ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.03.2018Справа № 910/23185/17
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участю секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у судовому засіданні матеріали господарської справи
За позовом Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району м. Києва" (03083, м. Київ пр.-т Науки, 53)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХОЙЛ РІТЕЙЛ" (01030, м. Київ вул. Ярославів Вал, 5-В)
про стягнення 100 068,60 грн та повернення дизельного палива
за участю представників
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Комунальне підприємство "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району м. Києва" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХОЙЛ РІТЕЙЛ" (м. Київ) про стягнення штрафних санкцій у розмірі 100 068,60 грн та повернення дизельного палива.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що всупереч умовам укладеного між сторонами договору №309 від 26.06.2017 відповідач належним чином не виконав зобов'язання щодо повернення дизельного палива у кількості 51021 л., у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду про прийняття рішення щодо примусового вилучення та повернення залишку дизельного палива (Євро5), а також про стягнення пені у розмірі 61 239, 66 грн. та штрафу у розмірі 38 829,00 грн. за неналежне виконання зобов'язань.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2017 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району м. Києва було залишено без руху.
Позивачем у строк, встановлений судом, усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/23185/17. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.02.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2018 підготовче засідання у справі № 910/23185/17 відкладено на 28.02.18, повторно запропонувати відповідачу у строк не пізніше п'ятнадцяти днів з дня отримання даної ухвали надати відзив на позовну заяву.
У підготовчому засіданні 28.02.2018 представник позивача надав для огляду документи, копії яких містяться в матеріалах справи та клопотання про долучення додаткових доказів, дане клопотання судом задоволено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2018 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 20.03.2018.
У судове засідання, призначене на 20.03.2018, представники сторін не з'явились. Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, при цьому суд відзначає, що останній був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
26 червня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХОЙЛ РІТЕЙЛ" (надалі - зберігач, відповідач) та Комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району м. Києва" (надалі - замовник, позивач) було укладено договір зберігання № 309, відповідно до умов якого зберігач зобов'язується зберігати та повернути у схоронності продукти нафто перероблення рідкі (надалі- товар), який переданий замовником згідно акта прийому-передачі, який є невід'ємною частиною даного договору (п.1.1. договору).
У пункті 2 договору встановлено, що предметом зберігання є дизельне пальне - 257 000 л., загальною вартістю 4 751 930 грн., в тому числі ПДВ 791 988,33 грн.
Відповідно до п. 4.1. договору замовник надає зберігачу товар згідно акту прийому-передачі.
Так, на виконання умов п. 4.1. договору замовник згідно Акту прийому-передачі від 27.06.2017 передав зберігачу дизельне паливо у кількості 128 500 л. вартістю 2 375 965,00 грн. Якість дизельного палива відповідає вимога, дизельного палива - ДСТУ 4840:2007 або ДСТУ 7688:2015.
Згідно з п. 3.1. договору зберігач зобов'язаний зберігати товар до моменту пред'явлення замовником письмової вимоги про його повернення на склад замовника.
Замовник має право забрати у будь-який час повністю або частково товар, який знаходиться на зберіганні в порядку передбаченому п. 3.5. договору (п. 4.2 договору).
За умовами п.п. 3.4, 3.5. договору зберігач зобов'язаний повернути замовнику товар переданий на зберігання, або відповідну кількість товару такого самого роду та такої самої якості у строки визначені цим договором. Зберігач, після отримання від замовника письмової вимоги про повернення товару, поставляє товар або його окрему частину, яка зазначена у вимозі на склад (АЗС) Замовника (Київ, пр-т Науки, 53) в строк протягом 2 (двох) календарних днів з дня отримання вимоги. Прийом товару по якості і кількості відбувається згідно з Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України (Наказ Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України 20.05.2008 № 281/171/578/155, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за № 805/15496; Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним Наказом Мінпаливенерго України та ДКУ з питань технічного регулювання та споживчої політики від 4 червня 2007 року N 271/121. При прийманні товару обов'язково надається завірена копія або оригінал паспорту якості, завірені копії або оригінали сертифікатів відповідності нафтопродукту. При прийманні кожної партії товару, відбирається проба, опечатується за підписами оператора АЗС і водія автоцистерни, для подальшої можливої перевірки якості.
Відповідно до п. 8.1. договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2017 року, а в частині зобов'язання за договором, які є невиконаними на зазначену дату - до повного виконання сторонами цих зобов'язань за договором.
На виконання умов договору позивачем було сформовано заявки на поставку відповідачем дизельного пального (Євро 5) № 09 від 20.10.2017 (на 30 000 л.), № 10 від 24.10.2017 (на 30 000 л.), № 11 від 27.10.2017 (на 30 000 л.), № 12 від 30.10.2017 (на 30 000 л.) та № 17 від 20.11.2017 (на 51 021 л.).
Згідно Акту звіряння за період з червня 2017 року по листопад 2017 року та актів приймання - передачі товару вбачається, що відповідачем було передано (повернено), а позивачем прийнято нафтопродукти на загальну кількість 77 479 л., а саме:
- 14.07.2017 - 11 750 л. дизельного пального;
- 15.08.2017 - 6 200 л. дизельного пального;
- 17.08.2017 - 11 062 л. дизельного пального;
- 22.08.2017 - 6 255 л. дизельного пального;
- 04.09.2017 - 13 000 л. дизельного пального;
- 17.10.2017 - 7 004 л. дизельного пального;
- 25.10.2017 - 4 100 л. дизельного пального;
- 31.10.2017 - 4 100 л. дизельного пального;
- 13.11.2017 - 7 004 л. дизельного пального;
- 16.11.2017 - 7 004 л. дизельного пального.
Як зазначає позивач, відповідач всупереч умовам п. 3.5. договору та виставлених заявок не здійснив у строк та у визначеній кількості поставку дизельного палива, що стало підставою для звернення позивача із позовом до суду про повернення залишку дизельного палива (Євро5) у кількості 51 021 л., стягнення пені у розмірі 61 239, 66 грн. та штрафу у розмірі 38 829,00 грн. за неналежне виконання зобов'язань за договором.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 936 ЦК України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
У відповідності до ч. 3 ст. 937 ЦК України прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.
Як встановлено судом, 27.06.2017 року КП "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району м. Києва" було передано ТОВ "ТЕХОЙЛ РІТЕЙЛ" на зберігання дизельне паливо у кількості 128 500 л. вартістю 2 375 965,00 грн., що підтверджується підписаним сторонами Актом прийому-передачі до договору зберігання № 309 від 26.06.2017.
Відповідно до статті 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Згідно з ч. 1 ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
За приписами ст. 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
З матеріалів справи вбачається, що в період з жовтня по листопад 2017 року позивач неодноразово звертався до відповідача з заявками про поставку дизельного пального (Євро 5) № 09 від 20.10.2017 (на 30 000 л.), № 10 від 24.10.2017 (на 30 000 л.), № 11 від 27.10.2017 (на 30 000 л.), № 12 від 30.10.2017 (на 30 000 л.), № 17 від 20.11.2017 (на 51 021 л.), а також в період з січня по лютий 2018 року з заявками № 01 від 01.26.2018, № 02 від 02.02.2018, № 03 від 08.02.2018, № 04 від 15.02.2018 та № 05 від 22.02.2018 на поставку 51 021 л. дизельного палива, що підтверджується наявними у справі доказами відправлення.
Проте, за твердженням позивача, що підтверджується Актом звіряння за червень-листопад 2017 року та актами приймання-передачі, відповідачем було невчасно та не повній мірі поставлено дизельне паливо, внаслідок чого у останнього станом на момент розгляду спору перебуває неповернутий залишок пального у кількості 51 021 л.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами пункту 3.5 договору зберігач, після отримання від замовника письмової вимоги про повернення товару, поставляє товар або його окрему частину, яка зазначена у вимозі на склад (АЗС) Замовника (Київ, пр-т Науки, 53) в строк протягом 2 (двох) календарних днів з дня отримання вимоги.
Таким чином, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та приписів п. 3.5 договору, строк виконання вищезазначених заявок про повернення товару станом на момент вирішення спору настав.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою та сьомою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Приймаючи до уваги зазначене та враховуючи, що відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання зобов'язання щодо повернення зі зберігання товару у кількості 51 021 л., не спростовано заявлених позовних вимог в цій частині та не надано доказів відсутності у останнього обов'язку повернути прийнятий на зберігання товар, суд приходить до висновку, що факт неповернення відповідачем залишку дизельного палива належним чином доведений, документально підтверджений та строк повернення, у відповідності до умов договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 61 239, 66 грн. та штрафу у розмірі 38 829,00 грн. за неналежне виконання зобов'язань за договором, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання.
Судом встановлено, що згідно з п. 6.2. договору за порушення строків повернення товару зі зберігача стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення повернення, за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної суми.
Як вбачається із розрахунку позивача, останнім було нараховано відповідачу наступні штрафні санкції, а саме:
- за заявкою № 09 від 20.10.2017 на поставку 30 000 л. пеню у розмірі 178 750,40 грн. та штраф у розмірі 38 829,00 грн.;
- за заявкою № 10 від 24.10.2017 на поставку 30 000 л. пеню у розмірі 15 531,60 грн.;
- за заявкою № 11 від 27.10.2017 на поставку 30 000 л. пеню у розмірі 13 867,50 грн.;
- за заявкою № 12 від 30.10.2017 на поставку 30 000 л. пеню у розмірі 12 203,40 грн.;
- за заявкою № 17 від 20.11.2017 на поставку 51 021 л. пеню у розмірі 1 886,76 грн.
Нарахування пені за вказаними заявками було здійснено позивачем на момент подачі позову, тобто по 24.11.2017.
Перевіривши розрахунок позивача, прийнявши до уваги дати виставлених заявок та строки повернення товару за даними заявками, що передбачені п. 3.5 договору, тобто, врахувавши переривання строків для нарахування штрафних санкцій, суд встановив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню штрафні санкції лише у вигляді пені, а саме: за заявкою №09 від 20.10.2017 у розмірі 554,70 грн., що нарахована за один день прострочення з 23.10.2017 по момент виставлення наступної заявки № 10 від 24.10.2017, за заявкою № 12 від 30.10.2017 у розмірі 9 984,60 грн., що нарахована з 02.11.2017 по 19.11.2017, та за заявою № 17 від 20.11.2017 у розмірі 1 886,76 грн., що нарахована за період з 23.11.2017 по 24.11.2017. В іншій частині штрафних санкцій, а саме пені у розмірі 48 813,60 грн. та штрафу у розмірі 38 829,00 грн. слід відмовити.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).
Відповідачем відзиву на позовну заяву, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не надано, доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району м. Києва", з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХОЙЛ РІТЕЙЛ" (01030, м. Київ вул. Ярославів Вал, 5-В, ідентифікаційний код 39582451) повернути Комунальному підприємству "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району м. Києва" (03083, м. Київ пр.-т Науки, 53, ідентифікаційний код 03334894) 51 021 (п'ятдесят одну тисячу двадцять один) літр дизельного палива (Євро 5) залишку, що знаходиться на зберіганні згідно Договору № 309 від 26 червня 2017 року.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХОЙЛ РІТЕЙЛ" (01030, м. Київ вул. Ярославів Вал, 5-В, ідентифікаційний код 39582451) на користь Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Голосіївського району м. Києва" (03083, м. Київ пр.-т Науки, 53, ідентифікаційний код 03334894) пеню у розмірі 12 426 (дванадцять тисяч чотириста двадцять шість) грн. 06 коп. та судовий збір у розмірі 14 337 (чотирнадцять тисяч триста тридцять сім) грн. 07 коп.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 20.03.2018.
Суддя Пукшин Л.Г.