ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
12 березня 2018 року № 826/16382/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Шевченко Н.М.,
суддів - Аверкової В.В., Бояринцевої М.А.,
за участі секретаря судового засідання - Поліщук О.М.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі по тексту - відповідач, НБУ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, в якому просить суд:
- визнати незаконною відповідь Національного банку України щодо того, що інформація про ІР-адреси пристрою клієнта банківської установи, з якого останній здійснює банківські операції (система «Клієнт-банк»), не становить банківську таємницю та може бути віднесена до конфіденційної інформації відповідно до ст.7 Закону України «Про доступ до публічної інформації»;
- зобов'язати Національний банк України надати відповідь ОСОБА_1 щодо віднесення інформації про ІР-адреси пристрою клієнта банківської установи, з якого останній здійснює банківські операції (система «Клієнт-банк»), до банківської таємниці відповідно до ст.60 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що відповідач надав йому незаконну відповідь на запит, оскільки, на думку позивача, обробка ІР-адреси є обробкою персональних даних, а тому, враховуючи положення ст. 60 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ІР-адреса є банківською таємницею.
У судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_2 адміністративний позов підтримав та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача - Ходюк О.Я. в судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, пояснила, що в законодавстві України дано чітке визначення поняття банківська таємниця та відомостей, які відносяться до неї, а тому на запит позивача було надано чітку та аргументовану відповідь.
Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Зважаючи на вищевказану норму, представники сторін заявили письмове клопотання про здійснення розгляду справи в письмовому провадженні.
Так, на підставі ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України 28 лютого 2018 року суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши обставини справи та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів зазначає наступне.
Як убачається з матеріалів справи, 07.09.2017 ОСОБА_1 звернувся до Національного банку України із запитом щодо надання публічної інформації, в якому просив надати відповідь, чи являється інформація про ІР-адреси пристрою клієнта банківської установи, з якого останній здійснює банківські операції (система «Клієнт-банк»), банківською таємницею.
15.09.2017 відповідач листом № 56-0005/63889 надав відповідь на запит, в якому повідомив, що запитувана інформація не становить банківську таємницю та може бути віднесена до конфіденційної інформації відповідно до ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Не погодившись з відповіддю на запит № 56-0005/63889 від 15.09.2017, ОСОБА_1 звернувся до Національного банку України зі скаргою, на яку листом № 56-0005/68511 від 06.10.2017 останній повідомив позивача про те, що інформація про ІР-адреси пристрою клієнта банківської установи, з якого останній здійснює банківські операції (система «Клієнт-банк»), не становить банківську таємницю та може бути віднесена до конфіденційної інформації відповідно до ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Проте, позивач, вважаючи що інформація про ІР- адреси пристрою клієнта банківської установи, з якого останній здійснює банківські операції (система «Клієнт-банк»), становить банківську таємницю та має бути збережена банківською установою, в якій обслуговується клієнт, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Колегія суддів вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Згідно статті 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується:
1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;
2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;
3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;
4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;
5)здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;
6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом:
1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб - порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом;
2) надання інформації за запитами на інформацію.
Положеннями частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Приписами частини першої статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Так, Національний банк України у відповідь на запит позивача від 07.09.2017 надав інформацію про те, що інформація про ІР - адреси пристрою клієнта банківської установи, з якого останній здійснює банківські операції (система «Клієнт-банк»), не становить банківську таємницю та може бути віднесена до конфіденційної інформації відповідно до ст.7 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Колегія суддів, перевіряючи надану у відповідь на запит позивача інформацію, враховує наступне.
Статтею 32 Конституції України визначено право людини на невтручання в її особисте життя. Крім того, не допускається збирання, зберігання, використання поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Згідно з приписами Закону України «Про захист персональних даних», персональними даними є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
У своєму рішенні № 2-рп/2012 від 20.01.2012р. Конституційний суд України дав офіційне тлумачення положенням статті 32 та статті 34 Конституції України і вказав:
- Інформацією про особу та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового або майнового характеру, обставини, події, відносини тощо, які пов'язані з особою та членами її сім'ї. Така інформація про особу є конфіденційною.
- Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Це порушення Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про захист персональних даних» і Конституції України.
Положеннями ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.
Відповідно до вимог ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку.
Цією ж статтею визначено перелік інформації та відомостей, що відносять до поняття банківська таємниця:
1) про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;
2) про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, та здійснені ним угоди;
3) про фінансово-економічний стан клієнтів;
4) про системи охорони банку та клієнтів;
5) про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;
6) стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;
7) щодо звітності банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;
8) про коди банків для захисту інформації.
9) інформація про фізичну особу, яка має намір укласти договір про споживчий кредит, отримана під час оцінки її кредитоспроможності.
Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю.
Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю, та надає роз'яснення щодо застосування таких актів.
Колегія суддів, враховуючи що Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначено чіткий перелік інформації та відомостей, які становлять банківську таємницю, а також те, що саме в компетенції Національного банку України надавати роз'яснення щодо застосування законодавства про віднесення інформації до банківської таємниці, зазначає, що Національним банком України надано обґрунтовану та повну відповідь на інформаційний запит позивача.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як уже зазначалося вище, позивач звернувся з запитом до Національного банку України, в якому просив останнього надати інформацію, чи являється інформація про ІР-адреси пристрою клієнта банківської установи, з якого останній здійснює банківські операції (система «Клієнт-банк»), банківською таємницею.
При цьому, відповідачем була надана відповідь на вказаний запит із зазначенням та роз'ясненням запитуваної позивачем інформації.
Таким чином, аналізуючи вищенаведене, предметом даного адміністративного позову являється визнання протиправною відповіді на запит, що в свою чергу суперечить вимогам адміністративного судочинства, яке визначає, що порушення прав чи інтересів особи може виявлятися при наявності рішень, дій, чи бездіяльності.
Крім того, позовна вимога стосовно зобов'язання Національного банку України надати відповідь ОСОБА_1 також не знайшла свого підтвердження, оскільки, як убачається з матеріалів справи, відповідач вже надавав відповідь позивачу щодо віднесення інформації про ІР-адреси пристрою клієнта банківської установи, з якого останній здійснює банківські операції (система «Клієнт-банк»).
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не наведено фактів порушення Національним банком України його законних прав, свобод та інтересів, а, отже, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів встановлених ч.ч. 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищевикладене в сукупності, повно і всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач при наданні відповіді на запит позивача діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством, з огляду на що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 72-78, 241-246, 250, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.М. Шевченко
Судді: В.В. Аверкова
М.А. Бояринцева