Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
15 березня 2018 р. № 820/844/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Волошина Д.А.,
за участю секретаря судового засідання - Маргвелані І.Л.,
представника позивача - Сойміна В.І.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення грошової компенсації за речове майно, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби у запас з правом носіння військової форми одягу грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, та наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 139 від 26 грудня 2017року;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код СДРГІОУ НОМЕР_3 . місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_4 ) грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно звільненому у запас з правом носіння військової форми одягу у розмірі 28886 (двадцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн 99 коп;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код НОМЕР_3 ) подати у двотижневий термін, після набрання законної сили рішення суду, звіт про виконання судового рішення, який передбачено частиною 1 статті 382 КАС України.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що він проходив військову службу у Збройних силах України в Військовій частині НОМЕР_1 , де знаходився на забезпеченні за рахунок держави. Наказом командувача військами оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " № 239 від 19.12.2017 позивача звільнено у запас з правом носіння військової форми одягу. Перед звільненням з Військової частини НОМЕР_1 позивач 16.12.2017 подав рапорт, в якому просив виплатити грошову компенсацію за не отримане речове майно. Однак відповідач під час звільнення позивача з військової служби у запас та в день виключення зі списків особового складу частини грошової компенсації не виплатив. Позивач вважає, що бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно є протиправною.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги повному обсязі та просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання повторно не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, правом подати відзив на позов та докази на обґрунтування відзиву не скористався, у зв'язку із чим суд приходить до висновку про визнання позову відповідачем.
Суд, вислухавши думку представника позивача, дослідивши матеріали справи встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу Збройних Силах України у Військовій частині НОМЕР_1 .
15 грудня 2017 року в період проходження військової служби, позивач звернувся до командира Військової частині НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив виплатити йому грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно, яке належало йому до видачі протягом служби, у зв'язку із звільненням з військової служби в запас.
Наказом командира військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 19.12.2017 № 239 майора ОСОБА_1 відповідно до частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" звільнено у запас за пунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) з урахуванням підпункту "і" пункту 1 частини 8 (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.12.2017 зобов'язано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно в сумі 28886 грн 99 коп. відповідно до п. 3, 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016.
Згідно з довідкою № 2752 від 15.12.2017 вартість речового майна, що належить до видачі майору ОСОБА_1 складає 28886,99 грн.
Судом встановлено, що 10.01.2018 ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою, відповідно до якої просив виплатити йому грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно в сумі 28886,99 грн.
Листом від 08.02.2018 № 10/151 Військова частина НОМЕР_1 надала позивачу відповідь, відповідно до якої повідомлено, що компенсація за не отримане речове майно не виплачена у зв'язку із відсутністю асигнувань на виплату компенсації.
У зв'язку із невиплатою грошової компенсації за не отримане речове майно позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Порядок продовольчого та речового забезпечення військовослужбовців, а також грошової компенсації вартості за неотримані продукти харчування та речове майно визначаються відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 цього Закону).
Згідно з статтею 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Кабінет Міністрів України, постановою від 16 березня 2016 року № 178, затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі Порядок № 178).
Пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзвязку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Проаналізувавши вищенаведене, суд дійшов висновку, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що отримання грошової компенсації речового майна у зв'язку із звільненням з військової служби в повній мірі відповідає вимогам статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 3 Порядку № 178.
У відповідності до абзацу першого пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (абзац третій пункту 242 Положення).
Суд звертає увагу на те, що позивач на час подачі командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорту (15 грудня 2017 року) перебував на військовій службі, а тому мав право відповідно до статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" на грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 при звільненні з військової служби у запас не було виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
В обґрунтування вказаної невиплати відповідач зазначив, що компенсація за не отримане речове майно не виплачена у зв'язку із відсутністю асигнувань на виплату компенсації.
Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Так, відповідно до правової позиції Європейського суду, в тому числі по справі Кечко проти України (рішення від 08.11.2005 року), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Аналогічна позиція викладена у справі "Сук проти України" (Заява № 10972/05), де Європейський суд з прав людини зауважив, що державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що відповідач відзив на позов не надав, доказів у спростування обставин викладених у позові також від відповідача не надходило.
Згідно частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача подати у двотижневий термін, після набрання законної сили рішення суду, звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов'язковості судових рішень та відсутності об'єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення грошової компенсації за речове майно - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби у запас з правом носіння військової форми одягу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, та наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 139 від 26 грудня 2017 року.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_4 ) грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно звільненому у запас з правом носіння військової форми одягу у розмірі 28886 (двадцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн 99 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 19 березня 2018 року.
Суддя Д.А. Волошин