Справа №573/1986/17 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/788/216/18 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами
13 березня 2018 року колегія суддів з розгляду справ та матеріалів кримінального судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
потерпілої - ОСОБА_9
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_8 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Білопільського районного суду Сумської області від 03 листопада 2017 року, відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Ворожба Білопільського району Сумської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, -
До Апеляційного суду Сумської області надійшла апеляційна скарга адвоката ОСОБА_8 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , в якій захисник просить скасувати вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_7 в частині вирішення цивільних позовів потерпілої та прокурора, у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а провадження в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Вироком Білопільського районного суду Сумської області від 03 листопада 2017 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України і призначено йому за цим законом покарання у виді штрафу в розмірі 350 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5950 грн. без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання.
Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 4281 грн. 26 коп. майнової шкоди та 15000 грн. моральної шкоди.
Постановлено стягнути з ОСОБА_7 7111 грн. 36 коп. на користь держави в особі управління державного казначейства в Сумській області.
Постановлено стягнути з ОСОБА_7 2670 грн. 84 коп. в доход держави.
Долю речових доказів вирішено в порядку ст.100 КПК України.
В обґрунтування вимог поданої апеляційної скарги захисник посилається на те, що з журналу та технічного запису судового засідання вбачається, що цивільні позови про відшкодування витрат на лікування та моральної шкоди потерпілою та прокурором було заявлено в судовому засіданні 03 листопада 2017 року, тобто, в день ухвалення вироку, проте, в порушення вимог ст. 348 КПК України, суд не з'ясував у обвинуваченого його позиції, чи визнає він ці позови повністю, чи частково, чи взагалі не визнає, і в залежності від зазначеного ОСОБА_10 , суд мав визначитися з порядком дослідження доказів в частині вирішення цивільного позову: у повному обсязі, частково, взагалі не досліджувати, однак цього не зробив.
Крім того на думку апелянта, під час вирішення цивільних позовів судом, у зв'язку з недотриманням вимог ст. 349 КПК України щодо визначення порядку дослідження доказів, були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а також допущено невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки у вироку зазначена неіснуюча позиція обвинуваченого стосовно повного визнання заявленого потерпілою цивільного позову, а стосовно позову прокурора, то у вироку з цього приводу позиція обвинуваченого взагалі не наведена.
Крім того, апелянт вказує на те, що до позову потерпілої долучено список медикаментів, який не зареєстрований в установленому законом порядку і у ньому наявна невідповідність імені хворої з іменем потерпілої, також, зі списку не зрозуміло, за які кошти лікувалася потерпіла - за особисті, чи за кошти лікарні, крім того медикаменти, зазначені у вказаному списку та медикаменти, зазначені у копіях чеків, долучених потерпілою до позову, мають суперечності.
Окрім зазначеного, захисник зазначає, що моральна шкода взагалі нічим не підтверджена, а доводи потерпілої, заявлені в позові про те, що вона не мала змоги ходити на роботу, взагалі не заслуговують на увагу, оскільки вона є пенсіонеркою, доказів свого працевлаштування або копію листка про тимчасову непрацездатність суду надано не було як і не надано доказів того, що потерпіла потребувала стороннього догляду.
Також захисник вказує на те, що позовні вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави на відшкодування витрат, понесених КЗ Білопільскою ЦРЛ на лікування потерпілої ОСОБА_9 , то вони підтверджені лише інформацією лікарні, наданої на запит слідчого, про вартість лікування потерпілої, з якої неможливо визначити, з чого складаються ці витрати: придбання ліків чи інші витрати, крім того, на час пред'явлення позову прокурором досудове розслідування у кримінальному провадженні було завершено, тому слідчий, навіть якщо і здійснював запит до Білопільської ЦРЛ щодо вартості витрат на лікування потерпілої, вже не мав на це процесуальних повноважень.
Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду не подавали.
Згідно вироку суду, 31 травня 2017 року близько 12.00 год. ОСОБА_7 , керуючи мопедом марки «VIPER ACTIVE 7550», державний номер НОМЕР_1 , рухався по проїзній частині автодороги в м. Білопілля по вул. Соборній від початку вулиці у напрямку центра м. Білопілля зі швидкістю 50 км/год., маючи можливість виявити пішохода, проявив неуважність, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки або безпечного для інших учасників об'їзду перешкоди та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9 навпроти будинку №23 по вул. Соборній в м. Білопілля Сумської області.
В результаті наїзду потерпіла ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження, які відноситься до категорії середніх по ознаці тривалості розладу здоров'я більше ніж 21 день.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали подану захисником апеляційну скаргу та просили її задовольнити, прокурора, який вважав вирок суду законним і просив залишити його без зміни, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з наданих матеріалів, дане кримінальне провадження розглядалось відповідно до ч.3 ст. 349 КПК України і доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 286 КК України, призначене покарання та звільнення останнього від призначеного покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому апеляційним судом не перевіряються.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про те, що при вирішенні питання щодо повного задоволення заявлених потерпілою та прокурором цивільних позовів суд першої інстанції допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, з таких підстав.
Так, посилаючись на звукозапис судового засідання від 03 листопада 2017 року, апелянт зазначає, що суд не дотримався вимог ст. 348, 349 КПК України, оскільки не з'ясував у обвинуваченого його позиції, чи визнає він позови повністю, чи частково, чи взагалі не визнає, і в залежності від зазначеного ОСОБА_10 , суд мав визначитися з порядком дослідження доказів в частині вирішення цивільного позову: у повному обсязі, частково, взагалі не досліджувати, однак цього не зробив, крім того, у вироку зазначена неіснуюча позиція обвинуваченого стосовно повного визнання заявленого потерпілою цивільного позову, а стосовно позову прокурора позиція обвинуваченого взагалі не наведена.
Дійсно, як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, як потерпілою, так і прокурором до початку судового розгляду були заявлені цивільні позови.
З журналу та звукозапису судового засідання від 03 листопада 2017 року (а.п.77) вбачається, що позов потерпілої ОСОБА_9 був вручений судом обвинуваченому ОСОБА_7 03 листопада 2017 року до початку судового засідання, а вже під час вказаного судового засідання, прокурор, при з'ясуванні судом питання щодо наявності у учасників клопотань, повідомив про наявність цивільного позову прокурора та, оголосивши його короткий зміст, просив суд долучити зазначений позов до матеріалів кримінального провадження разом з довідкою КЗ Білопольської ЦРЛ з розрахунком витрат, пов'язаних з лікуванням потерпілої.
В подальшому, оголосивши цивільний позов потерпілої, заслухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували щодо долучення цивільного позову прокурора та довідки медичного закладу до матеріалів провадження, суд першої інстанції з'ясував у обвинуваченого ОСОБА_7 питання чи необхідно йому надати час для ознайомлення та підготовки позиції за заявленими позовами та чи можливо продовжувати розгляд кримінального провадження, на що останній відповів, що часу додатково йому не потрібно і він вважає за можливе продовжити судовий розгляд. При цьому обвинувачений будь-яку незгоду щодо заявлених цивільних позовів не висловлював.
При наявності того, що після проголошення прокурором обвинувального акту, ОСОБА_7 вину у вчиненні інкримінованого злочину визнав в повному обсязі та що ніяких заперечень з його боку стосовно заявлених цивільних позовів не надходило, прокурор запропонував визнати недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин, які ніким не оспорюють, обмежитись допитом обвинуваченого та оголошенням характеризуючих особу даних. На такий порядок погодилися всі учасники судового провадження, а судом, в свою чергу, було роз'яснено наслідки розгляду провадження в спрощеному порядку і можливість оскарження вироку в частині призначеного покарання та поданих цивільних позовів, при цьому істотних порушень вимог кримінального процесуального закону щодо недотриманням вимог ст.ст.348, 349 КПК України, на що посилається захисник в апеляційній скарзі, апеляційним судом не встановлено
Крім того, позиція обвинуваченого ОСОБА_7 щодо заявлених потерпілою та прокурором цивільних позовів була з'ясована під час розгляду даного кримінального провадження судом апеляційної інстанції, в судовому засіданні якого останній підтвердив те, що ніяких заперечень з цього приводу в суді першої інстанції він не заявляв і йому все було зрозуміло.
Таким чином, саме з врахуванням вищезазначеного, спростовуються доводи апеляційної скарги захисника про те, що в мотивувальній частині вироку суд послався на неіснуючу позицію обвинуваченого щодо повного визнання цивільного позову потерпілої, а не зазначення у вироку позиції ОСОБА_7 з приводу заявленого прокурором позову, то на думку колегії суддів вказані обставини не можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку суду у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичних обставинам кримінального провадження.
Що стосується тверджень апелянта про те, що до позову потерпілої ОСОБА_9 долучено список медикаментів, який належним чином не оформлений, має суперечності, у ньому наявна невідповідність з іменем потерпілої, а також, що з зазначеного списку не зрозуміло, за які кошти лікувалася потерпіла - за особисті, чи за кошти лікарні, то колегія суддів вважає їх такими, що в цілому не спростовують правильність висновків суду щодо стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілої матеріальної шкоди у зазначеному розмірі, крім того, на підтвердження того, що зазначені у списку медикаменти приймала інша особа, а не потерпіла ОСОБА_9 , апеляційному суду захисником не надано, а наявність чеків само по собі свідчить про те, що остання витрачала на лікування особисті кошти.
Поряд з цим, з матеріалів даного кримінального провадження вбачається, що суддею районного суду ретельно досліджувалося дане питання і перевірялися як список медикаментів, наданий потерпілою, так і додані до нього чеки про придбання ліків. При цьому, судом було виявлено розбіжності з заявленою в позовній заяві потерпілою матеріальною шкодою у розмірі 4312 грн. 26 коп. та сумою по вказаним чекам, у зв'язку з чим, як вбачається з звукозапису судового засідання від 03 листопада 2017 року, при проголошенні вимог позовної заяви потерпілої, суд звернув увагу на те, що фактично підтверджена і до стягнення на користь потерпілої підлягає матеріальна шкода у розмірі 4281 грн. 26 коп., яку, в подальшому, і було стягнуто з обвинуваченого на користь потерпілої.
Що стосується доводів захисника з приводу неналежного обґрунтування стягнутої на користь потерпілої ОСОБА_9 моральної шкоди у розмірі 15000 грн., то колегія суддів вважає їх такими, що суперечать змісту оскаржуваного судового рішення, з якого вбачається, що суд першої інстанції, керуючись нормами закону, який регулює зазначене питання, виходячи із засад розумності та справедливості, враховуючи, що саме внаслідок злочинних дій обвинуваченого потерпілій було спричинено травми, через які вона зазнала моральні страждання, тривалий час переносила фізичний біль та була прикута до ліжка, вірно стягнув моральну шкоду у зазначеному розмірі, з чим також погоджується і колегія суддів.
Крім того, як з звукозапису судового засідання від 03 листопада 2017 року, так і зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що при стягненні з обвинуваченого витрат на користь держави за стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_9 в ортопедо-травматологічному відділенні КЗ БРР «Білопільська ЦРЛ» у розмірі 7111 грн. 36 коп., судом було досліджено довідку, якою вказана сума підтверджена і яка є належним та допустимим доказом у даному кримінальному провадженні, та з врахування норм діючого законодавства, було вірно зазначено, що такі витрати підлягають стягненню з ОСОБА_7 , оскільки потерпіла перебувала на лікуванні у вказаній лікарні з приводу спричинення їй тілесних ушкоджень з вини останнього, за що його і було притягнуто до кримінальної відповідальності, що спростовує доводи захисника про необґрунтованість прийнятого рішення щодо задоволення позовних вимог прокурора.
За таких обставин, з врахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає прийняте судом першої інстанції рішення законним, обґрунтованих доводів, які б свідчили про наявність підстав для його зміни чи скасування апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 не містить, у зв'язку з чим задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Білопільського районного суду Сумської області від 03 листопада 2017 року відносно ОСОБА_7 залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 на вказаний вирок - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4