ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
12 березня 2018 року № 826/15626/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Шевченко Н.М.,
суддів - Аверкової В.В., Бояринцевої М.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом народного депутата України Вовка Віктора Івановича до Кабінету Міністрів України, третя особа: Міністерство закордонних справ України, про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
Народний депутат України Вовк Віктор Іванович (далі по тексту - позивач, Вовк В.І.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач, КМУ), третя особа: Міністерство закордонних справ України (далі по тексту - третя особа, МЗС України), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати бездіяльність відповідача, що полягає у незатвердженні державної цільової програми співпраці із закордонними українцями протиправною;
- зобов'язати відповідача вжити заходів для виконання норм статті 10-1 Закону України «Про закордонних українців» щодо затвердження державної цільової програми співпраці із закордонними українцями на 2017-2020 роки.
В обґрунтування адміністративного позову позивач вказує на порушення Кабінетом Міністрів України положень Закону України «Про закордонних українців», що полягає у незатвердженні державної цільової програми співпраці із закордонними українцями.
У судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача - Божко В.Г. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував. Крім того, в матеріалах справи наявний відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні адміністративного позову, оскільки відсутність погодження проекту Програми зі сторони Міністерства економічного розвитку України та Міністерства юстиції України унеможливлює подання вказаного проекту на розгляд Кабінету Міністрів України. Також відповідач зазначає про те, що Законом України «Про закордонних українців» не встановлено жодних часових рамок для прийняття відповідної державної цільової програми співпраці із закордонними українцями.
Представник третьої особи - ОСОБА_4 в судовому засіданні також заперечувала проти позову, про що надала письмові пояснення, в яких акцентувала увагу суду на тому, що Міністерством закордонних справ України 23.02.2018 внесено на розгляд Кабінету Міністрів України погоджений проект Державної програми співпраці із закордонними українцями на 2017-2020 роки разом з висновком Міністерства юстиції України.
Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Зважаючи на вищевказану норму, представники сторін заявили письмове клопотання про здійснення розгляду справи в письмовому провадженні.
Так, на підставі ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України 28 лютого 2018 року суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся з депутатським запитом №207/03-166 до Кабінету Міністрів України щодо невиконання останнім деяких положень Закону України «Про закордонних українців», а саме незатвердження державної цільової програми співпраці із закордонними українцями.
Зазначений запит був оголошений на засіданні Верховної Ради України 13 травня 2016 року, в якому запропоновано розробити та затвердити державну цільову програму співпраці із закордонними українцями.
10 червня 2016 року Міністерство юстиції України листом №20510/5869-0-4-16/7 надало позивачу лист-відповідь на вказаний депутатський запит, в якому зазначило, що за інформацією Міністерства закордонних справ проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної програми співпраці із закордонними українцями 2016-2017 роки» знаходиться на перепогодженні у заінтересованих центральних органах виконавчої влади, після чого його буде внесено на розгляд Уряду в установленому порядку.
Надалі, вказаний проект розпорядження Кабінету Міністрів України не був перепогоджений Мінфіном та Мінекономрозвитку України, а тому був направлений на доопрацювання Міністерству закордонних справ України.
Так, у подальшому, враховуючи, що розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної програми співпраці із закордонними українцями на 2016 -2017роки» Кабінетом Міністрів України так і не було ухвалено, відповідно не була затверджена державна цільова програма співпраці із закордонними українцями, позивач звернувся з черговим депутатським запитом №207/03-347 до Кабінету Міністрів України щодо невиконання Кабінетом Міністрів України положень Закону України «Про закордонних українців» в частині затвердження державної цільової програми співпраці із закордонними українцями. Зазначений запит був оголошений 24.03.2017 на засіданні Верховної Ради України.
Міністерство закордонних справ України листом від 07.04.2017 № 203/12-800-475 надало позивачу відповідь на його депутатський запит, в якому повідомлено останнього, що МЗС України розробило проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної програми співпраці із закордонними українцями 2017-2020 роки», який протягом тривалого часу не підтримується Мінфіном та Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.
21.06.2017 Кабінет Міністрів України розпорядженням №428-р «Про схвалення Концепції Державної програми співпраці із закордонними українцями на 2017-2020 роки» схвалив концепцію Державної програми співпраці із закордонними українцями на 2017-2020 роки.
Однак, позивач стверджує, що станом на дату подання його позовної заяви державну цільову програму співпраці із закордонними українцями Кабінетом Міністрів України всупереч вимогам Закону України «Про закордонних українців» так і не затверджено.
Не погоджуючись з вказаною бездіяльність Кабінету Міністрів України, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Стосовно тверджень Вовка В.І. щодо протиправної бездіяльності відповідача суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Так, частина 3 статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» вказує, що Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державні цільові програми» Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, Національна академія наук України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації можуть ініціювати розроблення державної цільової програми, розробляти та проводити громадське обговорення концепції програми.
Статтею 7 вказаного вище Закону визначено, що Кабінет Міністрів України розглядає концепцію державної цільової програми та у разі її схвалення приймає рішення щодо розроблення проекту програми, визначає державних замовників та строки її розроблення.
З матеріалів справи встановлено, що Концепція Державної програми співпраці із закордонними українцями на 2017-2020 роки була схвалена Урядом відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.06.2017 №428-р «Про схвалення Концепції Державної програми співпраці із закордонними українцями на 2017-2020 роки».
Так, державним замовником програми визначено Міністерство закордонних справ України.
Відповідно до пункту 2 схваленого розпорядження №428-р Міністерству закордонних справ України разом з іншими заінтересованими центральними і місцевими органами виконавчої влади встановлено місячний строк для подання Кабінетові Міністрів України проекту Державної програми співпраці із закордонними українцями на 2017- 2020 роки.
Пунктом 23 Порядку розроблення та виконання державних цільових програм, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №106 від 31.01.2007 року (далі по тексту - Порядок №106), визначено, що проект програми розробляється державним замовником (або визначеним ним розробником) на основі схваленої концепції.
Згідно з п.п. 32, 33 Порядку №106 державний замовник програми організовує проведення державної експертизи (наукової, науково-технічної, екологічної, інвестиційної, санітарно епідеміологічної, експертизи землевпорядної документації тощо) проекту програми на його відповідність критеріям, визначеним законодавчими актами, що регламентують проведення такої експертизи, та подає відповідні документи.
Державний замовник доопрацьовує і погоджує проект програми згідно з пунктами 15-18 цього Порядку.
Водночас, пунктом 15 Порядку №106 визначено що, ініціатор погоджує в установленому порядку проект концепції програми з Мінфіном, Мінсоцполітики, МОН (з наукових, науково-технічних та інноваційних питань, питань трансферу технологій), Мінприроди (з екологічних питань та питань, що стосуються видів діяльності та об'єктів, які відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 №554 становлять підвищену екологічну небезпеку), Держенергоефективності (з питань енергозбереження), Держінвестпроектом та іншими заінтересованими органами виконавчої влади.
На підставі пропозицій центральних органів виконавчої влади та державних облдержадміністрацій відповідно до згаданого вище розпорядження Кабінету Міністрів України, Міністерство закордонних справ України розробило проект Державної програми.
Крім того, слід зауважити про те, що інформація щодо виконання пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України №428-р «Про схвалення Концепції Державної програми співпраці із закордонними українцями на 2017-2020 роки» неодноразово доводилася до народного депутата Вовка В.І. у відповідь на його депутатські звернення, зокрема, листами Міністерства закордонних справ України, які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до вимог Порядку №106 проект Державної програми, погоджений заінтересованими центральними органами виконавчої та місцевої влади України, було надіслано до Міністерства фінансів України.
З матеріалів справи вбачається, що Міністерство фінансів України не підтримало проект Програми та 22.09.2017 повернуло його до Міністерства закордонних справ України на доопрацювання.
З метою усунення зауважень, зроблених Мінфіном до проекту Державної програми, Міністерством закордонних справ України була проведена робота з ЦОВВ, Запорізькою, Івано-Франківською, Кіровоградською, Київською, Тернопільською та іншими обласними державними адміністраціями.
У подальшому, в зв'язку з тим, що проект даної Державної програми доопрацьовувався центральними органами виконавчої влади і обласними державними адміністраціями України, Міністерство закордонних справ України звітувало перед Кабінетом Міністрів України про стан виконання пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України №428-р від 21.07.2017.
За результатами процедури погодження доопрацьований проект Державної програми було повторно надіслано до Міністерства фінансів України для отримання висновку державної експертизи.
Також, Міністерство закордонних справ України листом №203/13-169-2209 від 28.12.2017 проінформувало Кабінет Міністрів України про те, що МЗС України зверталося до Мінекономрозитвку з проханням розглянути та надати висновок державної експертизи проекту Державної програми, проте будь-якої відповіді отримано не було.
Надалі, Міністерство фінансів України листом №07030-05-5/32843 від 27.11.2017 погодило проект Програми без зауважень, а Мінекономрозитвку листом № 3642-02/629-03 від 04.01.2018 року - з зауваженнями (копія додається).
За результатами правової експертизи проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми співпраці із закордонними українцями на 2017-2020 роки» Міністерство юстиції України листом №211/2158-26-18/7.1.2 від 22.02.2018 направило до Міністерства закордонних справ України зазначений завізований проект Державної програми разом з висновком.
23.02.2018 року Міністерство закордонних справ України своїм листом №203/13-169/9-309 внесло на розгляд Кабінету Міністрів України погоджений проект Державної програми співпраці із закордонними українцями на 2017-2020 роки разом з висновком Міністерства юстиції України.
Стосовно тверджень позивача про те, що він неодноразово звертався з депутатськими запитами до Кабінету Міністрів України, в яких пропонував відповідачу усунути порушення законності в частині невиконання положень Закону України «Про закордонних українців», що полягає у незатвердженні державної цільової програми співпраці із закордонними українцями, однак станом на грудень 2017 року (на момент звернення з позовною заявою), таку програму затверджено не було, суд звертає увагу, що вищевказаний Закон не встановлює жодних часових рамок для прийняття відповідної державної цільової програми співпраці з закордонними українцями.
Таким чином, враховуючи все зазначене вище, суд погоджується з доводами відповідача та третьої особи про те, що в спірних правовідносинах вони діяли на підставі, у межах та спосіб, передбачені чинним законодавством України, а тому позовні вимоги народного депутата України Вовка Віктора Івановича є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 77, ч. 1 статті. 168 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач звертається до адміністративного суду з позовом у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносинах. При цьому, дійсне (фактичне) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Водночас, суд зауважує, що позивачем не подано жодних доказів, що підтверджують факт порушення його прав та законних інтересів внаслідок допущеної, на думку позивача, бездіяльності зі сторони Кабінету Міністрів України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Керуючись статтями 72-77, 241-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В задоволенні адміністративного позову народного депутата України Вовка Віктора Івановича до Кабінету Міністрів України, третя особа: Міністерство закордонних справ України, про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Головуючий суддя Н.М. Шевченко
Судді: В.В. Аверкова
М.А. Бояринцева