07 березня 2018 року справа № 823/2372/17
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гайдаш В.А.,
за участю:
секретаря судового засідання - Баклаженко Н.В.,
розглянувши по суті у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, далі - позивач) з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області (вул. Гоголя, 316, м. Черкаси, 18015, далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, далі - третя особа), в якому просить:
- визнати неправомірними дії відповідача про відмову позивачу у виплаті вихідної допомоги за останньою посадою, якою є посада судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області, у зв'язку зі звільненням позивача з вказаної посади у відставку;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат на час звільнення у відставку за останньою посадою - посадою судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області, виходячи з розрахунку 21750 грн. за місяць, що складає 217500 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 №1600-VIII звільнений з посади судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області та наказом Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23.09.2016 №71 ОС відраховано зі штату суду, однак вихідна допомога виплачена позивачу не була. Позивач посилаючись на те, що оскільки право на відставку і вихідну допомогу він набув 30.11.2001, тобто ще при дії редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка передбачала виплату вихідної допомоги, тому до вказаних правовідносин, не можуть застосовуватись норми Закону України «Про запобігання фінансовій катастрофі та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-VІІ, яким було виключено ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Також позивач зазначає, що статтею 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Отже, належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, в тому числі виплата щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та вихідної допомоги, забезпечення гідного статусу, життєвого рівня суддів є обов'язком держави, у зв'язку з чим просить стягнути 217500 грн. вихідної допомоги. Позивач в судове засідання не з'явився, надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, просив розгляд справи здійснювати за його відсутності, надіслав на адресу суду письмовий відзив на позов, в якому вказав, що станом на день звільнення позивача з посади судді (22.09.2016) чинним законодавством не було передбачено виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, а тому невиплата вихідної допомоги є правомірною.
Третя особа в судове засідання явку свого представника не забезпечила, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Наказом Золотоніського міськрайонного суду на підставі Указу Президента України від 31.07.2000 №936/2000 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Золотоніського районного суду Черкаської області.
Постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 №1600-VIII «Про звільнення суддів» позивача у зв'язку з поданням заяви про відставку - звільнено з посади судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області.
На виконання вказаної постанови, наказом Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23.09.2016 №71 ОС ОСОБА_1 відраховано зі штату Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області.
Оскільки при звільненні позивача у відставку питання щодо нарахування та виплати йому вихідної допомоги вирішено не було, позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою.
Листом Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області від 08.11.2017 №1782-04/17 відмовлено позивачу у виплаті вихідної допомоги, оскільки станом на день звільнення позивача з посади судді чинним законодавством не було передбачено виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що у відповідності до ч. 1 ст. 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ (у редакції, чинній на момент звільнення позивача у відставку), суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Відповідно до ст. 111 Закону №2453-VІ, суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.
За змістом ч. 5 ст. 126 Конституції України суддя у разі подання ним заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням звільняється з посади органом, що його обрав або призначив - в даному випадку Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.
Згідно з ч. 3 ст. 122 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.
Нормою ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI в редакції Закону від 14.03.2014 № 887-VII було визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Разом з тим, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VІІ (а саме пп. 1 п. 28 цього Закону), який набув чинності з 01.04.2014, виключено вказану статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Рішення щодо неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення ст. 136 із Закону України «Про судоустрій та статус суддів», Конституційним Судом України не приймалося.
У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 зокрема зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Виходячи з приписів частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, у цьому випадку до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (22 вересня 2016 року).
Тобто, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції станом на день прийняття постанови Верховної Ради України про звільнення позивача з посади (22.09.2016) не передбачав право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність законодавчих підстав для виплати вихідної допомоги позивачу.
Судом не береться до уваги посилання позивача на те, що право на відставку і вихідну допомогу він набув 30.011.2001 у зв'язку із досягненням 20 років стажу, тобто ще при дії редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка передбачала виплату вихідної допомоги, тому до вказаних правовідносин, не можуть застосовуватись норми Закону України «Про запобігання фінансовій катастрофі та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-VІІ, яким було виключено ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на наступне.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19.11.2013 №10-рп/2013 висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим, парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.
Аналогічна правова позиція висловлена в рішенні колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31.01.2018 по справі №820/11938/15 і в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 01.03.2016 у справі №806/2442/15 (провадження № К/800/51838/15) від 15.03.2016 (провадження № К/800/49608/15), від 26.06.2017 у справі №805/1428/17-а (провадження № К/800/21321/17).
У зв'язку із вищевикладеним, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.А. Гайдаш
Рішення складено у повному обсязі 16.03.2018.