13 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/606/18
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді: Улицького В.З.
суддів: Затолочного В.С., Сапіги В.П.
при секретарі судового засідання: Дутка І.С.
за участі представника позивача: Жидачівська Т.М.
представника відповідача: Стегній А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 року (постанова ухвалена о 11:43 хв. у м. Львові судом у складі головуючого судді Сакалоша В.М. суддів Брильовського Р.М., Хоми О.П., повний текст постанови виготовлений 15.12.2017 року) у справі за позовом приватного підприємства «Мірт» до Державної казначейської служби України, за участю третьої особи Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про скасування рішення,-
У серпні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач) про скасування рішення відповідача про повернення органу державної виконавчої служби без виконання наказу виданого 18.08.2015 року Господарським судом Львівської області у справі №914/2016/14 та надісланих із ним документів, яке оформлено листом відповідача від 12.08.2016 за вих.№5-08/239-13955.
Позивач позовні вимоги мотивував тим, що на виконання судового рішення Господарського суду Львівської області від 04.01.2016 року, керівник органу виконавчої служби супровідним листом від 12.07.2016 скерував на адресу Державної казначейської служби України наказ Господарського суду від 18.08.2015 року для його виконання у порядку встановленого Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Однак, листом від 12.08.2016 року відповідач повернув вказаний наказ до органу виконавчої служби, мотивуючи тим, що за змістом ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», він не застосовується до виконання рішення про стягнення коштів з органів місцевого самоврядування. Позивач зазначає, що такі дії відповідача прямо суперечать судовому рішенню Господарського суду Львівської області від 04.01.2016 року, який застосовуючи вказані правові норми до спірних правовідносин встановив протилежне. Відтак, вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення. Позивач просив позов задоволити.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 року адміністративний позов задоволено. Скасовано рішення Державної казначейської служби України про повернення органу державної виконавчої служби без виконання наказу виданого 18.08.2015 року Господарським судом Львівської області у справі №914/2016/14 та надісланих із ним документів, яке оформлено листом Державної казначейської служби України від 12.08.2016 за вих.№5-08/239-13955.
Постанову суду першої інстанції оскаржила Державна казначейська служба України. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 30.04.2015 року у справі №914/2016/14 з Управління капітального будівництві Львівської міської ради на користь ПП «Мірт» стягнуто 2 523 766, 20 грн. основного боргу за Договором на реконструкцію проспекту Свободи №23 від 27.10.2011, а також 181 599, 27 грн. 3% річних та 1 286 834, 57 грн. інфляційних втрат та 16793, 87 грн.
Разом з тим, позивач оскаржив до господарського суду постанову державного виконавця від 28.09.2015 року про повернення виконавчого документа стягувану.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.01.2016 року вказана постанова визнана незаконною. Господарським судом надано оцінку правовому статусу учасників виконавчого провадження та встановлено помилковість висновку органу державної виконавчої служби про те, що законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти Управління капітального будівництва Львівської міської ради і це виключає можливість виконання виконавчого документа.
12.07.2016 року керівник органу виконавчої служби супровідним листом скерував на адресу відповідача наказ господарського суду від 18.08.2015 року для його виконання у порядку встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Однак, листом 12.08.2016 року Державна казначейська служба України повернула до органу виконавчої служби оригінал наказу Господарського суду Львівської області від 18.08.2015 року по справі №914/2016/14 та копії доданих документів. Своє рішення відповідач мотивував тим, що за змістом ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», він не застосовується до виконання рішення про стягнення коштів з органів місцевого самоврядування. У поданому наказі боржником визначено управління капітального будівництва Львівської міської ради, що за організаційно-правовою формою є органом місцевого самоврядування. Таким чином, законодавство не надає Казначейству повноважень на виконання рішення суду за рахунок коштів державного бюджету, боржником за яким є орган місцевого самоврядування.
Разом з тим, будучи наділеним повноваженнями вчиняти виконавчі дії керівник органу виконавчої служби супровідним листом від 12.07.2016 року скерував на адресу відповідача наказ господарського суду від 18.08.2015 року для його виконання на користь та в інтересах позивача у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Судова колегія апеляційного суду звертає увагу, що мотиви повернення наказу, наведені в листі відповідача від 12.08.2016 року за вих.№5/239-13955, суперечать висновкам Господарського суду Львівської області, зробленим в ухвалі від 04.01.2016 року у справі 914/2016/14 стосовно порядку виконання наказу господарського суду від 18.08.2015 року та правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, зокрема тому, що при примусовому виконанні наказу від 18.08.2015 року підлягають застосуванню приписи Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», оскільки Управління капітального будівництва Львівської міської ради охоплюється окресленим у ст.2 Закону колом суб'єктів-боржників, при виконанні судових рішень щодо яких підлягають застосуванню запровадженні Законом гарантії держави щодо виконання судових рішень.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 р. у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Заява N 40450/04), державу зобов'язано запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне й достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою Суду. При винесенні даного рішення Судом встановлено, що половина рішень, винесених Судом у справах проти України, стосуються питання тривалого невиконання остаточних судових рішень, відповідальність за які несуть органи влади України. Даному рішенню надано статусу "пілотного", що відповідно до статті 43 Конвенції покладає на державу-відповідача юридичний обов'язок здійснити під наглядом Комітету міністрів відповідні загальні та/або індивідуальні заходи для захисту прав заявника, порушення яких було встановлено Судом.
Саме на виконання даного рішення Суду було спрямовано ухвалення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», що вбачається з підготованої Міністерством юстиції України пояснювальної записки до законопроекту. Таким чином, при з'ясуванні змісту визначених у даному законі норм права слід виходити із практики Суду.
Рішенням Суду від 28.08.2009 р. у справі SHYLKIN AND POBEREZHNYY v. UKRAINE (арр. 6924/06 and 8252/06) визначено, що згідно із усталеної практики Конвенційних органів, установи органів місцевого самоврядування є державними органами в тому сенсі, що їх діяльність регулюється нормами публічного права і вони виконують публічні функції, якими наділені згідно Конституції та законів. Судом наголошено, що згідно з нормами міжнародного права термін «державні органи» не обмежується лише центральними органами виконавчої влади. У тих випадках, коли державна влада є децентралізованою, він поширюється на будь-який національний орган, який здійснює публічні функції. З цього випливає, що відповідальність за дії та/або бездіяльність органів місцевого самоврядування несе держава-відповідач. Виходячи з вищевикладеного, Суд доходить висновку, що держава несе відповідальність за борги комунальних підприємств такою ж мірою, якою вона несе відповідальність за борги підприємств державної форми власності (параграф 28).
Тотожне тлумачення змісту поняття «державні органи» міститься і у інших рішеннях Суду, зокрема, у справах: «Глоба проти України»; «Овчаров і Хомич проти України»; «Фільштейн проти України»; «Шмалько проти України»; «Колосенко проти України»; «Отиченко та Федіщенко проти України» та ін.
Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції.
З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 року у справі №813/2857/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.
На Постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. З. Улицький
судді В. С. Затолочний
В. П. Сапіга
Повне судове рішення складено 14.03.2018 року