19.03.2018 року м. Дніпро Справа № 904/9530/17
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач)
судді Антонік С.Г., Чимбар Л.О.
розглянувши в порядку письмового провадження, без призначення судового засідання та без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АСС"
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2017 року (суддя - Петрова В.І., м. Дніпро, повний текст рішення складено 18.12.2017 року)
у справі № 904/9530/17
за позовом Фізичної особи - підприємця Кузнєцова Олексія Васильовича, м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСС", с. Широке Криворізького району Дніпропетровської області
про стягнення заборгованості за ліцензійним договором
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
Фізична особа - підприємець Кузнєцов Олексій Васильович звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСС" про стягнення основного боргу в розмірі 13 920,00 грн., 3 % річних в розмірі 1 585,74 грн., інфляційних втрат у розмірі 16 867,83 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов ліцензійного договору № 217 LPFU про надання дозволу на використання знаку для товарів та послуг від 09.01.2014 року в частині повної та своєчасної оплати паушального платежу (одноразове ліцензійне мито) у розмірі 13 920,00 грн. за наданий дозвіл/право (невиключну ліцензію).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2017 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АСС" на користь Фізичної особи - підприємця Кузнєцова Олексія Васильовича основний борг у розмірі 13 920,00 грн., 3 % річних в розмірі 1 585,74 грн., інфляційних втрат у розмірі 16 867,83 грн. та судовий збір в розмірі 1 600,00 грн.
Оскаржуване рішення мотивовано тим, що:
- вимога позивача про стягнення плати у розмірі 13 920,00 грн. за наданий дозвіл/право (невиключну ліцензію) є обґрунтованою та підлягає задоволенню;
- підписанням акту здачі-прийняття наданих послуг № ВРФУ-0000392 від 17.11.2014 року відповідач визнав наявність у нього заборгованості в розмірі 13 920,00 грн., у зв'язку з чим строк позовної давності перервався і його перебіг розпочався заново та закінчився 17.11.2017 року. Позивач звернувся до суду із позовом 06.11.2017 року, тобто в межах строку позовної давності;
- згідно наданого позивачем обґрунтованого розрахунку 3 % річних за період з 17.01.2014 року по 03.11.2017 року складають 1 585,74 грн. та інфляційні з лютого 2014 року по вересень 2017 року складають 16 867,83 грн. Вказані суми підлягають до стягнення з відповідача.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення:
Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2017 року у даній справі, відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилався на те, що:
- судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовані норми матеріального права, неправильно оцінено докази;
- відповідач не вважає підписання акту здачі-прийняття наданих послуг дією, що свідчить про визнання боргу або іншого обов'язку, а вважає дією, що підтверджує лише факт передачі дозволу на використання знаку;
- при задоволенні позовних вимог без належного обґрунтування не було застосовано строк позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем.
Узагальнені доводи інших учасників справи:
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вказує на те, що 17.11.2014 року відповідач належним чином прийняв надані позивачем послуги за Ліцензійним договором № 217 LPFU про надання дозволу на використання знаку для товарів і послуг, що підтверджується складеним актом здачі-прийняття наданих послуг № ВРФУ-0000392 від 17.11.2014 року. Підписанням акту відповідач визнав свої обов'язки, тому строк позовної давності переривався. Фактично право на звернення до суду у позивача виникло після належного оформлення акту приймання-передачі наданих послуг.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.02.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі, з урахуванням предмету позову та вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційну скаргу вирішено розглядати без повідомлення учасників провадження у справі, в порядку письмового провадження. Розгляд апеляційної скарги має бути проведено 19.03.2018 року.
15.03.2018 року на адресу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло електронною поштою клопотання про проведення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Апеляційний господарський суд, розглянувши подане клопотання відповідача, не знайшов підстав для його задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Враховуючи зміст доводів особи, що подала апеляційну скаргу та наявність письмового відзиву на апеляційну скаргу апеляційний господарський суд дійшов висновку про відхилення клопотання відповідача та про розгляд даної справи в порядку письмового провадження, без призначення судового засідання та виклику сторін.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування судом та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції:
Як вбачається із матеріалів справи, 09.01.2014 року між Фізичною особою - підприємцем Кузнєцовим Олексієм Васильовичем (ліцензіар, позивач), який є власником знаку для товарів та послуг "Фаворит Успіху", що використовується в якості офіційної нагородної символіки для переможців конкурсу торгових марок "Фаворити Успіху" (надалі - знак) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АСС" (ліцензіат, відповідач) укладено договір № 217 LPFU про надання дозволу на використання знаку для товарів та послуг (надалі - договір, а. с. 12-18).
Пунктом 1.1 договору ліцензіар надає ліцензіату на платній основі дозвіл/права (невиключну ліцензію) на використання ліцензіатом знаку для товарів та послуг, а ліцензіат бере такий дозвіл/права і зобов'язується сплатити винагороду згідно умов договору.
Відповідно до пункту 1.2 договору ліцензіату надається дозвіл (невиключна ліцензія) на використання знаку такими способами: нанесення знаку на товари/послуги, які випускаються/надаються під торговою маркою/брендом "ПОМІДОРА" (надалі - продукти), упаковку (первинну та/або вторинну), в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку або інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знаку з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування знаку під час пропонування, рекламування, популяризації продуктів; застосування знаку в діловій документації та в мережі Інтернет відносно продуктів; використання знаку поряд з іншими торговими знаками для виробництва товарів і надання послуг.
Згідно з пунктом 1.3 договору зображення знаку у різних варіантах, в яких ліцензіат вправі його використовувати, визначено в Додатку № 1 до договору, який є його невід'ємною частиною.
В пункті 2.3.1 договору сторони погодили, що ліцензіар зобов'язаний надати ліцензіату дозвіл/право (невиключну ліцензію) на використання знаку згідно умов договору. Надання дозволу/права (невиключної ліцензії) підтверджується підписанням обома сторонами даного договору та Додатку № 1 до нього.
У пункті 2.4 договору зазначено, що ліцензіар зобов'язується використовувати знак виключно по відношенню до торгових марок, що набули переможні статуси у номінаціях конкурсу "Фаворит Успіху-2013".
За наданий дозвіл/право (невиключну ліцензію), передбачені даним договором, ліцензіат сплачує ліцензіару паушальний платіж (одноразове ліцензійне мито) у розмірі 13 920,00 грн. (пункт 3.1 договору).
Оплата здійснюється не пізніше 5 банківських днів з моменту підписання даного договору сторонами (пункт 3.3 договору).
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 років з дати підписання (пункт 7.1 договору).
Право на використання знаку ліцензіат набуває з моменту підписання даного договору (пункт 7.2 договору).
Відповідач, відповідно до пункту 3.3 договору та частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, мав сплатити позивачу паушальний платіж (одноразове ліцензійне мито) у розмірі 13 920,00 грн. за наданий дозвіл/право (невиключну ліцензію) до 16.01.2014 року включно.
Факт надання позивачем відповідачу послуги - дозволу на використання знаку підтверджується актом здачі-прийняття наданих послуг № ВРФУ-0000392 від 17.11.2014 року на суму 13 920,00 грн., підписаним сторонами без будь-яких зауважень (а. с. 22).
В матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем вказаної суми.
Наведені обставини стали підставою звернення позивача з позовом до господарського суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції:
Відповідно до статті 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
Статтею 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідач мав сплатити позивачу паушальний платіж (одноразове ліцензійне мито) у розмірі 13 920,00 грн. за наданий дозвіл/право (невиключну ліцензію) в строк до 16.01.2014 року (включно). В подальшому, підписавши акт здачі-прийняття послуг від 17.11.2014 року сторонами підтверджено як факт надання послуг, так і суму, яку відповідач мав оплатити згідно вимог договору від 09.01.2014 року. Однак відповідачем порушені умови договору щодо строку оплати. В зв'язку з чим, вимоги позивача про стягнення основного боргу у розмірі 13 920,00 грн. є обґрунтованими.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що 3 % річних за період з 17.01.2014 року по 03.11.2017 року в розмірі 1 585,74 грн., інфляційні за період з лютого 2014 року по вересень 2017 року в розмірі 16 867,83 грн. підлягають до стягнення з відповідача.
Стосовно посилання відповідача на необхідності застосування строку позовної давності апеляційний господарський суд враховує наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, 29.11.2017 року відповідач подав до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача, оскільки на думку відповідача строк позовної давності для звернення із даним позовом до суду закінчився 16.01.2017 року.
В Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Таким чином, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
При цьому, відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У відповідності до частин 3, 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Відхиляючи заяву відповідача про застосування позовної давності, місцевий господарський суд правомірно виходив з того, що відбулося переривання позовної давності з підстав вчинення відповідачем дій щодо визнання боргу шляхом підписання сторонами акту здачі-прийняття наданих послуг № ВРФУ-0000392 від 17.11.2014 року в розмірі 13 920,00 грн. В зв'язку з чим, строк позовної давності перервався та його перебіг розпочався заново та закінчився 17.11.2017 року. Отже, позивач звернувся до суду першої інстанції в межах строку позовної давності.
За наведених обставин, апеляційний господарський суд вважає, що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні господарського суду від 14.12.2017 року відповідають вимогам закону, матеріалам та обставинам справи.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні.
З урахуванням викладеного, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції має бути залишено без змін.
Відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АСС" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2017 року у справі № 904/9530/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає відповідно до статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 19.03.2018 року.
Головуючий суддя __________________ І.О. Вечірко
Суддя __________________ С.Г. Антонік
Суддя __________________ Л.О. Чимбар