Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" березня 2018 р.Справа № 922/4148/17
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Добрелі Н.С.
при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків
до Фізичної особи-підприємця Денчик Юрія Анатолійовича, м. Харків
про стягнення 171713,55 грн.
за участю представників сторін:
позивача - Соляник О.Ю., за довіреністю № 38-565/19 від 23.02.2015 року;
відповідача - Денчік Ю.Ю., за договором від 09.01.2018 року;
Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Денчик Юрія Анатолійовича про стягнення заборгованості за договором № 10183 від 01.10.2003 року в розмірі 171713,55 грн., з яких 50967,07 грн. основного боргу та 120746,48 грн. вартості спожитої теплової енергії без достатніх правових підстав. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.12.2017 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 15.01.2018 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.02.2018 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та підготовче засідання відкладено на 26.02.2018 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.03.2018 року було закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті на 12.03.2018 року.
Представник позивача в судовому засіданні 12.03.2018 року підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити. В обґрунтування позову позивач посилається на належне виконання відповідачем умов договору № 10183 від 01.10.2003 року, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача 50967,07 грн. заборгованості. Крім того позивач вказує на те, що відповідачем у період з листопада 2004 року по грудень 2016 року безпідставно споживалась теплова енергія у нежитлових приміщеннях загальною площею 79,6 кв.м., у зв'язку з чим позивачем було нараховано до стягнення 120746,48 грн. Розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії здійснювався позивачем у період з 2004 року по 2013 рік розрахунковим способом з урахуванням теплового навантаження на потреби опалення та гаряче водопостачання згідно "Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також громадсько-побутові потреби в Україні" КТМ 204 України 244-94, які затверджені Держжитлокомунгоспом України 14.12.1993 року. Починаючи з жовтня 2013 року нарахування спожитої теплової енергії по приміщеннях, які оснащені будинковими приладами обліку, здійснювалося відповідачу на підставі показників приладів обліку пропорційно його приміщень.
Представник відповідача в судовому засіданні 12.03.2018 року проти позову заперечував та вказував на те, що спірний договір, на який посилається позивач в обґрунтування стягнення 50967,07 грн. припинив свою дію після проведення реконструкції нежитлових приміщень. Крім того на підтвердження припинення дії договору відповідач посилається на заяву, направлену відповідачу 27.10.2017 року. Також відповідач зазначає, що стягнення 120746,48 грн. є безпідставним, оскільки позивачем не доведено складу вчинення правопорушення відповідачем та спричинення майнової шкоди, що є необхідними підставами для застосування ст.ст. 1212-1213 ЦК України. Крім того відповідач вказує на те, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представників сторін, з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.
01.12.2001 року між Приватним підприємцем Денчик Ю.А. (орендар, відповідач) та відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець) було укладено договір оренди № 509-Н, у відповідності до умов якого, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 80,2 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Донець-Захаржевського, 1/3, розташоване на 1 поверсі п'яти поверхового житлового будинку.
В подальшому, 09.10.2004 року відповідачем було здійснено викуп вищезазначеного приміщення, що підтверджується договором купівлі-продажу № 3021-В-С, який зареєстровано в реєстрі за № 8504.
01.10.2003 року між Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі (позивач) та Фізичною особою підприємцем Денчик Юрієм Анатолійовичем (відповідач) було укладено договір про постачання теплової енергії № 10183 .
Відповідно до умов вищезазначеного договору, КП "Харківські теплові мережі" (Теплопостачальна організація) бере на себе зобов'язання постачати відповідачеві (Споживачеві) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах на потреби, перелік яких вказано в п. 1.1. договору, а відповідач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором, а саме розділом 6 договору.
У відповідності до п. 6.3. договору відповідач повинен був за 3 дні до початку розрахункового періоду сплатити позивачу вартість, зазначеної в додатку 1 до договору кількості теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду.
Згідно п.6.5 договору різниця між заявленою та фактичною спожитою тепловою енергією сплачується відповідачем не пізніше як в термін 5 банківських днів з часу отримання рахунку на оплату. У відповідності до п.6.4 договору якщо Сповивач розраховується за показниками приладів обліку: при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це оплачується Споживачем не пізніше 25-го числа.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі Розпорядження про початок та кінець опалювального сезону 2012-2013р.р., 2014-2015р.р., 2015-2016р.р., 2016-2017р.р. та вищезазначеного договору, позивач здійснював постачання теплової енергії до нежитлових приміщень 1-го поверху №1.2.5 загальною площею 80.2 кв.м. в літ. "А-5" у житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Донця-Захаржевського 1/3, яке займає на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09.10.2004р. Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа Денчик Юрій Анатолійович.
На підставі вищенаведеного відповідачу були направлені рахунки за спожиту теплову енергію, які наявні в матеріалах справи.
Система опалення приміщення відповідача є невід'ємною частиною системи опалення вказаного будинку.
Факт споживання відповідачем теплової енергії підтверджується актами на включення та відключення опалення, які наявні в матеріалах справи.
Вищезазначені акти на включення та відключення опалення підписані та скріплені печатками представників КП "Харківські теплові мережі" та повноваженим представником балансоутримувача будинку.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 18.12.2001 року Суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі Денчик Юрію Анатолійовичу належить квартира № 17 загальною площею 79,6 кв.м., яка розташована в м. Харкові, вул. Донця-Захаржевського 1/3. яка відповідно до рішення Виконавчого комітету Харківської міської Ради від 03.11.2004р. №1056 була переведена у нежиле приміщення.
Також, з матеріалів справи вбачається, що рішенням №874 від 20.07.2005р. Виконавчого комітету Харківської міської ради відповідачу було надано дозвіл на реконструкцію нежитлових приміщень 1-го доверху №№ 1,2,5 в літ "А-5" в комплексі з нежитловими приміщеннями колишньої квартири АДРЕСА_1 під магазин непродовольчих товарів.
Позивачем на підставі Розпорядження про початок та кінець опалювального сезону 2004-2005р.р., 2006-2007р.р., 2008-2009р.р., 2010-2011р.р., 2012- 2013р.р., 2014-2015р.р., 2015-2016р.р., 2016-2017р.р. здійснювало постачання теплової енергії до нежитлових приміщень у вищезазначеному житловому будинку.
Факт використання відповідачем житлових приміщень на потреби господарської діяльності підтверджується актом обстеження №174/942, №174/1035 від 05.06.2014р., № 174/3729 від 20.11.2015р., №174/5185 від 18.11.2016р. Зазначені акти підписані та скріплені печатками уповноваженою особою КП "Харківські теплові мережі", балансоутримувачем будинку.
Факт споживання відповідачем теплової енергії без достатніх підстав з листопада 2004 року по грудень 2016 року підтверджується актами на включення та відключення опалення до приміщення відповідача в житловому будинку.
Зазначені акти підписані та скріплені печатками представників КП "Харківські теплові мережі" та балансоутримувачем житлового будинку в м. Харкові.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було направлено на адресу відповідача пропозицію щодо підписання додатків до договору про постачання теплової енергії №10183 від 01.10.2003р., в частині бездоговірного користування.
Однак, відповідачем не були підписані вищезазначені додатки, у зв'язку з чим позивач вказує на те, що спожита відповідачем теплова енергія на площу 79,6 кв.м. є безпідставно спожитою.
Оскільки договір на поставку теплової енергії з відповідачем не укладався, то відповідно до вимог ст.530 Цивільного кодексу України відповідачу була направлена вимога №554-юр від 04.12.2017р.
За розрахунком позивача, сума вартості спожитої теплової енергії з листопада 2004 року по грудень 2016 року без достатніх правових підстав за опалювальні періоди складає -120 746,48 грн., а за постачання теплової енергії з період з жовтня 2012 року по грудень 2016 року на підставі договору було нараховане 50967,07 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
Щодо позовної вимоги позивача про стягнення 50967,07 грн. за неналежне виконання умов договору, суд зазначає наступне.
Як вже було встановлено судом, 01.10.2003 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 10183, який за своєю правовою природою є договором поставки.
За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як вже було зазначено судом, факт виконання позивачем умов договору підтверджується наявними в матеріалах справи актами про включення/відключення опалення та рахунками, направленими на адресу відповідача.
В обґрунтування своїх заперечень, відповідач посилається зокрема на припинення дії договору № 10183 від 01.10.2003 року, у зв'язку з чим суд зазначає наступне.
Відповідач, як на підставу припинення дії вищезазначеного договору посилається на те, що останній не отримував листів від позивача щодо необхідності укладення нового договору та зазначає про те, що 27.10.2017 року відповідачем було направлено на адресу КП "Харківські теплові мережі" заяву про припинення спірного договору.
Проте суд не погоджується із вищезазначеними твердженнями відповідача, з огляну на наступне.
Відповідно до п. 10.1 договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2003 року.
Згідно п. 10.4 договору, він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
В даному випадку в матеріалах справи відсутнє будь-яке листування з приводу припинення дії вищезазначеного договору, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що спірний договір є пролонгованим на даний час та не припинив свою дію.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що заява відповідача, на яку останній посилається, як на підставу припинення договору, була направлена позивачу 27.10.2017 року, в той час, як нарахування заборгованості за договором здійснюється позивачем по грудень 2016 року.
Також є безпідставними посилання відповідача на те, що позивач не вживав заходів з укладення нового договору після проведення відповідачем реконструкції нежитлових приміщень, оскільки після проведення такої реконструкції відповідач мав право самостійно звернутись до теплопостачальної організації із заявою про необхідність укладення договору про постачання теплової енергії.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач також посилається на невідповідність вимогам законодавства та фактично спожитій тепловій енергії розрахунку, наданого позивачем.
Як вбачається з розрахунку позивача, у зв'язку з відсутністю у відповідача приладів обліку в період з жовтня 2012 року по травень 2013 року розрахунок вартості теплової енергії здійснений розрахунковим способом з урахуванням теплового навантаження на потреби опалення та гаряче водопостачання згідно "Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні" КТМ 204 України 244-94, які затверджені Держжитлокомунгоспом України 14.12.1993 року.
Починаючи з жовтня 2013 року нарахування вартості спожитої теплової енергії по приміщеннях, які оснащені будинковими приладами обліку, здійснювалося відповідачу на підставі показників приладів обліку пропорційно площі його приміщень.
Отже, посилання відповідача на те, що розрахунок, здійснений позивачем не відповідає дійсності та фактично спожитій тепловій енергії є безпідставними, оскільки останнім не було надано до суду власного конррозрахунку та заперечення відповідача є лише припущеннями не підтвердженими належними доказами.
Таким чином, позивачем належними доказами підтверджено споживання відповідачем теплової енергії за договором від 01.10.2003 року та наявність заборгованості за період з жовтня 2012 року по грудень 2016 року.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення 120746,48 грн. за період з листопада 2004 року по грудень 2016 року за спожиту теплову енергію без достатніх правових підстав, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави і безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу частини 2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача чайна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення зазначеної глави застосовуються, згідно п. 4 ч. З ст. 1212 Цивільного кодексу України, і до відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Згідно ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно забуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Відповідач проти стягнення безпідставно спожитої теплової енергії заперечує та посилається на наступне.
По-перше відповідач вказує на те, що нежитлові приміщення загальною площею 79,6 кв.м. за адресою м. Харків, вул. Донця-Захаржевського, 1/3 належать останньому з 2007 року, в той час, як позивачем здійснюється розрахунок безпідставно спожитої теплової енергії з 2004 року.
Проте суд не погоджується із зазначеними твердженнями відповідача, оскільки в матеріалах справи наявний договір купівлі-продажу квартири від 18.12.2001 року, відповідно до якого відповідачу належить квартира № 17 площею 79,6 кв.м. за адресою м. Харків, вул. Донця-Захаржевського, 1/3.
Вищезазначений договір зареєстровано в реєстрі за № 1-3161 25.05.2004 року.
По-друге відповідач посилається на зміну місця реєстрації у 2014 року, що в свою чергу призвело до того, що останній не отримував від позивача лист із додатками про обсяги та вартість безпідставно спожитої теплової енергії.
Суд вважає дані твердження відповідача безпідставними, оскільки відповідач мав можливість самостійно звернутись до теплопостачальної організації з листом щодо зміни місця реєстрації та позивачем направлялись розрахунки спожитої теплової енергії на підставі інформації, яка на той час була відома КП "Харківські теплові мережі".
Крім того, зазначений обов'язок передбачено п.п. 3.2.5 п. 3.2 договору, відповідно до якого споживач зобов'язується письмово сповіщати енергопостачальну організацію про зміну власного найменування, організаційно-правової форми, місцезнаходження, банківських реквізитів тощо, а також про зміну користувачів приміщень та теплових мереж споживача не пізніше 5 днів з моменту настання зазначених подій.
Заперечення відповідача щодо того, що при реконструкції нежитлового приміщення (зміни розташування стін, входів до приміщення, підлоги, вікон) змінюється фізична характеристика приміщення, яка може вплинути на нарахування заборгованості за теплову енергію не відповідають дійсності, з огляду на наступне.
Оскільки, п.23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.07р. №1198, у споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.
Так, при розрахунку теплового навантаження, показник якого в подальшому використовується при розрахунку вартості теплової енергії за місяць, використовуються: ц- питома вага максимального теплового потока житлової будівлі, V- наріжного об'єму будівлі, року будівлі, об'єму та площі приміщень, "КТМ 204 України 244-94", питома опалювальна характеристика будівлі, температури у приміщенні, коефіцієнт корегування нарахувань, температури наріжного повітря для Харкова, коефіцієнт який ураховує тепловий потік на опалення цивільних будівель.
В відзиві на позов відповідач по справі зазначив, що загальна площа приміщень складає 159,8 кв.м., що також підтверджується договорами купівлі-продажу приміщень (від 09.10.2004 року та від 18.12.2001 року), тобто дана площа не змінилася після реконструкції приміщень, а тому показники, які використовувались при розрахунку нарахувань, не змінилися.
Посилання відповідача на те, що розрахунок, здійснений позивачем не відповідає дійсності та фактично спожитій тепловій енергії є безпідставними, оскільки останнім не було надано до суду власного конррозрахунку та заперечення відповідача є лише припущеннями не підтвердженими належними доказами.
В той час, як позивачем було надано розгорнутий розрахунок безпідставно спожитої теплової енергії зі зазначенням тарифів, вартості та площі нарахування.
Так, у зв'язку з відсутністю у відповідача приладів обліку в період з жовтня 2012 року по травень 2013 року розрахунок вартості теплової енергії здійснений розрахунковим способом з урахуванням теплового навантаження на потреби опалення та гаряче водопостачання згідно "Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні" КТМ 204 України 244-94, які затверджені Держжитлокомунгоспом України 14.12.1993 року.
Починаючи з жовтня 2013 року нарахування вартості спожитої теплової енергії по приміщеннях, які оснащені будинковими приладами обліку, здійснювалося відповідачу на підставі показників приладів обліку пропорційно площі його приміщень.
Відповідач належними доказами інформацію, зазначену в розрахунку не спростував, доказів, що свідчили б про невідповідність вимогам чинного законодавства зазначеного розрахунку, не надав.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем достатніми та належними доказами підтверджено споживання відповідачем теплової енергії у період з листопад 2004 року по грудень 2016 року без достатніх правових підстав.
В свою чергу відповідачем було подано до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій останній просить суд застосувати строки позовної давності.
Суд, розглянувши вищезазначену заяву, зазначає наступне.
Статтями 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В даному випадку, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем умов договору у період з жовтня 2012 року по грудень 2016 року та безпідставне споживання теплової енергії з листопада 2004 року по грудень 2016 року.
Приймаючи до уваги заявлене відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності та враховуючи трирічний строк позовної давності, встановлений 257 ЦК України, судом здійснено перерахунок заборгованості за договором та безпідставно спожитої теплової енергії та встановлено, що:
- за договором № 10183 від 01.10.2003 року підлягає до стягнення з відповідача 29793,68 грн. за період з 09.12.2014 року 31.12.2016 року;
- за безпідставно спожиту теплову енергію підлягає до стягнення з відповідача 47632,32 грн. за період з 09.12.2014 року 31.12.2016 року.
В частині стягнення 21173,39 грн. заборгованості за договором (за період з жовтня 2010 року по 08.12.2014 року) та 73114,16 грн. безпідставно спожитої теплової енергії (за період з листопада 2004 року до 08.12.2014 року) суд відмовляє в задоволенні позову, у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв'язку з чим з відповідача підлягає до стягнення 1161,39 грн. витрат зі сплати судового збору.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 257, 258, 526, 549, 611, 612, 623-629, 712, 1212, 1213 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 4, 73, 74, 86, 129, 183, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити частково.
Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Денчик Юрія Анатолійовича (61058, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, р/р 26031303062313, ФХОУ ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 351823, код ЄДРПОУ 31557119) 29793,68 грн. заборгованості за неналежне виконання умов договору та 47632,32 грн. вартості спожитої теплової енергії без достатніх правових підстав.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Денчик Юрія Анатолійовича (61058, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, р/р 2600030002313, ФХОУ ПАТ "Державний ощадний банк України, МФО 351823, код ЄДРПОУ 31557119) 1161,39 грн. витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення 21173,39 грн. заборгованості за неналежне виконання договірних зобов'язань та 73114,16 грн. вартості спожитої теплової енергії без достатніх правових підстав відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повне рішення складено 20.03.2018 р.
Суддя Н.С. Добреля
922/4148/17