Справа № 523/708/18
Провадження №2/523/1588/18
"15" березня 2018 р.
Суворовський районний суд м. Одеси, в складі:
головуючого - судді Малиновського О.М.
за участю секретаря - Шевчук М.Є.,
представника позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, в м. Одеса, в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Виробничого підприємства «Спецбуд» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю про звернення стягнення на нерухоме майно, -
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом в якому зазначив, що 17 квітня 2008р. між ним та ВК «Спецбуд» ТОВ був укладений договір процентної позики за умовами якого він передав, а товариство в особі директора ОСОБА_3 прийняло в борг 150000,00 грн. зобов'язавшись повернути позичені грошові кошти на протязі семиденного строку від дня пред'явлення про це вимоги, сплативши за його користування 1,2% річних. Після пред'явлення позивачем вимоги про повернення позики від 13.09.2017р., відповідач у визначений семиденний строк грошові кошти не повернув, проценти за його користування не сплатив. Відповідачем йому було повідомлено про відсутність грошових коштів у товаристві для проведення розрахунків, втім було зазначено, що можливим способом виконання зобов'язання є звернення стягнення на нерухоме майно, належне підприємству, яке згідно п.5.2. договору позики вони зобов'язались передати в заставу позивачу. На думку позивача оскільки у відповідача відсутні грошові кошти, а є лише нерухоме майно, він набув право на звернення стягнення на будівлю, що складається з будівлі літ. «А», загальною площею 919,1 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса вул. Миколаївська дорога, 130/1 з метою виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості за договором процентної позики в розмірі 150 000,00 грн. та 3600,00 грн. процентів за його користування, про що і поставив позовні вимоги. Дані обставини стали підставою для звернення до суду.
Позивач в судове засідання не з'явився. Від його представника ОСОБА_1 до суду надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явився направивши заяву про проведення розгляду справи за їх відсутності.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, прийшов до наступного висновку.
Матеріалами справи встановлено, що 17.04.2008р. між ОСОБА_2 (позикодавець) та ВП ТОВ «Спецбуд» (позичальник) був укладений договір процентної позики за умовами якого позикодавець зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в розмірі 150 000,00 грн. на невизначений строк, з обов'язком позичальника сплачувати за його користування щомісячно проценти в розмірі 0,10 % (1,2 річних), оплата яких проводиться на восьмий день, від дня отримання вимоги на повернення позики. Пунктом 3.3. договору позики було встановлено остаточну дату повернення позики - семиденний строк від дати пред'явлення вимоги. На підтвердження отримання грошових коштів відповідачем було надано розписку від 18.04.2008р. оформлену, як додаток № 1 до договору, з якої убачається, що директор товариства ОСОБА_3 отримав грошові кошти в розмірі 150 000,00 грн.
На вимогу позикодавця від 13.09.2017р. ВП «Спецбуд» ТОВ надало відповідь про неможливість виконання основного зобов'язання за відсутності грошових коштів з посилання на наявність єдиного майна, що є у власності товариства - нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: м. Одеса вул. Миколаївська дорога, 130/1.
В обумовлений сторонами в договорі строк ВП «Спецбуд» ТОВ позичені грошові кошти не повернуло, проценти за його користування не сплатило, тобто прийняті на себе зобов'язання не виконало.
Причини невиконання зазначеного грошового зобов'язання та цільове використання позичених грошових коштів правового значення для розгляду справи по суті не мають.
Зважаючи на викладене та оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності суд дійшов висновку, що права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_2 були порушені з боку відповідача, а відтак позивач набув право на відновлення своїх прав в судовому порядку.
Разом з тим, суд вважає, що заявлені позовні вимоги не відповідають способу захисту порушеного права ОСОБА_2 з урахуванням норм права, які регулюють виниклий спір.
Так, спірні правовідносини сторін виникли з зобов'язального права, та регулюються главою 71, розділом ІІІ, Книгою п'ятою Цивільного кодексу України, зокрема статтею 1046 ЦК України, згідно змісту якої за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частина 1 ст. 1049 ЦК України зазначає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
В силу статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права та при розгляді справ застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано ВРУ, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (з подальшими змінами) передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.
Як було зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2010р. заява №35041/05 справа «ОСОБА_4 проти України», Суд нагадує, що втручання у право на мирне володіння майном є сумісним з вимогами ст. 1 Першого протоколу, коли воно законне і не свавільне. Зокрема, друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів».
Аналізуючи норми права, які регулюють виниклі між сторонами правовідносини, слід дійти висновку, що позикодавець, у випадку невиконання позичальником прийнятих на себе зобов'язань по поверненню грошових коштів, набуває право на повернення саме грошових коштів, що і буде відповідати належному способу захисту порушених прав та інтересів позикодавця, визначених статтею 16 ЦК України, зокрема у спосіб примусового виконання обов'язку в натурі. Зазначені норми права не визначають можливість звернення стягнення за судовим рішенням на нерухоме майно за зобов'язанням, що виникли за договором позики. Тобто, таке звернення не може вважатися належним способом захисту прав та інтересів ОСОБА_2 в порушеному зобов'язанні, а проведення звернення стягнення за рішенням суду за рахунок нерухомого майна буде вважатися позбавленням майна належного відповідачу на умовах не передбачених законом.
Національним законодавством підстави, порядок та умови звернення стягнення на рухоме та нерухоме майно визначені Законом України «Про виконавче провадження» та покладені на державну виконавчу службу під час виконання рішення суду про стягнення невиконаного зобов'язання в примусовому порядку.
Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частина друга статті 264 ЦК України забороняє суду при ухвалені рішення виходити за межі позовних вимог.
На підставі викладеного, виходячи з підстав та предмету заявлених позовних вимог, приймаючи до уваги принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд дійшов висновку, що пред'явлені позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб визначений позивачем.
Керуючись ст.ст.12,13,76,141,259,263-265,268, 279, 280-282 ЦПК України, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Виробничого підприємства «Спецбуд» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю про звернення стягнення на нерухоме майно відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 15 березня 2018р.
Суддя -