12 березня 2018 року м. Київ справа №810/3093/17
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Виноградової О.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Київгума" до Київської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови,
12 вересня 2017 р. до Київського окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Київгума" (далі - позивач) з позовом до Київської митниці ДФС (далі - відповідач) (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про:
- визнання протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості від 22 серпня 2017 р. № UA 125230/2017/010097/2;
- визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 125230/2017/00089;
- зобов'язання відповідача підготувати висновок про повернення з Державного бюджету України суму надмірно сплаченого податку на додану вартість та ввізного мита, та подати його для виконання Головному управлінню Державної казначейської служби України у Київській області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при митному оформленні товарів, які ввозились на митну територію України, ним було визначено їх митну вартість за основним методом - ціною договору (контракту). Цей показник заявлено у митній декларації, однак відповідач безпідставно не погодився із заявленою митною вартістю товарів та незаконно прийняв рішення про коригування їх митної вартості та картку відмови у прийнятті митної декларації, оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Стверджував, що позивачем до відповідача було надано всі документи, щодо визначення ціни товару, що імпортується, за ціною договору.
Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що додані позивачем до митної декларації документи не містять всіх відомостей, що підтверджують задекларовані числові значення складових митної вартості. Стверджував, що оскаржувані рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами (а.с. 108-116).
1 березня 2018 р. представники сторін подали до суду заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, встановив таке.
30 грудня 2016 р. між позивачем (покупець) та компанією AS INGLE, м. Таллінн, Естонія (продавець) було укладено зовнішньоекономічний контракт № 19/5-16 (а.с. 24-26).
Відповідно до вимог п. 1.1 даного контракту протягом 2017-2018 років продавець зобов'язувався поставити, а позивач прийняти та оплатити сировину для власного виробництва, найменування, кількість якого буде фіксуватись у відповідній додатковій угоді на кожну окрему партію, в порядку та на умовах вказаних у цьому контракті.
16 серпня 2017 р. між сторонами зовнішньоекономічного контракту було укладено додаткову угоду №17, відповідно до якої продавець зобов'язувався поставити, а покупець прийняти та оплатити, зокрема, тканину бязь сурова полотняного переплету, 100 % бавовна, з поверхневою щільністю не менше 75 г/м2 , але не більше 100 г/м2 , сорт 1, ширина 92 см (+/- 2, 0 см), артикул ТМ-С-08, в кількості 200 000 погонних метрів (а.с. 28).
У серпні 2017 р. позивачем на підставі зовнішньоекономічного контракту № 19/5-16 та додаткової угоди № 17 було ввезено на територію України товар, а саме, тканину бязь.
18 серпня 2017 р. позивачем до відповідача було подано митну декларацію № UA125230/2017/753809 (а.с. 22-23).
Митна вартість товару відповідно до графи 42 становить 67840,0000 дол. США на умовах поставки DAP Бровари.
Митна вартість товару визначена позивачем з застосуванням основного методу - за ціною договору (контракту).
Відповідно до графи 44 митної декларації №125230/2017/753809, на підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем митному органу були подані:
- зовнішньоекономічний контракт №19/5-16;
- додаткову угоду №17;
- рахунок (інвойс) від 16 серпня 2017 р. № 1730196;
- лист пакування;
- паспорт якості від 20 червня 2017 р. № 6;
- автотранспортну накладну (CMR) № 00010 від 3 серпня 2017 р.;
- копію митної декларації країни відправлення (ГТД) 26010/03.08.2017/0013165 від 3 серпня 2017 р.;
- книжку МДТ GX.80526179 від 3 серпня 2017 р.;
- сертифікат про походження товару форми СТ-1 UZUА70210267 від 26 липня 2017 р.;
- митну декларацію, за якою було відмовлено у випуску товарів від 15 серпня 2017 р. № 125230/2017/753686;
- акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 14 серпня 2017 р.;
- протокол про порушення митних правил від 16 серпня 2017 р. № 0376/612500/17;
- картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 14 серпня 2017 р. № 125230/2017/171;
- єдиний уніфікований документ на розміщення та тимчасове зберігання товарів від 14 серпня 2017 р. № 125230/2017/171.
Розглянувши подані позивачем документи для підтвердження заявленої у декларації митної вартості, відповідач направив позивачу електронне повідомлення, у якому зазначив, що під час контролю правильності визначення митної вартості було встановлено відсутність у документах, приєднаних до митної декларації, всіх відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості (а.с. 160).
Зокрема, відповідач запропонував надати додаткові документи для підтвердження митної вартості імпортованих товарів, а саме: виписку з бухгалтерської документації; банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товару, митна вартість яких визначається; прайс-лист виробника, як прейскуранта - довідника цін на товари, які виробляються виробником; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини (а.с. 160).
На вказаний запит позивач додатково направив відповідачу:
- зовнішньоекономічний договір від 5 травня 2017 р. № ЕХ-05-05/17;
- специфікацію від 5 травня 2017 р. № 1;
- платіжний документ від 6 червня 2017 р.;
- платіжний документ від 8 травня 2017 р.;
- рахунок про здійснення платежів третім особам на користь продавця від 19 червня 2017 р. № 01;
- прайс-лист виробника товару від 1 серпня 2017 р.;
- прибутковий ордер позивача від 12 травня 2017 р. № 21.
Розглянувши подані позивачем документи, відповідачем було прийняте оспорюване рішення про коригування митної вартості від 22 серпня 2017 р. №UA125230/2017/010097/2, згідно з яким відповідач, застосувавши резервний метод визнання митної вартості товарів (метод 6), скорегував заявлену позивачем митну вартість товару у митній декларації до рівня 82 616 дол. США або 0,4490 дол. США за кілограм (а.с. 18).
Обґрунтовуючи підстави не прийняття заявленої позивачем митної вартості товару, відповідач у графі 33 оспорюваного рішення зазначив, що надані позивачем документи не містять інформації щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті (а.с. 19).
У цей же день відповідачем було оформлено картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA125230/2017/00089 (а.с. 20-21).
Не погоджуючись із вказаними рішенням та карткою відмови, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Спірні правовідносини врегульовані Митним кодексом України (далі - МК України).
Згідно з вимогами ст. 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Відповідно до вимог ст. 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати).
Вимогами ст.ст. 49, 50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Як убачається з ч. 5 ст. 58 МК України, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Відповідно до вимог ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Як убачається з ст. 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 53 МК України одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Згідно з вимогами ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу ч. 1 та ч. 2 ст. 53 МК України убачається, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Дана норма кореспондується з положеннями ч. 3 ст. 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим п.п. 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15 лютого 2011 р. №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Разом з цим, якщо документи, зазначені у ч. 2 ст. 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (ч. 3 ст. 53 МК).
Крім цього, відповідно до вимог ч. 6 ст. 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Аналіз положень ст. 53, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 54, ст. 58 МК України дає підстави для висновку, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України та у випадках, встановлених цим Кодексом (якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни) письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Водночас, суд звертає увагу на те, що повідомляючи декларанта про необхідність надати додаткові документи митний орган має обґрунтовувати свої вимоги щодо їх надання, узгоджуючи таке надання документів з правовою суттю правовідносин, які склалися між позивачем та його контрагентом.
Тобто, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
При цьому, митний орган повинен витребувати ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.
Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 31 березня 2015 р. №21-53а15 та №21-127а15.
Як встановлено судом, приводом для витребування від позивача додаткових документів слугував висновок відповідача про відсутність у документах, приєднаних до митної декларації, всіх відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості.
При цьому надісланий митним органом електронний запит не містить будь-якої інформації, що дозволяла б з'ясувати, які саме відомості про складові числового значення митної вартості відсутні або не підтверджуються поданими позивачем документами.
Водночас, із відзиву на позовну заяву судом встановлено, що фактично висновок про відсутність у документах, приєднаних до митної декларації, всіх відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості, відповідач пов'язує з тим, що подані до митного оформлення документи містили неповні і недостовірні відомості щодо кількісних характеристик товару, тому не могли бути враховані при визначенні заявленої митної вартості (а.с. 111).
Так, вказані відповідачем недоліки не дають підстави для висновку про відсутність у документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, та не можуть бути підставою для витребування у позивача додаткових документів.
В той же час, у даній справі судом не встановлено існування обмежень для визначення митної вартості задекларованих товарів за ціною договору, наведених у ст. 58 МК України.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що у митного органу були відсутні підстави витребовувати додаткові документи, перелік яких наведений у частині третій статті 53 Митного кодексу України.
Крім того, як вже зазначалося, ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України визначено, що у разі якщо зазначені у ч. 2 цієї статті документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язана протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.
Тобто, законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребовування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів. А саме, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. Сумніви є обґрунтованими, якщо документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Аналіз викладених статей свідчить про обов'язок митниці зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 2 червня 2015 р. (справа №21-498а15).
Ненаведення митницею в графі 33 рішення про коригування митної вартості товарів доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребовування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості товарів.
При вирішенні справи судом також враховано таке:
- експертний висновок є документом, який носить виключно інформаційний характер, і не відноситься до документів, які підтверджують митну вартість товару відповідно до ч.2 ст.53 МК України;
- прас-лист - це документ інформаційного характеру, який містить список цін та слугує способом для продавця розповсюджувати інформацію про товар, та за жодних умов не може бути первинним документом для визначення митної вартості товару. Згідно з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, який неодноразово у своїх судових рішеннях зазначав, що у разі, коли прайс-лист носить адресний характер, тобто має суб'єктивну спрямованість, це суперечить суті прайс-листа як комерційної пропозиції продавця необмеженій кількості можливих потенційних покупців (ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2015 р. у справі №К/800/7143/14, 18 червня 2015 р. у справі № К/800/23097/14, 28 липня 2015 р. у справі №К/800/20819/15);
- оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів не містить вказівок на документи, що окремо або у сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, та не містить обставин, які мали бути підтвердженими додатково запитаними митним органом документами;
- відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товарів за ціною договору.
Водночас, позивачем до митного органу подані усі належним чином оформлені документи для підтвердження митної вартості товарів.
Отже, у відповідача під час прийняття вказаного рішення не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товарів позивачем - за ціною договору.
Судом також враховано, що з метою запобігання, прогнозування і виявлення порушень законодавства України з питань державної митної справи, відповідно до статті 361 Митного кодексу України, органи доходів і зборів застосовують систему управління ризиками для визначення товарів, транспортних засобів, документів і осіб, які підлягають митному контролю, форм митного контролю, що застосовуються до таких товарів, транспортних засобів, документів і осіб, а також обсягу митного контролю. При цьому, управління ризиками - робота органів доходів і зборів з аналізу ризиків, виявлення та оцінки ризиків, розроблення та практичної реалізації заходів, спрямованих на мінімізацію ризиків, оцінки ефективності та контролю застосування цих заходів. Цілями застосування системи управління ризиками є, зокрема: запобігання, прогнозування і виявлення порушень законодавства України з питань державної митної справи; забезпечення більш ефективного використання наявних у органів доходів і зборів ресурсів та зосередження їх уваги на окремих згрупованих об'єктах аналізу ризику, щодо яких є потреба у застосуванні окремих форм митного контролю або їх сукупності, а також у підвищенні ефективності митного контролю (областях ризику); прискорення митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України.
При цьому, контролюючий орган при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, має діяти у спосіб, визначений Митним кодексом України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті органом доходів і зборів відповідних рішень.
Разом з цим, та обставина, що в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками є інформація про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).
При цьому, автоматизована система аналізу та управління ризиками з об'єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору.
При цьому, безліч чинників можуть впливати на формування ціни товару, зокрема, характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок, періоди поставки, наявності попиту та пропозиції тощо.
Разом з цим, ціна є грошовим вираженням лише у разі коли існує рівновага між попитом та пропозицією. В інших випадках коливання цін спричиняються не вартістю, а іншими причинами.
Тому, факт наявності у автоматизованій системі митного органу інформації, що товар, який задекларовано позивачем, розмитнювався ним раніше чи іншими особами за значно вищою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2015 р., винесеній у справі №К/800/42105/14, в якій зазначено, що рішення про митне оформлення товару не може базуватися виключно на інформації Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом не передбачено. Також необхідно врахувати, що в Єдиній автоматизованій інформаційній системі Держмитслужби відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів та методів її визначення. Тому, така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально і підлягають обчисленню.
Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.
Натомість, доказами, що містяться в матеріалах справи підтверджується, що заявлена позивачем митна вартість товару базувалась на документально підтверджених відомостях, що піддавалась обчисленню, поданих документів було достатньо для прийняття рішення на їх підставі.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за резервним методом, відмовив у митному оформленні товару та прийняв оскаржувані рішення, відтак таке рішення та картка відмови підлягають скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача підготувати висновок про повернення з Державного бюджету України суму надмірно сплаченого податку на додану вартість та ввізного мита, та подати його для виконання Головному управлінню Державної казначейської служби України у Київській області, судом встановлено таке.
Згідно з вимогами ч.9 ст. 55 МК України у разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів орган доходів і зборів розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.
Митне законодавство передбачає можливість виникнення правової ситуації, пов'язаної з поверненням помилково та/або надмірно сплачених митних платежів.
Ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, що встановлені у ст. 301 МК України, ст. 43 Податкового кодексу України і ст. 45 Бюджетного кодексу України, з дотриманням процедури, врегульованої Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженим наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 р. № 618 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 р. за № 1097/14364), на підставі його заяви та у визначений термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.
Визначений вищевказаними нормативними актами порядок повернення помилково та/або надмірно сплачених сум митних платежів застосовується у випадку, коли між сторонами відсутній спір про право на повернення зазначених платежів.
Якщо між сторонами виник спір про правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо повернення митних платежів, позивач має право заявити вимогу про визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними, скасувати такі рішення та змусити його до виконання закону.
При цьому повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є виключними повноваженнями митних органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів.
Разом з тим рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.
Відповідно до вимог п. 43.5 ст. 43 ПК України та розділу ІІІ Порядку, положення яких перекликаються між собою, контролюючий орган готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Отже, у даному конкретному випадку вимога позивача зобов'язати відповідача прийняти висновок про повернення з Державного бюджету України надмірно сплачених митних платежів та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, може бути вказівкою на спосіб відновлення порушеного права.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2016 р. у справі № 813/7851/13-а.
При вирішенні даного питання, судом враховано, що позивачем не було надано суду жодного документа на підтвердження його звернення до відповідача із заявою про повернення надмірно сплачених митних платежів.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є передчасними, а отже, задоволенню не підлягають.
При вирішенні справи судом не може бути взятий до уваги обставини, викладені у відзиві відповідача, оскільки він спростовуються наданими позивачем доказами.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, що і було зроблено позивачем.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, чого не було зроблено відповідачем.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 4800 грн 00 коп. згідно платіжного доручення від 20 вересня 2017 р. № 674 та у сумі 1684 грн 00 коп. згідно платіжного доручення від 4 вересня 2017 р. № 2093.
При цьому судом враховано, що позивач відмовився від однієї позовної вимоги, а у задоволенні ще однієї було відмовлено.
За таких обставин на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судові витрати у сумі 3284 грн 00 коп.
Керуючись ст.ст. 12, 241-246, п.п. 15.5 п. 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці ДФС про коригування митної вартості від 22 серпня 2017 р. № UA 125230/2017/010097/2.
Визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 125230/2017/00089.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці ДФС судові витрати у сумі 3284 (три тисячі двісті вісімдесят чотири) грн00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Виноградова О.І.