10.2.4
Іменем України
15 березня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/417/18
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Басової Н.М.
при секретарі судового засідання: Солошенка П.В.
сторони не прибули,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області про визнання незаконною відмову про поновлення виплати пенсії за віком, зобов'язання вчинити певні дії,-
19 лютого 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління Пенсійного фонду в м.Лисичанську Луганської області (далі - відповідач, УПФУ в м.Лисичанську) , в якому позивач просить:
- визнати незаконною відмову (рішення) Управління Пенсійного фонду в м.Лисичанську Луганської області про поновлення виплати пенсії за віком на загальних підставах;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду в м.Лисичанську Луганської області поновити виплату пенсії за віком та утриматись від подальшого призупинення її виплати;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду в м.Лисичанську Луганської області виплатити заборгованість з виплати пенсії за період, починаючи з 01.09.2017.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що є пенсіонером за віком та з моменту здобуття права на пенсію отримував пенсію у м.Ровеньки Луганської області. Внаслідок набрання чинності Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства», у м.Ровеньки були припиненні повноваження відповідного Управління Пенсійного фонду України та виплати та видатки з державного, пенсійного та інших бюджетів. У зв'язку з вищевказаним, а також через військовий конфлікт та той факт, що не мав інших джерел існування окрім пенсії, виїхав до м.Чугуїв Харківської області у грудні 2014, де були продовжені пенсійні виплати. Пізніше переїхав до м.Лисичанськ, де 09.08.2016 зареєструвався у власному житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1.
Позивач не є зареєстрованим у якості внутрішньо переміщеної особи в УПСЗН м.Лисичанська. У період з 01.12.2016 по 31.08.2017 відповідач продовжував виплату пенсії, однак в наступному вона була припинена.
01.12.2017 відповідач повідомив позивача, що незважаючи на той факт що останній став місцевим жителем та отримав реєстрацію м.Лисичанськ, пенсія не буде поновлена до того часу, коли позивач не зареєструється у якості внутрішньо переміщеної особи у м.Лисичанську. Крім того, відповідач повідомив позивача, що не може поновити виплату пенсії на загальних підставах через те, що пенсійна справа залишилась на території, яка на сьогодні не контролюється органами державної влади України.
Враховуючи викладені обставини, позивач вважає протиправною відмову відповідача у виплаті йому пенсії на загальних підставах, у зв'язку з чим просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Одночасно просив суд провести судове засідання без його участі (а.с.7)
Відповідач позовні вимоги не визнав, про що надав відзив (а.с.28-29) в обґрунтування якого зазначив наступне. 30.09.2016 позивача взято на облік до Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області. Відповідач зазначив, що однією з умов виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі є обов'язкова наявність довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509. В матеріалах пенсійної справи позивача довідка відсутня. Відповідно до листа Головного управління від 14.06.2017 №6856/02-03 однією з підстав для переведення пенсійної виплати, чи поновлення за донними електронних пенсійних справ до періоду, коли буде можливо запросити пенсійні справи, є письмова відмова відповідного структурного підрозділу з питань соціального захисту населення у взятті на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з п.8 Порядку №509. У випадках, коли місце проживання (реєстрація у паспорті або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування) осіб є підконтрольна українській владі територія, та в територіальному управлінні Пенсійного фонду є паперові пенсійні справи таким особам виплачується на загальних підставах. В останнє позивач отримав пенсію в серпні місяці 2017 року у розмірі 1178,52 грн. Враховуючи викладене, відповідач вважає позовні вимоги позивача безпідставними та необґрунтованими, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог та розглянути справу за відсутності представника.
Ухвалою суду від 22.02.2018 по справі відкрито провадження, справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.1-2).
В судове засідання сторони не прибули, повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи належним чином (а.с.21,22).
Відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
З огляду на викладене, та беручи до уваги заяви сторін про проведення розгляду справи за їх відсутності, суд вирішив розглянути адміністративну справу за відсутності сторін.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.7-9,10).
Відповідно до інформації зазначеної у посвідченні Серії НОМЕР_2 від 29.06.2010 позивачу призначено пенсію за віком довічно (а.с.10).
30.09.2016 ОСОБА_2 звернулася до УПФУ в м.Лисичанську з заявами про виплату їй пенсії та запрошення її пенсійної справи з УПФУ м.Чугуїв Харківської області (а.с.34).
До вказаних заяв були надані всі необхідні документи, наявні у позивача, а також відомості щодо його постійного місця реєстрації - АДРЕСА_1 з 09.08.2016 та довідку УПСЗН Лисичанської міської ради від 28.06.2016 №9051, в якій зазначено, що в УПСЗН Лисичасньскої міської ради позивач на обліку як внутрішньо переміщена особа не перебуває (а.с.30,32).
Розпорядженням №3036 від 03.11.2016 та протоколом від 09.11.2016 УПФУ в м.Лисичанську призначив ОСОБА_1 пенсію та встановив виплату за період з березня 2016 року по листопад 2016 року у загальному розмірі 10606,68грн. (а.с.33,35).
В подальшому виплата пенсії проводилась щомісячно по 31.08.2017 включно, розмір пенсії, яку позивач отримав в останнє склав 1178,52грн. (а.с.29).
Починаючи з 01.09.2017, нарахування та виплата пенсії ОСОБА_1 припинена.
Позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив вказати причину невиплати пенсії з вересня 2017 та надати письмову відповідь (а.с.11).
На вказане звернення відповідачем було надано письмову відповідь від 01.12.2017 №217/В-7 в якій зазначив, що ОСОБА_1 отримувала пенсію за віком з 01.12.2016 по 31.08.2017 в Управлінні Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області. Відповідно до Порядку оформлення пенсій особам, переміщеним з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 (зі змінами та доповненнями) однією з умов виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі є обов'язкова наявність довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509. В матеріалах макетної справи така довідка відсутня. Таким чином для поновлення пенсії ОСОБА_1 необхідно надати Управлінню Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області зазначену довідку. Поновлення пенсії буде здійснено у Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та в Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного місця проживання/перебування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365. Після здійснення відповідних контрольних заходів працівниками управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Комісією виконкому Лисичанської міської ради з питань поновлення (відмови) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам буде прийнято рішення про поновлення або відмові у поновленні виплати пенсії (а.с.12).
Як зазначив відповідач у відзиву на позовну заяву, підставою для припинення виплати пенсії позивачу є не набуття на сьогодні статусу внутрішньо переміщеної особи і не проходження ним процедур передбачених нормативними актами. А також відсутність паперової пенсійної справи позивача.
Офіційного рішення (розпорядження) про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 відповідач суду не надав.
Між тим, суд не може погодитись з висновками Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області, щодо підстав припинення виплати пенсії позивачу, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законом, що регулює відносини щодо призначення пенсій в Україні, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) з відповідними змінами, що є чинними на час виникнених між сторонами спірних правовідносин.
Цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положенням ч. 1 ст. 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь - якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стаття 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно із ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
У статті 49 цього Закону зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 ст. 49 зазначеного Закону України поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити правовий висновок про те, що статтею 49 Закону № 1058-IV чітко встановлено, що виплата пенсії припиняється тільки за рішеннями двох суб'єктів: територіального органу ПФУ або суду, - та лише з підстав, визначених у цій статті, але жодна з таких підстав управлінням не застосована та не доведена.
Тобто, Закон № 1058 не передбачає такої підстави для припинення виплати пенсії особи, як відсутність у особи довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або відсутність паперової пенсійної справи пенсіонера.
Суд вказує на те, що рішення про припинення виплати пенсії позивачу відповідачем не приймалось. За таких обставин у позивача відсутні підстави звертатися до управління з заявою про поновлення виплати пенсії.
Пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 7 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок 22-1), поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Пунктом 2.9 цього ж Порядку передбачено, що подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Крім того, суд вказує на те, що з моменту реєстрації позивачем постійного місця проживання у м. Лисичанськ, а саме з 09.08.2016 і відмови від статусу внутрішньо переміщеної особи, характер правовідносин між ним та УПФУ змінився, а відтак і їх законодавче регулювання також.
У зв'язку з чим до спірних правовідносин не підлягає застосуванню законодавство, яким врегульовано питання виплати (відновлення) пенсії внутрішньо переміщеним особам, на яке посилається відповідач у своїй відповіді позивачу та відзиві на позовну заяву.
Відповідачу саме з 30.09.2016 було відомо про постійне місце реєстрації позивача у м.Лисичанську, як місцевого жителя, а не як внутрішньо переміщеної особи, а тому саме з цієї дати всі дії УПФУ в м.Лисичанську повинні бути направленні на нарахування та виплату пенсії позивачу не як до внутрішньо-переміщеної особи, а як до громадянина України, який змінив місце реєстрації та проживання на території України.
Системний аналіз наведених положень законодавства в контексті встановлених обставин справи, дає підстави для висновку, що у відповідача були відсутні законні підстави для припинення нарахування та виплати позивачу пенсії та покладення на нього обов'язку щодо реєстрації як внутрішньо переміщеної особи та надання відповідної довідки для УПФУ.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В розумінні адміністративного судочинства:
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт) - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень , який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк);
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України.
Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.
Як вже зазначалось раніше, судом встановлено, що відповідач припинив з 01 вересня 2017 року виплату пенсії позивачу без прийняття будь-якого рішення та за відсутності підстав, визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV. Відповідно суд вважає, що відповідачем у даному випадку допущена саме протиправна бездіяльність.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині з обранням належного способу захисту порушеного права позивача, а саме прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати його вчинити певні дії у вигляді поновлення нарахування та виплати пенсії позивачу.
Щодо періоду, за який необхідно провести нарахування та виплату пенсії, суд зазначає наступне.
Згідно частини другої ст.55 Закону України №2262-ХІІ нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
З наданого пояснення у відзиві відповідача вбачається, що позивач в серпні 2017 року отримав пенсію у розмірі 1178,52 грн. З вересня 2017 року пенсійні виплати позивачу не нараховувались та не виплачувались (а.с.29).
Таким чином, нарахування та виплата позивачу пенсії підлягає з 01.09.2017.
Що стосується вимог про зобов'язання відповідача утриматись від подальшого призупинення виплати пенсії, то вони задоволенню не підлягають, оскільки ці вимоги стосуються майбутніх правовідносин між сторонами, що не може бути предметом розгляду по даній адміністративній справі.
За таких обставин позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Квитанцією від 16.02.2018 №0.0.965437531.1 позивачем сплачено судовий збір у сумі 704,80 грн. (а.с.2а).
Зважаючи на те, що позовні вимоги мають немайновий характер, які пов'язані між собою, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 704,80 грн., оскільки часткове задоволення позовних вимог не впливає на розмір їх відшкодування.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету, суд вважає необхідним допустити цю постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 1178,52 грн.
Щодо строку звернення позивача до суду, то суд наголошує, що він не пропущений, оскільки відповідач в розумінні ст.49 Закону № 1058-IV рішення про припинення виплати пенсії не приймав, позивач дізнався про підстави припинення виплати лише з офіційної відповіді УПФУ в м.Лисичанську за №217/В-7 від 01.12.2017 (а.с.12).
Саме з цього часу і починає перебіг строку для звернення позивача до суду.
19.02.2018 позивач вже звернувся до суду з адміністративними позовом для захисту порушених прав, тобто в межах шестимісячного строку встановленого ч.2 ст.122 КАС України (а.с.3-6).
Крім того, предметом позову є фактично бездіяльність відповідача, яка є триваючою у часі подією, на предмет визначення її відповідності нормам законодавства, то в даному випадку позивач має право на звернення до суду протягом всього часу, протягом якого тривала бездіяльність з боку відповідача.
Керуючись статтями 2, 7-9, 19, 20, 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 295, 371, пунктом 15.5 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області про визнання незаконною відмову про поновлення виплати пенсії за віком, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 з 01 вересня 2017 року раніше призначеної пенсії за віком.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області (код ЄДРПОУ: 21792407, місцезнаходження: 93113, Луганська область, м.Лисичанськ, вул.ім.В.Сосюри, 347) поновити з 01 вересня 2017 року нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1).
В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1178 (одна тисяча сто сімдесят вісім) гривень 52 копійок.
Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області (код ЄДРПОУ: 21792407, місцезнаходження: 93113, Луганська область, м.Лисичанськ, вул.ім.В.Сосюри, 347) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Текст повного судового рішення складено 19.03.2018.
Суддя Н.М. Басова