16.03.2018 Провадження №2-а/425/27/18
Справа №425/3387/17
місто Рубіжне Луганської області
Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі: головуючого - судді Коваленка Д.С., секретар - Гайворонська І.В., за участю: ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні залу судових засідань Рубіжанського міського суду Луганської області, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до інспектора патрульної поліції взводу № 2 роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в Луганській області ОСОБА_2 про визнання дій протиправними, скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, а також про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до Рубіжанського міського суду Луганської області із позовом до інспектора патрульної поліції взводу № 2 роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в Луганській області ОСОБА_2 про визнання дій інспектора щодо притягнення його до адміністративної відповідальності, шляхом винесення 19 грудня 2017 року постанови серії АР №488011 про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 гривень, протиправними, про скасування цієї постанови, а також просив провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Позиція позивача полягала у тому, що 19 грудня 2017 року він дійсно керував автомобілем НОМЕР_1, але не порушуючи правил дорожнього руху рухався по одній із вулиць міста Рубіжне, назву якої він не пам'ятає. На вимогу інспектора зупинився, а той повідомив, що при зміні напрямку руху ОСОБА_3 не увімкнув правий покажчик повороту. Клопотання позивача, що при зміні напрямку руху, він, як водій, не зобов'язаний вмикати покажчик повороту, інспектором було проігнороване. На вимогу інспектора про надання для перевірки страхового полісу (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, він відповів відмовою. Оскільки, у відповідача були відсутні правові підстави вимагати для перевірки страховий поліс, обов'язку його пред'явити у нього не виникло, бо закон передбачає право поліцейського контролювати наявність у водіїв договорів страхування тільки при складанні протоколу щодо порушень правил дорожнього руху і оформленні матеріалів дорожньо-транспортної пригоди, чого не було. Також вказував, що інспектором не було надано жодного доказу його винуватості. А після перегляду у судовому засіданні електронного доказу у вигляді звуко та відео запису, з камери поліцейського, заявив, що наявність порушення правил дорожнього руху не зафіксоване.
Позиція відповідача полягала у тому, що позивач керуючи транспортним засобом у вигляді автомобіля, при зміні напрямку руху (зокрема, повертаючи праворуч з вулиці Слов'янська на вулицю Селікатна у місті Рубіжне), не увімкнув відповідний світловій покажчик повороту (правий), чим порушив підпункт «б» пункту 9.2. Правил дорожнього руху. При перевірці документів позивач не мав при собі, і не вимогу не пред'явив, діючого поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив підпункт «ґ» пункту 2.1. Правил дорожнього руху, що є складом адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У зв'язку із чим, і було прийнято рішення про притягнення останнього до адміністративної відповідальності.
А суд, на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, кожного наявного у матеріалах справи доказу окремо, а також у їх сукупності, встановив наступні обставини:
Дев'ятнадцятого грудня 2017 року, приблизно о 10 годині 25 хвилин, ОСОБА_1 особисто, що ним і не заперечувалось, керував транспортним засобом у вигляді автомобіля марки "Skoda", моделі "Fabia", державний номерний знак НОМЕР_2, рухаючись однією з автомобільних доріг у місті Рубіжне Луганської області (а.с.3,14,25-27,29).
Разом з цим, електронним доказом наданим відповідачем підтверджується, що ОСОБА_3 рухався автомобільною дорогою по вулиці Слов'янська, і, на перехресті нерівнозначних доріг (тобто, у місці де вулицю Слов'янська перехрещує інша вулиця), про що сповіщав не тільки відповідний дорожний знак, а й чітка видимість у напрямку його руху та дорожня обстановка, ОСОБА_3 змінив напрямок руху, зокрема, повернув праворуч, хоча автомобільна дорога по вулиці Слов'янській продовжувала свій напрямок прямо і лівіше. При цьому суд узяв до уваги те, що ОСОБА_3 у своєму позові сам визнав, що змінив напрямок свого руху, а електронним доказом підтверджується, що повернувши праворуч, ОСОБА_3 не увімкнув світловий покажчик повороту праворуч (а.с.3,14,25-27,29).
Суд не може погодитись з аргументами ОСОБА_3 про те, що електронний доказ не містить підтвердження встановленої судом обставини, оскільки його аргумент спростовується змістом зафіксованого зображення, яке дає підстави для однозначного висновку, який і зроблено судом вище, а сам доказ відповідає ознакам належності, достовірності та допустимості (а.с.29).
Також суд відзначає, що аргумент ОСОБА_3 грунтується на неправильному розумінні місця де він не увімкнув правий світловий покажчик повороту, оскільки у своїх поясненнях він переконував суд, що мова йшла про інший відрізок дороги.
ОСОБА_3 зупинив свій транспортний засіб, на вимогу інспектора Управління патрульної поліції в Луганській області ОСОБА_2, яка мала вигляд подачі спеціального сигналу, на вулиці Коцюбинського (а.с.3,14,25-27,29).
Привітавшись, інспектор повідомив ОСОБА_3, що причиною зупинки автомобіля є те, що здійснюючи зміну напрямку руху, зокрема повертаючи праворуч з вулиці Слов'янська, він не увімкнув правий покажчик повороту. А також висунув вимогу пред'явити для перевірки посвідчення водія, реєстраційне посвідчення на транспортний засіб та страховий поліс (договір) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с.29).
ОСОБА_3 надав страховий поліс, але строк його дії був закінчений, що встановили і інспектор, і сам ОСОБА_3, при цьому останній повідомив, що вже оформив новий, який знаходиться за місцем його проживання у місті Харкові (а.с.29).
Вислухавши пояснення ОСОБА_3, інспектор повідомив його про те, що відносно нього зараз буде розглянуто справу у зв'язку із порушенням Правил дорожнього руху, зокрема через те, що він не має при собі діючого страхового полісу (а.с.29).
Роз'яснивши ОСОБА_3 його права та у зв'язку із тим, що від нього будь-яких клопотань не надійшло, інспектор повідомив його, що він видаляється для прийняття рішення (а.с.29).
І, склавши постанову серії АР №488011, інспектор підійшов до ОСОБА_3 та повідомив останньому, що її складено у зв'язку із тим, що він не мав при собі діючого поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив підпункт «ґ» пункту 2.1. Правил дорожнього руху та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за що на нього накладено стягнення у виді штрафу (а.с.4,25-27,29).
Але вважаючи дії інспектора щодо складання постанови протиправними, а останню, такою, що підлягає скасуванню, ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом, яким також просив провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього - закрити, у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (а.с.3,14).
Отже, із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем виникли публічні правовідносини у сфері нагляду за дотриманням правил дорожнього руху, в межах яких між позивачем, як учасником дорожнього руху, та відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, що наділений компетенцією встановлювати порушення правил дорожнього руху їх учасниками та притягати до адміністративної відповідальності тих учасників дорожнього руху, що вчинили адміністративне правопорушення, виник спір. І у цьому спорі, позивач вважає, що прийнятим рішенням у формі постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності та діями по її складанню порушено його право, яке слід захистити.
Тому для вирішення спору, враховуючи визначені судом правовідносини, суд застосовує такі норми матеріального права, виходячи при цьому з наступних мотивів:
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
А згідно з положеннями пункту 5 частини 1 статті 213 та статті 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі за текстом - КУпАП) від імені органів Національної поліції, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення, дійсно мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання (у тому числі лейтенанти), відповідно до покладених на них повноважень, але виключно щодо тих адміністративних правопорушень, вичерпний перелік яких, передбачений частиною 1 статті 222 КУпАП, а до нього входять і правопорушення, передбачені частиною 1 статтею 126 КУпАП.
Згідно з частинами другою і третьою статті 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
У справах щодо оскарження дій та рішень суб'єкта владних повноважень, адміністративні суди перевіряють чи вчинені і прийняті вони з дотриманням умов, що передбачені частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі за текстом - КАС України).
Зважаючи на встановлені судом обставини та зміст і послідовність оскаржуваних позивачем дій та постанови відповідача, суд вважає, що при вчиненні ним дій із складання постанови (серія АР №488011) та при її прийнятті, якою позивача визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП та накладено штраф у розмірі 425 гривень, умови, що передбачені частиною другою статті 2 КАС України, були дотримані у повному обсязі. А саме провадження у справі про адміністративне правопорушення було здійснено на основі суворого додержання законності.
Зокрема, зазначені дії та постанова, за наслідками провадження у справі про адміністративне правопорушення, прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, як це передбачено частиною другою статті 6, статтею 19, частиною другою статті 120 Конституції України; частиною 1 статті 2, статтею 3, Розділом ІІ, статтею 23, статтями 29-33,35,40 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIIІ; пунктом 2 Розділу І, пунктами 2 і 4 Розділу ІІ, пунктом 1 Розділу ІІІ «Положення про патрульну службу МВС», затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 липня 2015 року №796; пунктом 4 Розділу І, пунктами 2,5 Розділу ІІІ, Розділом ІV «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року №1395; частиною 2 статті 7, статтями 9-12,17-24,27,33-38, частиною 1 статті 126, пунктом п'ятим частини першої статті 213, статтями 217, 222, положеннями статей глави 18, статтями 258,268, положеннями статей глав 21-23 КУпАП; використовуючи повноваження з метою для якої ці повноваження надані; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мали значення для правильного розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 та прийняття постанови за наслідками її розгляду, які передбачені статтями 9-13,17-24,27,33-38, положеннями глави 18, статтями 278-280 КУпАП; неупереджено; добросовісно; розсудливо; своєчасно; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи дискримінації; з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів ОСОБА_3 і цілями, на досягнення яких спрямована прийнята постанова; з врахуванням права ОСОБА_3 на участь у процесі розгляду його адміністративної справи та прийняття постанови.
Оцінюючи доводи позивача щодо відсутності у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП, оскільки він не зобов'язаний був пред'являти страховий поліс на першу вимогу поліцейського, суд, з урахуванням того, що позивач не оспорював факту того, що він в принципі зобов'язаний був мати при собі страховий поліс, і не відноситься до категорії тих громадян, які звільняються від необхідності мати його при собі, виходить з такого.
Відповідно до положень частини 1 статті 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В силу положень підпункту а) пункту 2.4. „Правил дорожнього руху”, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року, на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. цих правил.
А у підпункті г) пункту 2.1. цих же правил передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Отже, за положеннями названих правил дорожнього руху, на підставі простої усної вимоги поліцейського у водія механічного транспортного засобу виникає обов'язок пред'явити для перевірки поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, якщо за законодавством водій не звільнений від обов'язкового страхування.
Разом з цим суд відзначає, що положеннями частини 2 статті 16 Закону України „Про дорожній рух” передбачений обов'язок водія мати при собі та на вимогу поліцейського пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Отже, за положеннями закону, водій повинен мати при собі страховий поліс у випадках, передбачених законодавством.
Однак, по-перше. Вказана норма права повністю узгоджується із правилами дорожнього руху, які якраз, як один з актів законодавства, і передбачають випадок коли водії повинні мати при собі і пред'являти для перевірки страховий поліс.
По-друге. Суд не може погодитись з тим аргументом позивача, що право поліцейського вимагати у водія надати йому для перевірки страховий поліс виникає тільки, як вказано у положеннях частини 1 статті 53 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” №1961-IV від 01 липня 2004 року, при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод.
Оскільки, з 07 листопада 2015 року в Україні діє Закон України „Про Національну поліцію” №580-VIII від 02 липня 2015 року, який згідно його преамбули визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, і головне статус (тобто у тому числі коло прав та обов'язків) поліцейських. А от Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” №1961-IV від 01 липня 2004 року, таким не являється.
Тому суд не бачить жодної юридичної проблеми у вирішенні питання щодо того положення якого закону у цій справі слід застосувати, оскільки, за часом прийняття, пізніше були прийняті положення пункту 2 частини 1 статті 32 Закону України „Про Національну поліцію”. І як наслідок, суд вважає помилковою думку позивача про те, що застосуванню підлягають положення частини 1 статті 53 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” №1961-IV від 01 липня 2004 року.
Положення пункту 2 частини 1 статті 32 Закону України „Про Національну поліцію” визначають, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у випадку, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
А страховий поліс являється одним з документів, що підтверджує право особи на експлуатацію наземного транспортного засобу - автомобіля, оскільки в силу положень частини 1 статті 37 Закону України „Про дорожній рух” та частини 1 статті 13 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” якщо особа не звільнена від обов'язку застрахувати свою цивільно-правову відповідальність, то експлуатація транспортного засобу без чинного на території України поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, - забороняється.
Тож, якщо у поліцейського існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила правопорушення, він має право вимагати в особи пред'явлення не тільки документу, що посвідчує особу, а й документу, що підтверджує відповідне право, у тому числі і страховий поліс, як документ, що підтверджує право експлуатації (керування) транспортним засобом.
Разом з цим, що дійсно важливо, мінімально необхідною умовою для виникнення у поліцейського вказаного права є наявність достатніх підстав вважати, що особа вчинила правопорушення.
У цій справі, електронним доказом, що надав відповідач підтверджується, що у відповідача, дійсно були достатні підстави вважати, що ОСОБА_3 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 122 КУпАП, у вигляді порушення правил користування попереджувальними сигналами при зміні напрямку руху, у їх взаємозв'язку із положеннями підпункту "б" пункту 9.2. "Правил дорожнього руху" якими передбачено, що водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед поворотом.
Позаяк цим доказом підтверджується, що ОСОБА_3, рухаючись і керуючи автомобілем по вулиці Слов'янська у місті Рубіжне Луганської області, на перехресті нерівнозначних доріг (тобто, у місці де вулицю Слов'янська перехрещує інша вулиця), про що сповіщав не тільки відповідний дорожний знак, а й чітка видимість у напрямку його руху та дорожня обстановка, ОСОБА_3 змінив напрямок руху, зокрема, повернув праворуч, хоча автомобільна дорога по вулиці Слов'янській продовжувала свій напрямок прямо і лівіше, але правий світловий покажчик повороту ОСОБА_3 не увімкнув (а.с.3,14,25-27,29).
А для виникнення права у інспектора пред'явити вимогу про надання йому для перевірки страхового полісу не мало значення чи мали місце у діянні ОСОБА_3 усі ознаки адміністративного правопорушення, і чи був він притягнутий до адміністративної відповідальності за його вчинення.
Оскільки, і тут суд знову повторює пункт 2 частини 1 статті 32 Закону України „Про Національну поліцію”, право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, виникає у поліцейського за наявності достатніх підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення, а не тільки у випадку вчинення особою адміністративного правопорушення, як такого.
Такий висновок суду узгоджується і з положеннями пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України "Про Національну поліцію" за якими перевірка документів особи є превентивним поліцейським заходом, тобто запобіжним. А це означає, що його використання можливе для запобігання правопорушенню, а не обов'язково тільки тому, що воно вже було вчинено.
Тому беручи до уваги обставини справи та ураховуючи вказані нормативно-правові положення, суд не бачить свавілля у діях поліцейського який декілька разів пред'являв усну вимогу позивачу щодо надання страхового полісу та давав можливість його відшукати. Але електронний доказ свідчить про те, що позивач страхового полісу при собі не мав, і на вимогу поліцейського його не пред'явив (а.с.29).
Також, суд не може погодитись з аргументами позивача про те, що страховий поліс був у нього в наявності, але через хвилювання, він не зміг його пред'явити, бо розгубився. Тому, що зміст пояснень позивача, які він давав інспектору до складання постанови і під час вручення йому його копії, а також пояснення суду (зокрема, беручи до уваги лексично-логічний зміст пояснень ОСОБА_3, швидкість надання відповідей на поставлені питання, їх відповідність запитанням та обставинам справи) вказують на те, що діючого страхового полісу при собі, позивач дійсно не мав. А хвилювання ОСОБА_3, якщо такі і мали місце, вони вочевидь не впливали на його здатність ясно мислити та висловлювати свою думку щодо питань які виникали під час події (а.с.29).
Позивач також вказував на відсутність у відповідача доказів винуватості вчиненого ним правопорушення.
Відповідно до положень статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова) особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні, інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. І, що важливо, ці дані можуть встановлюватись не тільки поясненнями свідків, потерпілих, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції відеозапису чи документами, а й поясненнями самої особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Отже, у справі про адміністративне правопорушення доказом вчинення певною особою адміністративного правопорушення можуть бути як пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, так і показанням технічних засобів, що мають функції відеозапису. Що і було використано відповідачем.
І суд ці докази вважає належними, достовірними та допустимими доказами наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП. Зокрема, у зв'язку із тим, що позивач керував транспортним засобом у вигляді автомобіля не маючи при собі та не пред'явивши для перевірки поліс (договір) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Тож підсумовуючи усе вище викладене, суд вважає що дії позивача щодо складання постанови, яку оскаржує позивач, як і сама постанова є правомірними, і підстав для їх скасування не має. А оскільки вимога про закриття провадження у адміністративній справі є похідною від двох перших, підстав для її задоволення теж не має.
Тому позовні вимоги задоволенню не підлягають, і у їх задоволенні слід відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат - відсутні.
Отже, керуючись положеннями статей 1,2,7,9,12,14-1,23,33,126,217,222,245-252,254-256,268,276-280,283,284,287-289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, положеннями статей 2,4,6,12,32,72-90,241-243,255,257-263,286,292-297Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до інспектора патрульної поліції взводу № 2 роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в Луганській області ОСОБА_2про визнання його дій щодо притягнення до адміністративної відповідальності, шляхом винесення 19 грудня 2017 року постанови серії АР №488011 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 гривень- протиправними, про скасування постанови серії АР №488011 від 19 грудня 2017 року, а також про закриття провадження у справі у звязку з відсутністю складу адміністративного правопорушення - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат - не проводити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, до Донецького апеляційного адміністративного суду через Рубіжанський міський суд Луганської області.
Суддя - Д.С. Коваленко