Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
ЄУН 316/1549/16Головуючий у 1-й інстанції Капустинський М.В.
Пр. № 22-ц/778/224/18Суддя-доповідач ОСОБА_1
06 березня 2018 року м. Запоріжжя
Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Гончар М.С.
суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,
за участі секретаря Ващенко З.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 22 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» (надалі - ОСОБА_2) про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів списаних з зарплатної картки
У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь суму списаних з зарплатної картки коштів в розмірі 16960,75 грн. та 10000,00 грн. моральної шкоди.
В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що між ним та ОСОБА_4 укладено договір на обслуговування платіжної картки для виплат № 5168757287042636, на яку йому зараховуються грошові кошти, але відповідач безпідставно і необґрунтовано, без дозволу та повідомлення списав грошові кошти в сумі 16950,75 грн. з його рахунку. Підставами списання грошових коштів була прострочена заборгованість за кредитом, що стало відомо під час відкриття банківського рахунку, але раніше претензій, інших банківських вимог, судових позовів щодо існування та погашення грошового боргу до нього не надходило, та відносно нього не подавалось. Крім того, зазначив що протиправними діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 10000,00 грн.
Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 22 травня 2017 року (а.с. 166-168) позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 розмір грошових коштів списаних з банківського рахунку/картки № 5168757287042636 (картки для виплат заробітної плати), відкритого на ім'я ОСОБА_3 в ПАТ КБ «Приватбанк» в сумі 16950,75 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір в розмірі 640,00 грн.
Позивач ОСОБА_3 із зазначеним рішенням суду першої інстанції погодився, останнє в апеляційному порядку не оскаржував.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції (фактично в частині задоволення позовних вимог позивача), посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с.173-177) просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою апеляційного суду провадження у цій справі за вищезазначеною скаргою відкрито (а.с. 195), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 197) з урахуванням навантаженості судді-доповідача та колегії суддів апеляційного суду, яка має постійний склад, а також відпустки судді -доповідача і колегії суддів у період з 14 вересня по 17 жовтня 2017 року включно (а.с. 202).
Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 14 грудня 2017 року, не відбувся та був відкладений (а.с. 205) в порядку задоволення клопотання позивача ОСОБА_3 (а.с.203) з урахуванням навантаженості судді-доповідача та колегії суддів, яка має постійний склад (зокрема в Апеляційному суді Запорізької області замість 71 судді за штатом фактично працює 20 суддів, з яких 13 суддів - у судовій палаті з розгляду цивільних справ).
З 15.12.2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України.
В силу вимог п. 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року № 2147-VІІ, якій набрав чинності з 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши у судовому засіданні 06 березня 2018 року доповідь судді-доповідача, пояснення всіх осіб, які беруть участь у справі, у тому числі:
-позивача ОСОБА_3, який у тому числі на запитання апеляційного суду зазначав, що суд першої інстанції правильно захистив його права, як споживача, ОСОБА_4 була списана заборгованість за кредитним договором поза межами строків позовної давності, він цю заборгованість не визнавав і не сплачував, ОСОБА_2 до нього з позовом про стягнення цієї заборгованості до суду не звертався, він (позивач) не хотів у 2015 році відкривати заробітку картку у Приватбанк, але роботодавець його зобов'язав це зробити, ОСОБА_2 скористався цією ситуаціє. І списав вищезазначену суму боргу поза межами позовної давності з його заробітної картки без його згоди, він не підписував умови про збільшення строку позовної давності,
-та представника ОСОБА_4 за довіреністю (а.с. 209) - ОСОБА_5, який у тому числі за клопотанням позивача надав у судовому засіданні позивачу та апеляційному суду для огляду оригінал заяви ОСОБА_3 від 23.01.2007р. на обслуговування платіжної картки для виплат № 4149605352908537, у зв'язку із чим, апеляційним судом було засвідчено відповідність наявної у матеріалах цієї справи копії цієї заяви (а.с.5), додатково представник ОСОБА_4 на запитання апеляційного суду зазначав, що у справі наявні Умови та Правила надання банківських послуг як 2005 року, так й 2010 року, заборгованість за 2007 рік була дійсно списана ОСОБА_4 з заробітної карки ОСОБА_3О у 2015 році, тобто поза межами строків позовної давності, оскільки проплат з 2007 року ОСОБА_3 за вищезазначеним кредитним договором у добровільному порядку не здійснював, однак, ОСОБА_2 мав це робити в силу пунктів Умов та правил надання банківських послуг, якими також було збільшено строк позовної давності до 50 років, які є невід'ємною частиною кредитного договору, яким за своїм змістом є договором приєднання,
-перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, в силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Встановлено, що позивач ОСОБА_3 із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі погодився, зокрема у тому числі в частині відмови в задоволенні його позовних вимог про стягнення моральної шкоди, останнє в апеляційному порядку не оскаржував.
Таким чином, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_4, який фактично оскаржував рішення суду першої інстанції у цій справі лише в частині задоволення позовних вимог позивача.
Згідно із ст. 374 ч. 1 п. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі частково, керувався ст. ст. 3, 5, 8, 10, 11, 57-60, 88, 174, 212-215, 218, 292, 294, 296 ЦПК України, в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, та виходив із обґрунтованості та доведеності останніх лише в частині їх задоволення.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним.
При перевірці законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі апеляційний суд виходить із положень ЦПК України, в редакції, що була чинною до 14.12.2017 року включно, тобто чинною на час ухвалення оскаржуємого рішення судом першої інстанції у цій справі (22 травня 2017 року).
Відповідно до ст. 213 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі відповідає.
Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що між ОСОБА_4 та фізичною особою ОСОБА_3 підписано заяву від 23.01.2007 р. на обслуговування платіжної картки для виплат № 4149605352908537.
22.01.2015 р. між ОСОБА_4 та позивачем ОСОБА_3 укладений договір про надання банківських послуг. На підставі цього договору позивачеві була оформлена дебетова особиста картка (картка для виплат заробітної плати) №5168757287042636.
З цієї карти ОСОБА_4 були списані грошові кошти з рахунку ОСОБА_3 за період з 22 січня 2015 року по 11 березня 2017 року загальною сумою 1695,75 грн.
Згідно із випискою, наданою ОСОБА_4 від 12.09.2016р. з зарплатної картки позивача №5168757287042636 було списано за найменуваннями операцій: «Автоматичне погашення простроченої заборгованості з картки № 56**36», «Штраф за прострочення за кредитом»; «Списання відсотків за прострочений кредит».
ОСОБА_3 звертався до ОСОБА_4 із заявою про повернення йому безпідставно списаних кошті із вищезазначеної картки (а.с.6).
Проте, ОСОБА_4 не повернув йому списані кошти.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст. 527 ЦК боржник зобов'язаний виконувати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Ч. 1 ст. 530 ЦК передбачає якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу вимог ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
Однак, ОСОБА_4 при порушенні сплати заборгованості ОСОБА_3 не було застосовано заходів щодо повернення заборгованості, з виказанням суми самої заборгованості, та належних документів, які підтверджуються борг, відсотків та штрафних санкцій.
Хоча, відповідно до п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.
Як випливає з роз'яснень в п. 31 постанови № 5 Пленуму ВССУ від 30.12.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», послідуючими змінами, при застосуванні положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв'язку з частиною одинадцятою статті 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.
При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2, не маючи (спеціального) розпорядження клієнта - позивача по справі, не маючи рішення суду про стягнення коштів, безпідставно автоматично списав кошти з зарплатної картки позивача для погашення заборгованості по іншому договору споживчого кредиту, що суперечить принципам розумності та законності, а тому вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а саме, підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача розмір грошових коштів списаних з банківського рахунку/картки №5168757287042636 (картки для виплат заробітної плати), відкритого на ім'я ОСОБА_3 в ОСОБА_4 в сумі 16950,75 грн., в задоволенні решти вимог необхідно позивачу слід відмовити.
Тобто, суд першої інстанції правильно відмовив позивачеві у стягненні моральної шкоди з ОСОБА_4 у цій справі.
Рішення суду першої інстанції у цій справі позивачем не оскаржувалось.
ОСОБА_4 зазначав у своїй апеляційній скарзі, що він оскаржу рішення суду першої інстанції у цій справі у повному обсязі, хоча із змісту скарги вбачається, що ОСОБА_4 рішення в частині відмови позивачу в задоволенні його позовних вимог про стягнення моральної шкоди ОСОБА_4 у цій справі фактично не оскаржується.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію ОСОБА_4, як відповідача у цій справі, яку він та його представники вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
Встановлено, що суд першої інстанції оскаржуємим рішенням задовольнив позов позивача в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 розміру грошових коштів списаних з банківського рахунку/картки № 5168757287042636 (картки для виплат заробітної плати), відкритого на ім'я ОСОБА_3 в ОСОБА_4 в сумі 16950,75 грн. з двох підстав:
- перша з яких є правильною (в силу вимог чинного у 2015 році Закону України «Про захист прав споживачів», за змістом якого кредитодавцю забороняється списання боргу споживача, строк давності якого минув, у позасудовому порядку без рішення суду без спеціального дозволу споживача),
- а друга - помилковою (ОСОБА_2 не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів того, що Умовами та правилами надання банківських послуг, які були невід'ємною частиною укладеного договору між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було передбачено право ОСОБА_4 на договірне списання, хоча копії цих Умов були надані Банком суду першої інстанції до заперечень ОСОБА_4 на позов позивача у цій справі),
але це не призвело до неправильності вирішення цієї справи по суті судом першої інстанції, а тому не може бути підставою для скасування апеляційним судом оскаржуємого рішення суду першої інстанції у цій справі за скаргою ОСОБА_4.
Так, дійсно, в силу вимог ст. 1071 ЦК України ОСОБА_2 може списати кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених Законом чи договором між банком і клієнтом.
Крім того, відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 32.3.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувана, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку, повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день, починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.
Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні, затвердженої постановою Національного банку України № 22 від 21.01.2004 року, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Пунктом 5.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті встановлено, що примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувані (орган державної виконавчої служби) на підставі виконавчих документів, установлених законами України.
Відповідно до вимог ст.ст.25, 26 Закону України «Про оплату праці» забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством. Відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством.
При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти відсотків, а у випадках, передбачених законодавством, - п'ятдесяти відсотків заробітної плати, що належить до виплати працівникам.
Встановлено, що до позову ОСОБА_4 у цій справі було надано Умови та правила надання банківських послуг за 2005 рік (були чинними на час написання заяви позичальника ОСОБА_3 від 01.01.2007 року, копія а.с. 4348) та 2010 роки (були чинними на час відкриття картки для отримання заробітної плати у 2015 році та на час списання боргу, копія а.с. 49-100), які містять, зокрема п. 4.6, право ОСОБА_4 здійснювати договірне списання.
Проте, на момент списання боргу у 2015 року за договором 2007 року чинною була редакція п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка передбачала, що кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.
В силу вимог ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо збільшення позовної давності за згодою сторін до 50 років за вищезазначеним кредитним договором (п.1.1.7.31 Умов та правил надання банківських послуг) не приймаються апеляційним судом до уваги з огляду на правовий висновок ВСУ, викладений у постанові від 11.02.2015 року у справі № 6-240цс14.
ОСОБА_4 у своїй апеляційній скарзі визнає (а.с. 175), що станом на 11.11.2014 року заборгованість ОСОБА_3, як позичальника, перед ОСОБА_4 за вищезазначеним кредитним договором від 12.05.2006 року складала 18780,54 грн.
Належні, допустимі докази того, що для стягнення цієї заборгованості загальний строк позовної давності переривався, а саме: що ОСОБА_2 звертався з позовом до суду до ОСОБА_3 про стягнення цієї заборгованості або ОСОБА_3 у добровільному порядку сплачував будь-які платежі у матеріалах цієї справи відсутні.
Таким чином, у ОСОБА_4 були наявні підстави для стягнення вищезазначеної заборгованості за кредитним договором, але не в той спосіб, який було застосовано ОСОБА_4, оскільки, враховуючи положення Закону України «Про захист прав споживачів», ОСОБА_2 не мав права без рішення суду про стягнення вищезазначеної заборгованості з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 за вищезазначеним кредитним договором чи без письмового дозволу ОСОБА_3 у позасудовому порядку списувати вищезазначену заборгованість за договором 2007 року, строк давності для стягнення якого вже минув.
Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах апеляційної скарги ОСОБА_4.
Так, в силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Доказом, передбаченим ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у цій справі є оригінал заяви ОСОБА_3 від 23.01.2007р. на обслуговування платіжної картки для виплат № 4149605352908537, який був оглянутий апеляційним судом у даному судовому засіданні, та засвідчено відповідність наявної у матеріалах цієї справи копії цієї заяви (а.с.5).
Встановлено, що порушення норм процесуального права, які є обов'язковими підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, передбачені ст. 376 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15,12.2017 року, у цій справі відсутні.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги ОСОБА_4, як особи, яка подала апеляційну скаргу у цій справі, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлена з додержанням вимог ЦПК України.
За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміні.
Крім того, в силу вимог ст. 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у разі відмови відповідачу ОСОБА_4 у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у тому числі у вигляді судового збору, сплаченого ним за подачу вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду.
Керуючись ст. ст. ст. ст. 3- 4, 10 -11, 59-60, 212-215 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, ст.ст. 12, 141, 367-368, 371-372, 374-375, 381-384, п. 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення.
Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 22 травня 2017 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 15 березня 2018 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_1 ОСОБА_6ОСОБА_7