Справа № 526/407/18
Провадження № 3/526/113/2018
16 березня 2018 року м. Гадяч
Суддя Гадяцького районного суду Полтавської області Горошко А.М., розглянувши матеріали, які надійшли з Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, непрацюючого, РНОКПП невідомий,
за ст. 173 КУпАП,-
встановив:
До Гадяцького районного суду Полтавської області надійшли матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 173 КУпАП, які згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано до провадження судді Горошка А.М. Вивчивши вказані матеріали, до початку розгляду вищевказаної справи суддею Горошком А.М. заявлено самовідвід, оскільки потерпілою особою у даному правопорушенні є ОСОБА_2, яка працює старшим секретарем Гадяцького районного суду Полтавської області, тобто в одному суді із суддею Горошком А.М. Даний факт може викликати сумнів у об'єктивності судді при розгляді даної справи.
У відповідності з ч.ч. 1, 2 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Згідно вимог ч. 2 ст. 246 КУпАП, порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Кодекс України про адміністративні правопорушення фактично не передбачає процесуальних норм, які регламентують порядок розгляду суддею справ про адміністративні правопорушення і не містить спеціальних норм, що передбачають для учасників судового розгляду можливість заявити відвід судді чи самовідвід, відповідно, не передбачають порядку розгляду заяви про відвід. Між тим, згідно з ч. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 04 листопада 1950 року, кожна людина має право при визначенні її громадянських прав і обов'язків або будь-якого обвинувачення проти неї на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного терміну незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Таким чином, зазначена міжнародно-правова норма гарантує кожній людині справедливий розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала зазначену Конвенцію і Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються тлумачення та застосування норм Конвенції.
Згідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори», міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Передбачено також, що коли міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Із практики Європейського Суду з прав людини вбачається, що наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивними критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. У кожній окремій справі слід враховувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступень, що свідчать про небезсторонність суду.
Так, Європейський суд з прав людини у справі «ОСОБА_3 проти України» (Заява № 21722/11) (пункти 104 та 106) зазначив, що існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (серед інших, рішення у справах «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria), від 24 лютого 1993 року, Series А № 255, пп. 28 та 30, та «Веттштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), заява № 33958/96, п. 42, ECHR 2000-ХІІ). У цьому відношенні навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведеним (див. рішення від 26 жовтня 1984 року у справі «Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium), Series A, № 86; рішення від 09.11.2006 р. у справі «Білуга проти України).
Зазначені обставини свідчать про наявність прогалин в національному законодавстві стосовно процесуального врегулювання розгляду суддею справ про адміністративні правопорушення і, зокрема, врегулювання права на відвід (самовідвід) та порядку розгляду заяви про відвід (самовідвід) по справам про адміністративні правопорушення.
Проте діючі Кримінальний процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України мають відповідні статті про відвід (самовідвід) судді, а тому, при розгляді даної заяви про самовідвід, слід застосувати аналогію права.
Як вбачається з п. 4 ч. 1 ст. 4 Порядку здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо конфлікту інтересів в діяльності судів та інших представників судової системи та його врегулювання, затвердженого рішенням РСУ від 04.02.2016 року № 2, суб'єкт конфлікту інтересів зобов'язаний вживати заходів щодо самостійного врегулювання конфлікту інтересів (в тому числі Ї в процесуальному порядку) або звертатися до Ради за рішенням про врегулювання конфлікту інтересів.
Розглянувши заяву про самовідвід судді, враховуючи, що потерпілою у даному адміністративному правопорушенні є ОСОБА_2, яка працює старшим секретарем Гадяцького районного суду Полтавської області, тобто в одному суді із суддею Горошком А.М., тому слід дійти висновку, що заява про самовідвід є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 9 Конституції України, ст.ст. 23, 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 246 КУпАП, п. 1 ч. 1 ст. 4 Порядку здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо конфлікту інтересів в діяльності судів та інших представників судової системи та його врегулювання, затвердженого рішенням РСУ від 04.02.2016 року № 2, суддя, -
постановив:
Заяву про самовідвід судді Горошка Анатолія Миколайовича, головуючого в справі про адміністративне правопорушення № 526/407/18, провадження № 3/526/113/2018 відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП, задовольнити.
Повернути дану справу до канцелярії суду для повторного автоматизованого розподілу іншому судді, визначеному відповідно до вимог чинного законодавства.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя А. М. Горошко