30 листопада 2017 р. справа № 804/125/17
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Чорної В. В.
при секретарі Сітайло О.В.
за участю:
представника позивача представника відповідача ОСОБА_3 Донцова Є.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Чечелівському м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф-0014901302 від 26.12.2016 р., визнання протиправним та скасування рішення № 0014911302 від 26.12.2016 р., визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0014931302 від 26.12.2016 р., -
06 січня 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-0014901302 від 26.12.2016 р. про сплату єдиного внеску в розмірі 29 480,26 грн., визнати протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування ненарахованого єдиного соціального внеску № 0014911302 від 26.12.2016 р., а також визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0014931302 від 26.12.2016 р. про збільшення зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив про безпідставність висновків податкового органу, викладених в акті перевірки № 2110/1302/НОМЕР_3 від 02.12.2016 р., оскільки вказані висновки зроблені без надання належної оцінки первинним документам бухгалтерського та податкового обліку, що надавалися до перевірки. Позивач зазначає, що до вартості придбаних у 2014 році ТМЦ не включено витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Приватбізнесгруп» на суму 69 964,98 грн., оскільки дохід від реалізації даних ТМЦ було отримано в 2015 році. Також, позивач не погоджується з висновками податкового органу про завищення витрат у 2015 році за рахунок включення до витрат обов'язкових платежів за участь у тендерах, послуг по оформленню вантажних митних декларацій, програмного забезпечення MEDok та сплати єдиного внеску. Зазначені витрати позивач вважає безпосередньо пов'язаними з його господарською діяльністю та отриманням прибутку, а тому посилається на наявність передбачених законом підстав для їх декларування у додатку № 4 до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік. Зокрема, позивач зазначив, що ФОП ОСОБА_5, виконуючи умови прийняття участі тендерах, сплатив на користь замовника (відділ освіти та молоді Високопільської РДА Херсонської області) в якості тендерних забезпечень суму в загальному розмірі 10 446,12 грн., а отже такі витрати безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю ФОП ОСОБА_5 з метою отримання прибутку. Також, витрати з оплати послуг MEDok пов'язані з необхідністю придбання електронних ключів для ведення бухгалтерського обліку, а отже, пов'язані з господарською діяльністю. Віднесення ж до складу витрат сплати єдиного внеску за 2015 рік на суму 16 196,93 грн. обґрунтовується тим, що протягом 2015 року ФОП ОСОБА_5 було сплачено ЄСВ саме на таку суму, при тому, що вимогами ПК України не встановлено обов'язку платника податку включати витрати із сплати ЄСВ лише в межах задекларованих сум або за відповідний період. Посилаючись на викладене, просить скасувати оскаржувані рішення відповідача в повному обсязі (а.с. 4-12).
Відповідач позовні вимоги не визнав, у письмових запереченнях зазначив, що ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_5 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 року по 31.12.2015 року, за результатами якої складено акт перевірки № 2110/1302/НОМЕР_3 від 02.12.2016 р. Проведеною перевіркою правильності визначення витрат встановлено розбіжності між даними перевірки та даними декларацій про доходи позивача за вказаний період внаслідок завищення витрат на загальну суму 97 817,79 грн., у зв'язку з чим позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб на суму 15 828,37 грн. Також, перевіркою правильності нарахування ФОП ОСОБА_5 єдиного соціального внеску з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7 %, виявлено відхилення за 2014 рік - на суму 20 709,65 грн., та за 2015 рік - на суму 8 770,61 грн. Зазначене відхилення стало підставою для донарахування позивачу за результатами перевірки суми ЄСВ у розмірі 29 480,26 грн. та застосування штрафних санкцій щодо своєчасно не нарахованого ЄСВ у розмірі 2 948,04 грн. Посилаючись на викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (а.с. 158-161).
Відповідно до Закону України від 09.04.2015 р. № 317-VІІІ «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» та відповідних підзаконних актів, судом допущено заміну відповідача у справі з Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на Державну податкову інспекцію у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, у зв'язку з перейменуванням територіальних органів ДФС.
В судовому засіданні 30.11.2017 року представник позивача за довіреністю ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача за довіреністю Донцов Є.Е. просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на обставини, наведені у запереченнях.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 зареєстрований 16.06.2010 року, на даний час перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції у Чечелівському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, та у періоді, що підлягав перевірці, здійснював діяльність на загальній системі оподаткування.
На підставі наказу ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС України у Дніпропетровській області № 489 від 18.10.2016 р. та плану-графіку проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання на 4 квартал 2016 року, на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 77.1 ст. 77 ПК України, посадовими особами відповідача в період з 04.11.2016 р. по 25.11.2016 р. проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_5 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2014 року по 31.12.2015 року, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 року по 31.12.2015 року, за результатами якої складено акт № 2110/1302/НОМЕР_3 від 02.12.2016 р. (а.с. 20-37).
Згідно висновків вказаного акту, перевіркою встановлено порушення платником податків:
1. абз. 5 п.6 ст. 128 Господарського кодексу України, п.44.1, п.44.3 ст.44, п.177.10 ст.177 ПК України в частині неналежного ведення книги обліку доходів та витрат, а саме, не виконувались записи за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід, щодо понесених витрат, а вносилась загальна сума сукупних витрат, понесених за рік;
2. п.177.2, п.177.4 ст.177, п.44.1, п.44.3 ст.44 ПК України, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 15828,37 грн., у тому числі: 2014 рік -11650,45 грн., 2015 рік - 4177,92 грн.;
3. абз.1 п.2 ч.1 ст. 7, п.11 ст. 8, п. 2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого платнику податку донараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у загальному розмірі 29480,26 грн., у тому числі: 2014 рік - 20709,65 грн., 2015 рік - 8770,61 грн.
На підставі висновків, викладених в акті перевірки № 2110/1302/НОМЕР_3 від 02.12.2016 р., відповідачем винесено:
- податкове повідомлення-рішення № 0014931302 від 26.12.2016 р. про нарахування податкових зобов'язань з ПДФО в сумі 15828,37 грн. та штрафних санкцій у сумі 7914,19 грн.;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № ф-0014901302 від 26.12.2016 р. на суму 29 480,26 грн.,
- рішення № 0014911302 від 26.12.2016 р. про застосування до позивача штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, у розмірі 2 948,04 грн. (а.с. 51, 52, 54).
Не погодившись з вищевказаними рішеннями податкового органу, позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом.
Встановивши обставини справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.
Статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно з ч. 1 статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Саме у господарських відносинах фізичні особи - підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Статтею 177 Податкового кодексу України визначено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
Відповідно до п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу («Податок на прибуток підприємств»).
Отже, витрати суб'єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від зайняття підприємницькою діяльністю, формуються у тому ж порядку, як у платників податку на прибуток.
Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст.138 ПК України).
Досліджуючи питання правомірності віднесення до складу витрат, пов'язаних із здійсненням діяльності, які відображені у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік, судом встановлено, що ФОП ОСОБА_5 віднесено до складу витрат витрати на придбання ТМЦ на суму 69 964,98 грн.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_5 відвантажено в адресу ФОП ОСОБА_6 товар згідно накладних: №29/11 від 29.11.2014, №19/12 від 19.12.2014, 19/12 від 19.12.2014. Оплату за відвантажений товар у 2014 році не отримано, у зв'язку з чим такий дохід відображено у 2015 році, та в свою чергу, до складу витрат віднесено суми на придбання зазначених ТМЦ у ТОВ «Приватбізнесгруп» на 69 964,98 грн, згідно накладних: № РН-0000425 від 01.12.2014 р., № РН-0000424 від 17.11.2014 р., № РН-0000466 від 16.12.2014 р.
Перевіркою правильності визначення витрат, відображених у деклараціях про доходи, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу та документально підтверджених, з даними про суми витрат, визначеними в ході перевірки, податковим органом встановлено завищення загальної суми валових витрат на загальну суму 69 964,98 грн.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Згідно із п. 177.2 ст. 177 ПКУ, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно до п. 177.4 ст. 177 ПКУ, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтвердженні витрати, що включаються до витрат операційної ( діяльності згідно із розділом III ПКУ.
Згідно із п. 138.1 ст. 138 розділу III ПКУ, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п. 138.4, п. 138.6 138.9, пп. 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 ст. 138 ПКУ.
Відповідно до п. 138.4 ст. 138 ПКУ, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визначаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (редакція діяла до 31.12.2014 року).
Пунктом 177.10. ст. 177 Податкового кодексу України передбачено, що фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України № 481 від 16.09.2013 р. (Порядок).
Відповідно до п. 6 Порядку, самозайняті особи заносять до Книги відомості:
5) у графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов'язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвічують факт оплати товарів, робіт, послуг;
6) у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з отриманням доходу за підсумками дня;
7) у графі 7 відображається сума витрат на оплату праці та нарахування на оплату праці найманих осіб, понесені у звітному місяці;
8) у графі 8 відображається сума фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7.
З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_5 до складу витрат у 2014 році віднесені витрати на загальну суму 69 964,98 грн. з придбання ТМЦ у ТОВ «Приватбізнесгруп» на вказану суму, згідно накладних: № РН-0000425 від 01.12.2014 р., № РН-0000424 від 17.11.2014 р., № РН-0000466 від 16.12.2014 р.
Згідно пояснень позивача, оскільки оплату за відвантажений товар у 2014 році не отримано, дохід від реалізації товару на адресу ФОП ОСОБА_6 було відображено у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік.
Разом з цим, з матеріалів справи встановлено, що позивачем в порушення абз.5 п.6 ст.128 Господарського Кодексу України, п. 44.1 п. 44.3 ст. 44, п. 177.10 ст.177 ПКУ в частині ведення книги обліку доходів та витрат, не виконувалися записи за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід, щодо понесених витрат, а вносилась загальна сума сукупних витрат понесених за рік.
Зокрема, ФОП ОСОБА_5 відвантажено в адресу ФОП ОСОБА_6, товар згідно накладних: № 29/11 від 29.11.14, № 19/12 від 19.12.14, № 19/12 від 19.12.14, проте оплату за відвантажений товар у 2014 році не отримано, та в свою чергу до складу витрат віднесено суми на придбання зазначених ТМЦ у ТОВ «Приватбізнесгруп», згідно накладних: № РН-0000425 від 01.12.2014 р., № РН-0000424 від 17.11.2014 р., № РН-0000466 від 16.12.2014 р. на суму 69 964,98 грн.
Таким чином, висновок контролюючого органу про завищення ФОП ОСОБА_5 валових витрат за 2014 рік в сумі 69 964,98 грн. знайшов своє підтвердження в ході розгляду справи, та, як наслідок, підтверджено висновок про заниження оподатковуваного доходу на 69 964,98 грн.
Щодо завищення ФОП ОСОБА_5 витрат у 2015 році на 27 852,81 грн. за рахунок включення до складу витрат сум, що складаються з обов'язкового платежу за участь в тендері у розмірі 10 466,12 грн.; послуг по оформленню ВМД у розмірі 4 200,00 грн.; оплати програмного забезпечення MEDок у розмірі 502,00 грн.; а також сплати єдиного внеску у розмірі 12 704,69 грн., суд зазначає наступне.
Згідно п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України в редакції Закону України № 71-VIII від 28.12.2014 р. (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин), до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:
- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;
- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодування вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);
- обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;
- суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;
- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Аналіз викладених законодавчих норм надає можливість зробити висновок, що нормами податкового законодавства України, чинними на час виникнення спірних правовідносин, не передбачалося право на віднесення до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, витрат на сплату обов'язкового платежу за участь в тендері, послуг по оформленню ВМД, а також послуг програмного забезпечення MEDок.
Крім того, судом встановлено, що ФОП ОСОБА_5 у 2015 році задекларовано та сплачено єдиний внесок у сумі 3 492,24 грн., проте, до складу витрат цього податкового періоду віднесено суму 16 196,93 грн.
Отже, зважаючи на порядок відображення витрат, згідно якого витрати зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування мають відображатися з урахуванням періоду, якого вони стосуються та в якому отримано дохід, ФОП ОСОБА_5 безпідставно віднесено до складу витрат єдиний внесок у сумі 12 704,69 грн., який не є витратами зі сплати єдиного внеску за звітній період - 2015 рік.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача № 0014931302 від 26.12.2016 р. про нарахування податкових зобов'язань з ПДФО в сумі 15 828,37 грн. та штрафних санкцій у сумі 7 914,19 грн.
Відповідно, суд також вважає обґрунтованими висновки відповідача, викладені в акті перевірки № 2110/1302/НОМЕР_3 від 02.12.2016 р., про заниження позивачем оподатковуваного доходу за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2015 р. у розмірі 97 817,79 грн.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, а також повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 названого Закону, платниками внеску є фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування», базою нарахування єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців є сума доходу, отриманого від її діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб.
Згідно з ч. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на спірний період), єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Беручи до уваги наведене та відповідно до викладених вище норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідач дійшов правомірного висновку про заниження позивачем єдиного соціального внеску за спірний період загалом на 29 480,26 грн. (з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску).
Отже, з урахуванням того, що позивач безпідставно зменшив свій оподатковуваний дохід на суму витрат у 2014 році у загальному розмірі 69 964,98 грн., та у 2015 році - на суму 27 852,81 грн., у суду відсутні підстави вважати протиправним збільшення позивачу зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску за 2014 рік у розмірі 20 709,65 грн. та у 2015 році - на суму 8 770,61 грн.
Відповідно, відсутні й підстави для визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № ф-0014901302 від 26.12.2016 р. на суму 29 480,26 грн., а також рішення № 0014911302 від 26.12.2016 р. про застосування до позивача штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом своєчасно ненарахованого єдиного внеску у розмірі 2 948,04 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 122, 160-162, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_5 - відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо судом у відповідності до частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України було проголошено вступну та резолютивну частину постанови, а також в разі прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено 01 грудня 2017 року.
Суддя В.В. Чорна