Справа № 22-ц/793/93/18Головуючий по 1 інстанції - ОСОБА_1
Категорія: 21 Доповідач в апеляційній інстанції - ОСОБА_2
23 січня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області у складі колегія суддів судової палати у цивільних справах :
Головуючого Нерушак Л.В.
Суддів Карпенко О.В., Василенко Л.І.
за участю секретаря Овчаренко І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 31 серпня 2017 року, ухваленого суддею Троян Т.Є. в залі Соснівського районного суду м. Черкаси о 16 год. 53 хв., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, Черкаська міська рада про визнання договору дарування недійсним, -:
28 листопада 2016 року представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, Черкаська міська рада про визнання договору дарування недійсним, а саме: визнати договір дарування земельної ділянки № 508 від 28.08.2015р., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 удаваним, встановити, що фактично між сторонами було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки.
В своїх позовних вимогах посилається на те, що згідно умов вказаного договору дарування позивач ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Черкаси, вул. Грузиненка, 5/20. Однак відчуження вказаного об'єкту відбулось не безоплатно і в день укладення договору позивач сплатив відповідачу частину вартості земельної ділянки в розмірі 44950 грн., про що останнім була надана розписка, 17.02.2016 року позивач сплатив відповідачу залишок вартості земельної ділянкив розмірі 300000 грн., про що останнім була надана розписка. Зазначені обставин підтверджують факт приховування договору купівлі-продажу, який сторони насправді вчинили, вважає позивач. Тому позивач ОСОБА_3 просив суд визнати договір дарування № 508 від 28.08.2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 удаваним, яким приховано договір купівлі-продажу. Судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 31 серпня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, Черкаська міська рада про визнання договору дарування недійсним - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 оскаржив рішення в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. Він вважає, що рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає дійсним обставинам справи та наявних у ній доказам. Також в апеляційній скарзі зазначає, що факт одержання відповідачем коштів за спірним договором підтверджений письмовими доказами - розписками від 28.08.2015 року та від 17.02.2016 року. Тобто обставина одержання відповідачем грошових коштів, підтверджена належним (письмовими) доказами не спростована жодним іншим доказом. Крім того, рішення суду не відповідає вимогам ст. 717 ЦК України, оскільки спірний договір не може бути договором дарування. Особа, яка подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 31.08.2017 року, позов ОСОБА_3 задовольнити, визнати договір дарування № 508 від 28.08.2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 удаваним, яким приховано договір купівлі-продажу, судові витрати покласти на відповідачів.
Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
П. 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Провадження у вказаній справі відкрито до набрання чинності редакції ЦПК України (15 грудня 2017 року), а тому розгляд справи, у відповідності до п. 9 Перехідних положень ЦПК України, продовжується за правилами, що діють після набрання чинності нової редакції ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, прокурора, які з'явилися в судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів, які б спростовували наявність у сторін наміру укладати договір дарування земельної ділянки та підтверджували б намір обох сторін укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження укладення такого договору матеріали справи не містять, та що воля сторін направлена на приховування іншого правочину, не були надані суду. Судом встановлено, що із змісту оспорюваного договору , договір не містить умов, які б свідчили про оплатність або намір обдарованого в подальшому сплатити певну суму. Наявність умислу на укладення договору купівлі- продажу лише у позивача, не є підставою для визнання договору дарування удаваним.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що, встановивши дійсні обставини справи, суд дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалив у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, колегія суддів не вбачає, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого 28 серпня 2015 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_5 безоплатно передав у власність, а ОСОБА_3 прийняв у дар земельну ділянку площею 1000, 00 га, яка розташована Черкаська область, місто Черкаси, вулиця Грузиненка, 5/20. На земельній ділянці розташований будинок, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). Кадастровий номер земельної ділянки 7110136700:02:009:0016, загальною пл. 0,1000 га (а.с.4).
Згідно ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати у майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну суму грошей.
Згідно зі ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно до норм ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини, тобто, права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд, на підставі статті 235 ЦК України, має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Обгрунтовуючи позовні вимоги про визнання договору дарування удаваним на підставі ст. 235 ЦК України, позивач ОСОБА_3 посилався на те, що договір дарування було вчинено, щоб приховати договір купівлі-продажу, який сторони вчинили насправді.
На підтвердження своїх вимог позивач послався на розписки від 28.08.2015 року та від 17.02.2016 року, згідно яких ОСОБА_5 отримував від позивача ОСОБА_3 грошові кошти за земельну ділянку площею 1000, 00 га, яка розташована місто Черкаси, вулиця Грузиненка, 5/20.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що його думку є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно - правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто, відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Згідно ч.1 ст.218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо - відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Таким чином, оскільки відповідно до вимог ч.1 ст.202, ч.3 ст.203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування та з'ясування питання, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу, та яку саме.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатнім є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач не надав належних доказів, які б спростовували наявність у сторін наміру укладати договір дарування земельної ділянки та підтверджували б намір обох сторін укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження укладення такого договору суду не було надано.
Відповідачем та його представником заперечується отримання коштів від позивача.
Як вбачається зі змісту оспорюваного договору, та зазначено судом першої інстанції, умов, які б свідчили про оплатність або намір обдарованого в подальшому сплатити певну суму, договір не містить.
Оцінюючи надані сторонами докази, як в підтвердження позовних вимог, так і в їх заперечення, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та вимог заявлених позивачем.
З вищевикладеного не вбачається, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допустив порушень норм матеріального чи процесуального права та залишив не розглянутими обставини, що мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, були предметом розгляду суду першої інстанції , яким дана належна оцінка, не спростовують висновків суду, тому підлягають відхиленню колегією суддів.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обгрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апелянта не є суттєвими, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення .
Керуючись ст.ст. 35, 258, 374,375 , 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 31 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, Черкаська міська рада про визнання договору дарування недійсним - залишити без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги залишити за сторонами.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законом.
Головуючий Нерушак Л.В.
Судді Карпенко О.В.
ОСОБА_8