Справа № 152/123/18
2/152/106/18
іменем України
15 березня 2018 року м. Шаргород
Справа №152/123/18
Провадження №2/152/106/18
Шаргородський районний суд
Вінницької області
в складі:
головуючого судді - Славінської Н.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження у спрощеному позовному провадженні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ВЕЛЕС АВТО» про захист прав споживача та стягнення коштів,
встановив:
І. Стислий виклад позицій позивача та відповідача
1.Виклад позиції позивача.
ОСОБА_1 звернувся до Шаргородського районного суду з позовом до ТОВ «ВЕЛЕС АВТО» про захист прав споживача та стягнення коштів, в якому, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить стягнути з відповідача на свою користь сплачені за попереднім договором купівлі-продажу транспортного засобу №0442/17 від 05.12.2017 року кошти та неустойку у загальній сумі 80850 грн. у зв'язку із розірванням договору, укладеного поза торговельним або офісним приміщенням відповідача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем 05.12.2017 року укладено попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу №0442/17.
Так, натрапивши на привабливе оголошення про продаж трактора у м. Вінниці, який був потрібен йому для обробітку власного городу, він зателефонував за вказаним у оголошенні номером телефона і йому було запропоновано прибути у м. Вінниця, вказано адресу, за якою слід прибути. По прибуттю за вказаною адресою йому роз'яснено про необхідність внесення авансового платежу, укладення попереднього договору, після чого 11.12.2017 року трактор буде доставлено та укладено основний договір купівлі-продажу.
Після цього менеджер виписала йому квитанцію на 55000 грн. та направила для проведення сплати в банк, пояснивши, що тим часом заповнюватиме договір.
Сплативши у касі Вінницького регіонального управління ПАТ «Полтава банк» обумовлену суму, він повернувся та надав менеджеру квитанцію, а менеджер надала підписати йому договір, показала, де слід підписати. Він підписав, усі документи менеджер забрала у папку і запропонувала їхати додому та очікувати на доставку трактора, що він і зробив.
Приїхавши додому він переглянув відгуки в Інтернеті про купівлю таким способом трактора у відповідача, які були негативні, люди, які уклали попередній договір і сплатили кошти, транспортних засобів не отримали, з чого він зрозумів, що його ошукали.
У зв'язку із вказаними обставинами він вирішив розірвати договір і 07.12.2017 року направив на адресу, зазначену у договорі, заяву про розірвання договору і повернення йому сплачених коштів.
На його заяву відповідач не надав відповіді і не повернув сплачені ним кошти, тому такі дії відповідача вважає протиправними, такими, що порушують його права як споживача, гарантовані законом.
Договір з ним було укладено поза торговельним або офісним приміщенням відповідача, в порушення п.п.6, 9, 26 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживача», оскільки він укладався у м. Вінниці, в той час як ТОВ «ВЕЛЕС АВТО» знаходиться у м. Харкові, що вбачається із відомостей, внесених у ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
В силу вимог ст.95 ЦК України, відомості про філії, представництва та інші структурні підрозділи також мають бути внесені до державного реєстру.
Юридичною адресою відповідача, відповідно до договору та відомостей з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зазначено наступну адресу: м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд.56, офіс 512/1.
Тобто укладення договору у приміщенні в м. Вінниці, де не зареєстровано ні філії, ні представництва, ні іншого структурного підрозділу ТОВ «ВЕЛЕС АВТО», є укладенням договору поза торговельним або офісним приміщенням.
Частинами 3, 4 ст.12 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що у випадку реалізації продукції поза торговельними або офісним приміщенням споживач має право розірвати договір за умови повідомлення про це продавця (виконавця) протягом чотирнадцяти днів з дати одержання документа, який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельним або офісними приміщеннями чи прийняття продукції або першої поставки такої продукції, за умови, що така продукція є річчю, а прийняття чи поставка продукції відбувається пізніше часу одержання споживачем документа на їх продаж. У разі реалізації продукції поза торговельним або офісними приміщеннями продавець (виконавець) повинен повернути сплачені гроші без затримки не пізніше тридцяти днів з моменту повідомлення споживачем про розірвання договору.
Повідомлення про розірвання договору він направив протягом 14 днів з часу його підписання, але відповідач проігнорував його права, встановлені ЗУ «Про захист прав споживачів».
Вважає, що сплачені ним кошти підлягають поверненню відповідачем на підставі ч.ч.3, 4 ст.12 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Частиною 9 ст.12 цього Закону також передбачено, що якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.
Повідомлення про розірвання договору з вимогою повернути кошти він направив відповідачеві 07.12.2017 року. Тридцять днів, протягом яких відповідач повинен повернути йому сплачені ним кошти, з моменту направлення вимоги, минули 06.01.2018 року. Отже, з 06.01.2018 року по день подання позову - 23.01.2018 року затримка повернення коштів становить 17 днів, тому неустойка становить 9350 грн. (55000 грн. х 1% х 17 днів = 9350 грн.), а з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а.с.39), неустойка становить з 06.01.2018 року по 22.02.2018 року (дата подання заяви про збільшення позовних вимог), тобто за 47 днів - 25850 грн.(55000 грн. х 1% х 47 днів = 25850 грн.).
Таким чином, вважає, що в цілому з відповідача на його користь слід стягнути 80850 грн. (55000 грн. + 25850 грн.).
2.Виклад позиції відповідача.
Відповідач ТОВ «ВЕЛЕС АВТО» відзив на позов із викладенням своїх заперечень до суду не подав, не дивлячись на пропозицію суду, викладену в ухвалах від 25.01.2018 року та від 26.02.2018 року (а.с.18-19, 42-43).
ІІ. Заяви, клопотання позивача, відповідача
1. 22.02.2018 року позивачем ОСОБА_1 надіслано до Шаргородського районного суду пояснення по справі та заяву про збільшення позовних вимог (а.с.24-26, 39).
2. Відповідач ТОВ «ВЕЛЕС АВТО» заяв та клопотань, пов'язаних із розглядом справи до суду не подавав.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
1. Відповідно до ухвали судді від 25.01.2018 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «ВЕЛЕС АВТО» про захист прав споживача та стягнення коштів та відкрито провадження у справі, розгляд цивільної справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, запропоновано відповідачеві у п'ятнадцятиденний строк подати відзив на позов, позивачеві у п'ятиденний строк з дня отримання відзиву подати відповідь на відзив, відповідачеві у п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив подати заперечення на відповідь на відзив (а.с.18-19).
2. Відповідно до ухвали судді від 26.02.2018 року розгляд цивільної справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи на 15.03.2018 року о 10 годині в приміщенні Шаргородського районного суду, запропоновано учасникам справи виконати вимоги ухвали суду від 25.01.2018 року (а.с.42-43).
3. Частиною 1 статті 279 ЦПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше (ч.5 ст.279 ЦПК України).
Вказана вимога ЦПК України роз'яснена судом учасникам справи в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Сторони у справі не подавали клопотань про розгляд означеної справи з повідомленням сторін, а суд не вбачав підстав для розгляду справи з повідомленням сторін з власної ініціативи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із вимогами ч.2 ст.191 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи, що відповідачем ухвала суду про відкриття провадження отримана 08.02.2018 року (а.с.23), а ухвала суду від 26.02.2018 року про повторну пропозицію надати відзив на позов повернута до суду відділенням Укрпошти за письмовою заявою одержувача, тобто ТОВ «ВЕЛЕС АВТО», що свідчить про відмову відповідача отримати поштову кореспонденцію, направлену судом, то суд вважає, що відзив ним не подано у встановлений судом строк без поважних причин.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін слід здійснювати у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, в силу вимог ч.13 ст.7, ч.2 ст.191 ЦПК України.
4. Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, … в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи, що розгляд означеної справи здійснюється у порядку письмового провадження у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, тобто за їх відсутності, то суд не вбачає підстав для здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази
Вирішуючи спір, суд встановив, що між сторонами виникли цивільно-правові відносини, що виникають із захисту прав споживачів при укладенні, розірванні договору, зокрема, попереднього договору купівлі-продажу транспортного засобу, та виконання зобов'язань за договором.
Судом встановлено, що 05.12.2017 року між позивачем ОСОБА_1 з однієї сторони, який є покупцем, і Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЕС АВТО», яке є продавцем, було укладено попередній договір №0442/17 купівлі-продажу транспортного засобу, відповідно до ст.635 ЦК України, згідно з яким сторони зобов'язуються у встановлений строк укласти Договір купівлі-продажу транспортного засобу (Основний договір) на умовах, що встановлені у цьому Попередньому договорі (п.1.1. Попереднього договору).
Транспортний засіб (майно), який продавець зобов'язується придбати у третіх осіб для його відчуження покупцеві за Основним договором, та який являтиметься предметом Основного договору, має наступні ідентифікаційні ознаки: марка МТЗ, модель 82.1, рік випуску 2017, інші характеристики не зазначені (п.1.2. Попереднього договору).
Сторони зобов'язуються укласти Основний договір до 11 грудня 2017 року за умови повного виконання п.2.1. цього Попереднього договору (п.1.5. Попереднього договору).
Пункт 2.1. Попереднього договору передбачає порядок оплати, зокрема, на підтвердження дійсних намірів сторін на укладення Основного договору в момент укладення цього Попереднього договору покупець перераховує на поточний рахунок продавця грошові кошти в розмірі 55000 грн., а продавець своїм підписом під цим Попереднім договором підтверджує отримання таких коштів. Зазначена сума розцінюється сторонами як аванс за Основним договором, а при оформленні Основного договору вартість майна, що підлягає сплаті покупцем, буде зменшена на суму, сплачену за цим Попереднім договором (п.2.2. Попереднього договору).
Пунктом 1.6. Попереднього договору встановлено, що істотною умовою Основного договору є те, що продавець зобов'язується передати майно у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти майно та оплатити його вартість у сукупності 550000 грн. Право власності на майно переходить покупцю з моменту сплати повної вартості майна на підставі Основного договору. Майно передається продавцю з моменту сплати повної вартості майна, зазначеної в цьому Попередньому договору, після укладення Основного договору, якщо сторони не домовляться про інше при укладенні Основного договору.
Відповідно до п.1.8. Попереднього договору, він вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до моменту кладення Основного договору.
05.12.2017 року, згідно з квитанцією 1Р0525 позивач ОСОБА_1 сплатив у Вінницькому відділенні ПАТ «Полтава Банк» на користь відповідача ТОВ «ВЕЛЕС АВТО» платіж у сумі 55000 грн., у призначенні якого вказано, що це - сплата згідно з Попереднім договором №0442/17 від 05.12.2017 року купівлі-продажу транспортного засобу (а.с.7).
Таким чином, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 виконав умови п.п.2.1., 2.2. Попереднього договору щодо внесення авансу.
Крім того, судом встановлено, що Попередній договір укладався між позивачем та відповідачем у м. Вінниці, де позивачем також проведено оплату авансу за умовами п.п.2.1., 2.2. Попереднього договору, не дивлячись на те, що місцем його укладення зазначено м. Харків, оскільки позивач ОСОБА_1 не міг одночасно перебувати у м. Харків і укладати договір, та у м. Вінниці здійснювати оплату авансу за Попереднім договором.
При цьому, суд вважає, що вказана обставина також визнається та не заперечується відповідачем, оскільки відзиву із викладом своїх заперечень щодо обставин, вказаних у позовній заяві, відповідач на пропозицію суду, викладену в ухвалах від 25.01.2018 року та від 26.02.2018 року, не надав.
Таким чином, судом встановлено, що Попередній договір між позивачем та відповідачем укладено поза місцезнаходженням відповідача, яке зареєстровано у м. Харкові, при цьому, відповідач не має зареєстрованих відокремлених підрозділів чи філій у м. Вінниці чи в інших населених пунктах України, що підтверджується Детальною інформацією про юридичну особу від 18.01.2018 року (а.с.10-12).
07.12.1017 року позивачем ОСОБА_1 надіслано відповідачеві повідомлення про розірвання договору і повернення коштів у зв'язку із розірванням договору, з якого вбачається, що позивач, відповідно до ч.3 ст.12 ЗУ «Про захист прав споживачів» протягом 14 днів з дня укладення Попереднього договору повідомляє про використання свого права споживача на розірвання договору та на підставі ч.4 ст.12 ЗУ «Про захист прав споживачів» вимагає повернення йому коштів, сплачених на виконання договору в сумі 55000 грн. протягом 30 днів з моменту цього повідомлення про розірвання договору (а.с.8).
Вказане повідомлення про розірвання Попереднього договору з вимогою про повернення коштів в сумі 55000 грн. отримано в ТОВ «ВЕЛЕС АВТО» 12.12.2017 року, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням (а.с.9).
Відповідач ТОВ «ВЕЛЕС АВТО» не повідомив позивача про те, що не погоджується на розірвання договору, а також не повернув позивачеві протягом 30 днів коштів у сумі 55000 грн., сплачених останнім за Попереднім договором як аванс, що вбачається із позовної заяви та не заперечується відповідачем, оскільки відзиву на позов із викладенням своїх заперечень відповідач до суду у встановлений строк не надіслав.
Таким чином, суд вважає, що оскільки позивач звернувся до відповідача із вимогою про розірвання договору у строк, встановлений у ст.12 ЗУ «Про захист прав споживачів», а відповідач не заперечив щодо його розірвання, то, в розумінні ч.3 ст.651 ЦК України, Попередній договір від 05.12.2018 року №0442/17 купівлі-продажу транспортного засобу є розірваним.
Оскільки відповідачем у тридцятиденний строк, встановлений ч.4 ст.12 ЗУ «Про захист прав споживачів» не повернуто позивачеві сплачені за Попереднім договором кошти в сумі 55000 грн., то, в силу вимог ч.9 ст.12 цього Закону, відповідач повинен сплатити позивачеві неустойку за несвоєчасне повернення сплачених коштів в розмірі 1% вартості продукції за кожен день затримки за період з 06.01.2018 року (30 днів з дня направлення вимоги) по 22.02.2018 року (день подання заяви про збільшення позовних вимог), тобто за 47 днів в сумі 25850 грн. (55000 грн. х 1% х 47 днів = 25850 грн.), відповідно до розрахунку, наведеного позивачем у заяві про збільшення позовних вимог, заперечень щодо якого відповідач не зазначив, оскільки не надіслав у встановлений судом строк відзиву на позов.
Таким чином, загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 80850 грн. (55000 грн. + 25850 грн. = 80850 грн.).
Суд вважає вказану обставину встановленою, оскільки заперечень щодо цієї обставини, вказаної у позовній заяві та в заяві про збільшення позовних вимог, відповідач на пропозицію суду про надіслання відзиву на позов, не надав, хоча отримав ухвалу суду, що підтверджується зворотним повідомленням про отримання означеної ухвали уповноваженою особою відповідача (а.с.23).
Як вбачається із доводів позивача, не спростованих відповідачем, без оплати на рахунок останнього авансу у сумі 55000 грн., які, як вважав позивач, призначалися як оплата за трактор, Попередній договір між сторонами не був би укладений, тоді як позивач мав намір на укладення правочину, який був би спрямований на реальне настання наслідків для нього - отримання предмету договору купівлі-продажу.
Законом, зокрема ст.570 ЦК України, не передбачено, що якщо аванс згідно з умовами попереднього договору був переданий, а зобов'язання не виконано, тобто основний договір у строк, вказаний у попередньому договорі не укладений, то аванс залишається у сторони, яка його отримала. Такі обставини суперечать вимогам чинного законодавства.
Таким чином, виходячи з аналізу доказів та цивільного законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні вказаного спору, суд вважає, що права позивача порушені відповідачем неповерненням коштів, сплачених на підставі Попереднього договору, який розірвано, оскільки вказана обставина підтверджується належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.78 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.81 ЦПК України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).
Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.
Об'єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наявний у матеріалах цивільної справи.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і, відповідно до ст.9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
У п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.
В п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі «Серявін та інші проти України» зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Відтак, суд, проаналізувавши та оцінивши кожний аргумент, наведений позивачем у позові, поясненнях, а також представлені позивачем докази, констатує той факт, що позивачем надано належні, достовірні, достатні та допустимі докази на підтвердження своїх позовних вимог, тоді як відповідачем не надано відзиву на позов із запереченнями щодо заявлених вимог, а також доказів на спростування позовних вимог.
Таким чином, ОСОБА_1 доведено факту порушення його прав з боку відповідача.
При цьому, суд констатує той факт, що відповідач не був позбавлений можливості та права подавати докази та доводити перед судом їх переконливість, проте, проігнорував пропозицію суду надати відзив із запереченнями щодо позову ОСОБА_1, не довівши, таким чином, належними та допустимими доказами відсутність підстав для повернення позивачеві сплачених ним коштів по Попередньому договору та неустойку.
V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.
Встановленим фактам відповідають цивільно-правові відносини, що виникають із захисту прав споживачів при укладенні, розірванні договору, зокрема, попереднього договору купівлі-продажу транспортного засобу, та виконання зобов'язань за договором, які регулюються Конституцією України, ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.
Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
За змістом ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права та інтересу, зокрема, з позовом про відшкодування збитків, моральної шкоди, а також суд може захистити цивільне право іншим способом, встановленим договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1 та 2 ст.627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом, тобто підлягає поверненню особам, які їх сплатили.
Статтею 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом… У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч.2 ст.653 ЦК України).
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту.
Відповідно до п.22 ч.1 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Частиною 1 ст.5 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
Статтею 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Частиною 9 ст.15 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.
Частиною 8 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Пунктами 6, 7, 9, 26 ч.1 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що: офісне приміщення - будь-яке приміщення (будівля тощо), в якому знаходиться суб'єкт господарювання або його філія, або його структурний підрозділ, або представництво; договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами (далі - розрахунковий документ); договір, укладений поза торговельними або офісними приміщеннями, -договір, укладений із споживачем особисто в місці, іншому ніж торговельні або офісні приміщення продавця; торговельне приміщення - майновий комплекс, який займає окрему споруду (офісне приміщення) або який розміщено у спеціально призначеній та обладнаній для торгівлі споруді, де суб'єкт господарювання здійснює діяльність з реалізації товару.
Статтею 93 ЦК України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Статтею 95 ЦК України встановлено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.
Частинами 3, 4 ст.12 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями споживач має право розірвати договір за умови повідомлення про це продавця (виконавця) протягом чотирнадцяти днів з дати одержання документа, який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями чи прийняття продукції або першої поставки такої продукції, за умови, що така продукція є річчю, а прийняття чи поставка продукції відбувається пізніше часу одержання споживачем документа на їх продаж. У разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями продавець (виконавець) повинен повернути сплачені гроші без затримки не пізніше тридцяти днів з моменту повідомлення споживачем про розірвання договору. Споживач має право не повертати продукцію або результати роботи чи послуги до моменту повернення йому сплаченої ним суми грошей.
Частиною 9 ст.12 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.
За положеннями ст.17 ЗУ «Про захист прав споживачів», за всіма споживачами однаковою мірою визнається право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами. Споживач має право на вільний вибір товарів і послуг. Забороняється примушувати споживача придбавати продукцію неналежної якості або не потрібного йому асортименту.
Згідно з вимогами ст.21 ЗУ «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо, зокрема, при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення та/або висловлене ним волевиявлення.
Згідно з п.п.1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року №5 (із змінами, внесеними постановою від 25 травня 1998 року №15) «Про практику розгляду цивільних прав за позовами про захист прав споживачів», ЗУ «Про захист прав споживачів» захищає права споживача, яким є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує товари для власних побутових потреб. Крім того, вказаний Закон регулює відносини, що виникають між споживачем та підприємством чи громадянином- підприємцем, які продають товари, зокрема відносини, що виникають із договорів купівлі-продажу.
VІ. Висновки суду, розподіл судових витрат
Аналіз перевірених і оцінених в судовому засіданні доказів переконує суд, що Попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу №0442/17 від 05.12.2017 року між позивачем та відповідачем укладено не за юридичною адресою відповідача, тобто поза торговельними або офісними приміщеннями, а тому означений договір підпадає під дію ст.12 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Крім того, Попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу №0442/17 від 05.12.2017 року між позивачем та відповідачем є розірваним у розумінні ч.3 ст.651 ЦК України, у зв'язку із чим кошти, сплачені за цим Попереднім договором позивачем у виді авансу в сумі 55000 грн., підлягають поверненню останньому.
Враховуючи, що відповідачем не повернуто кошти позивачеві, сплачені за Попереднім договором, то, в силу ч.9 ст.12 ЗУ «Про захист прав споживачів», позивач має право вимагати неустойку в розмірі 1 відсотка вартості продукції за кожен день затримки.
Отже, відповідачем ТОВ «ВЕЛЕС АВТО» порушено права позивача ОСОБА_1 на повернення суми, сплаченої за Попереднім договором і неустойки внаслідок розірвання означеного Попереднього договору, а тому вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь авансу, сплаченого за Попереднім договором купівлі-продажу транспортного засобу №0442/17 від 05.12.2017 року та неустойки підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Згідно з вимогами ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
При зверненні до суду з означеним позовом ОСОБА_1 не сплачено судовий збір, оскільки позивач звільнений від його сплати.
Так, відповідно до ст.22 ЗУ «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Таким чином, підлягає стягненню з відповідача судовий збір в сумі 1762 грн. відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.4, 5, 7, 10, 11, 12, 13, 76-81, 83, 89, 133, 141, 247, 258, 259, 263-265, ч.4 ст.268, ст.ст.273, 274-279 ЦПК України, на підставі ст.ст.16, 93, 95, 570, 627, 635, 638, 651, 653 ЦК України, ст.ст.1, 5, 12, 15, 17, 18, 21, 22 ЗУ «Про захист прав споживачів», суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ТОВ «ВЕЛЕС АВТО» про захист прав споживача та стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з ТОВ «ВЕЛЕС АВТО», що знаходиться в м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд.56, офіс 512/1, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 41394483 на користь ОСОБА_1, жителя АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 - 550000 (п'ятдесят п'ять тисяч) гривень, сплачених ним за Попереднім договором купівлі-продажу транспортного засобу №0442/17 від 05.12.2017 року та неустойку за період з 06.01.2018 року по 22.02.2018 року в сумі 25850 (двадцять п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят) гривень.
Стягнути з ТОВ «ВЕЛЕС АВТО», що знаходиться в м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд.56, офіс 512/1, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 41394483 судовий збір в сумі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні в дохід держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів бюджету: 22030106).
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Шаргородський районний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).
Якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них (ч.4 ст.273 ЦПК України).
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч.4 ст.268 ЦПК України).
Повне рішення складено 15.03.2018 року.
Суддя: