приймання майна. Орендна плата за останній місяць оренди сплачується орендарем не пізніше 10 календарних днів з дати підписання Акта передачі-приймання майна.
Орендар зобов'язався своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату та інші платежі, передбачені Договором (пункт 6.4. Договору).
Відповідно до пункту 2.3., пункту 6.11. орендар зобов'язаний повернути орендодавцю майно в належному стані, з урахуванням природного зносу, не пізніше останнього дня строку дії Договору, а також провести демонтаж свого обладнання. При цьому, сторони підписують акт передачі - приймання майна.
Згідно з пунктом 3.10 Договору орієнтована вартість оренди майна за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року складає 26 562, 72 грн., в т.ч. ПДВ (20%) 4 427, 12 грн. У випадку, якщо сума наданих орендарю послуг за Договором буде перевищувати зазначену суму, орендар зобов'язаний сплатити в повному обсязі суму за фактично надані послуги.
Відповідно до пункту 12.1. Договір набирає чинності після підписання його сторонами і діє до 31.12.2016 року, а в частині невиконаних на дату закінчення строку дії Договору зобов'язань - до закінчення їх виконання.
Сторони домовились, що згідно зі ст. 631 Цивільного кодексу України умови Договору застосовуються до відносин, що виникли з 01.01.2016 року.
Матеріалами справи встановлено, що за актом приймання-передачі майна, орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду, відповідно до умов Договору, в строкове платне користування майно загальною площею 2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Кропивницький, вул. В. Перспективна, 48 Б (а.с. 20).
До вказаного Договору сторонами також складено та підписано додаток №2, який містить перелік додаткових прав та обов'язків орендаря та орендодавця при встановлені в орендованих приміщеннях технологічного обладнання електрозв'язку, додаток №3, що містить зразкову форму розрахунку вартості оренди майна та відшкодування витрат електроенергії та додаток №4, що містить зразкову форму акту наданих послуг.
Договір укладено у письмовій формі, підписано та скріплено печатками обох сторін.
Посилання апелянта на те, що оплату комунальних послуг (елекстроенергії) здійснює Квартирно-експлуатаційний відділ м.Кропивницький і саме він повинен бути належним відповідачем у справі, а також те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні клопотання відповідача про залучення вказаної юридичної особи до участі у справі як відповідача-2, не приймаються колегією суддів і є необґрунтованими з огляду на наступне:
Відповідно до змісту позовної заяви та розрахунку суми заборгованості, позивач просив стягнути не сплачену орендну плату за листопад і грудень 2016 року в розмірі 0,12 грн. та заборгованість з орендної плати за період січня 2017 по серпень 2017 року, тобто після припинення дії укладеного сторонами договору.
Сума заборгованості за січень-серпень 2017 року становить 2 213,57 грн. щомісячно. Згідно п.3.1 договору від 29.03.2016 року розмір орендної плати за кожен місяць сторони погодили 1 844,64 грн. без ПДВ. Оподаткування ПДВ згідно п.3.2 договору здійснюється за ставкою, що діє на дату виникнення податкового зобов'язання.
Таким чином, щомісячна оплата за фактичне користування відповідачем майном становила 2 213,57 грн. (1844, 64 грн. х 20% ПДВ = 2 213,57 грн.) (а.с.22-23).
Сума з оплати електроенергії не входить до складу орендних платежів і її стягнення не є предметом даного спору.
Отже, доводи апелянта в цій частині не обґрунтовані, а заявлене ним усно в судовому засіданні клопотання про залучення до справи в якості відповідача-2 Квартирно-експлуатаційного відділу м.Кропивницький є необґрунтованим, подано з порушенням вимог ст.262 ГПК України і не підлягає задоволенню.
Частиною першою ст. 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що в порушення вимог вказаної правової норми відповідач не повернув позивачу орендоване майно, про що не заперечував і його представник у судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги.
Також, є встановленим, що після закінчення дії Договору позивачем на адресу відповідача направлялись додаткова угода на продовження дії Договору та рахунки на оплату заборгованості по орендній платі, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи (а.с. 57- 69). Відповідач продовжує користуватись майном та гарантує укладення додаткової угоди до Договору, що підтверджується листом №1893 від 19.07.2017 року (а.с. 25).
За приписами ст. 795 ЦК України зобов'язання орендаря по оплаті за користування майном за договором найму припиняється після повернення орендодавцю орендованого майна за актом приймання-передачі.
Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з положеннями ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати та повернення орендованого майна у відповідності до умов Договору належним чином не виконав, майно згідно акту передачі-приймання позивачу не повернув, продовжує фактично ним користуватись, внаслідок чого, у відповідності до умов п. 3.8. Договору, укладеного сторонами, за відповідачем рахується заборгованість з орендної плати у розмірі 17 708, 68 грн.
Поданий позивачем розрахунок заборгованості відповідача є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи.
З урахуванням проведених оплат за спірний період, що підтверджуються платіжними дорученнями № 868, №869 від 14.12.2016 року (а.с. 46-47), загальний розмір заборгованість відповідача становить 17 708, 68 грн., з яких: 0,12 грн. заборгованості за листопад, грудень 2016 року, що є різницею між розміром орендної плати, яка підлягає сплаті відповідно до умов Договору (1844, 64 грн. х 20% ПДВ = 2 213,57 грн.) та виставлених позивачем рахунків (а.с. 22-23) і фактично проведеною оплатою відповідачем у грудні 2016 року, а також 17 708, 56 грн. заборгованості за період фактичного користування майном з січня 2017 року по серпень 2017 року (2 213, 57 х 8 = 17 708, 56 грн).
Таким чином, доводи апелянта про безпідставність стягнутої судом суми не знайшли свого підтвердження при розгляді апеляційної скарги, не обгрунтовані та відхиляються колегією суддів.
Щодо доводів скаржника про відсутність передбаченого бюджетного фінансування на оплату за спірний період, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Нормами ст. 218 ГК України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення відповідальності.
Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 року зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі № 11/446, від 15.05.2012 року у справі № 3-28гс12 та постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 року у справі № 15/5027/715/2011.
За таких обставин відповідач у даній справі відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли з Договору сторін і вищевказаних положень діючого законодавства України і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Отже, при вирішенні спору суд першої інстанції правильно застосував нормативні акти, що регулюють спірні правовідносини, дійшов вірного висновку про обґрунтованість позову та необхідність стягнення на користь позивача заявленої суми.
Апелянт при розгляді апеляційної скарги висновки оскаржуваного судового рішення не спростував. Апеляційна скарга є недоведеною та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.11.2017 року у справі № 912/28074/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд
Суддя: Л.М. Білецька
Суддя: Ю.Б. Парусніков
Повний текст постанови складено 19.03.2018 року.