16 лютого 2018 року м. Рівне №817/2023/17
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Романчук В.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі: позивача: представникм не прибули, відповідача: представник не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2
доРівненський міський відділ Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області
визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
12.12.2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 звернулись в суд з позовом до Рівненського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій з підстав відмови Рівненського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області у прийнятті документів та видачі у зв'язку з досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі зазначили, що звернулися в інтересах неповнолітньої доньки до відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області із заявою оформити і видати їй паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503 від 26.06.1992. Вважають, що відповідач протиправно відмовив їм у видачі паспорта у такій формі, оскільки законодавством передбачено видача паспорта громадянина України, як у формі ID-картки, так і у формі книжечки, а примушування до прийняття цифрового ідентифікатора є прямим та грубим порушенням конституційного права на свободу світогляду та віросповідання. З таких підстав просили позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 15.12.2017 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
16.01.2018 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.19-30), у якому відповідач позов не визнав та просив в його задоволенні відмовити повністю. В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012 визначено назву та види документів, що формуються із застосуванням засобів Реєстру, в тому числі паспорт громадянина України. Визначено форму та затверджено зразок бланка та технічний опис паспорта громадянина України, визначено порядок його оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійним та знищення. Пояснив, що постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження бланка, технічного опису та порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України" №302 від 25.03.2015 законодавцем була передбачена можливість оформлення паспорта громадянина України з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки, однак лише до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України у формі ID-картки. З 01.11.2016 року паспорт громадянина України оформляється та видається тільки у вигляді ID-картки, що містить безконтактний електронний носій. Відповідачем також зауважено, що заява позивачів для оформлення паспорта громадянина України не була належним чином оформлена, а тому розглянута відповідачем в порядку звернення громадян. Відповідачем стверджено, що Управління, як суб'єкт владних повноважень, діяло на підставі та в межах законодавства, не порушуючи статтю 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Ухвалою суду від 19.01.2018 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
В судове засідання позивачі не прибули. 16.02.2018 року на адресу суду надійшло клопотання ОСОБА_4 про відкладення розгляду справи (а.с.57), однак жодних доказів поважності неприбуття в судове засідання позивача (або його представника) суду не надано. В матеріалах справи наявне клопотання позивачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 від 14.02.2018 року про розгляд справи без їх участі (у разі їхньої відсутності або однієї із сторін) (а.с.41).
Відповідач в судове засідання також не прибув, подав клопотання про розгляд справи без його участі (а.с.58).
Судом не визнавалася обов'язковою участь сторін в судовому засіданні. Отже, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін на підставі наявних доказів.
Враховуючи неявку в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі та у відповідності до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши позовну заяву, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд встановив наступне.
01.11.2017 ОСОБА_2 разом із законними представниками (батько - ОСОБА_1 та мати - ОСОБА_4) звернулась до Рівненського міського відділу Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області із заявою про оформлення бланка паспорта громадянина України без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру та видачу паспорта громадянина України виключно у формі паспортної книжечки (а.с.9).
Зміст заяви свідчить, що ОСОБА_2 не бажає оформляти паспорт у формі пластикової картки типу ІD-картки, оскільки картка містить в собі безконтактний електронний носій із персональними даними, від обробки яких вона відмовляється, що суперечить її релігійним переконанням. Зазначено, що отримання пластикової ІD-картки є правом, а не зобов'язанням, та форма паспорту у вигляді паспортної книжечки не скасована і є діючою.
Рівненський міський відділ Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області листом №5610/14-3539 від 08.11.2017 повідомив позивачів, що за результатами розгляду заяви прийнято рішення про відмову в її задоволенні на підставі статей 1, 4, 7, 10, 13, 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012 та пунктів 10, 13 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 - у зв'язку із поданням заяви для оформлення паспорта громадянина України у спосіб та порядок не передбачений чинним законодавством. Також роз'яснено, що прийняття документів та оформлення паспорта громадянина України іншого зразка, крім того, що містить безконтактний електронний носій з 01.11.2016 припинено (а.с.10).
Не погодившись з відмовою Рівненського міського відділу Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області, викладеної у листі №5610/14-3539 від 08.11.2017, позивачі звернулися до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначаються Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012.
Відповідно до частини першої статті 4 цього Закону, Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" №2235-III від 18.01.2001 визначено, що документом, який підтверджує громадянство України, є зокрема паспорт громадянина України.
Частиною першою статті 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012 визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
За вимогами частини другої цієї статті, кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
А за правилами частини четвертої,- паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
До паспорта громадянина України, відповідно до вимог частини сьомої цієї статті, вноситься така інформація: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) ім'я особи; 4) стать; 5) громадянство; 6) дата народження; 7) унікальний номер запису в Реєстрі; 8) номер документа; 9) дата закінчення строку дії документа; 10) дата видачі документа; 11) уповноважений суб'єкт, що видав документ (код); 12) місце народження; 13) відцифрований образ обличчя особи; 14) відцифрований підпис особи; 15) податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово "відмова".
До безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України, який досяг вісімнадцятирічного віку, відповідно до вимог частини дев'ятої цієї статті, вносяться засоби електронного цифрового підпису в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. До безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України, вноситься додаткова (змінна) інформація.
В силу вимог частини третьої статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012 паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.
Згідно з частиною четвертою цієї статті особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.
Відповідно до пункту 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503 від 26.06.1992, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
В свою чергу, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження бланка, технічного опису та порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України" №302 від 25.03.2015 затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що додається.
Також, пунктом 2 цієї постанови запроваджено з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503 від 26.06.1992.
Пунктом 3 цієї постанови установлено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 року, є чинним протягом строку, на який його було видано.
Також, слід зазначити, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" №1474-VIII від 14.07.2016, що набрав чинності з 01.10.2016, внесено зміни до Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012, якими виключено можливість громадян через свої релігійні переконання відмовитись від отримання документів з імплантованим у бланк безконтактним електронним носієм, або від внесення інформації до безконтактного електронного носія (позаяк частина перша статті 16 викладена в новій редакції).
Суд звертає увагу, що на момент звернення позивачів до Рівненського міського відділу Управління Державної міграційної служби (01.11.2017), він був забезпечений в повному обсязі матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження бланка, технічного опису та порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України" №302 від 25.03.2015.
Враховуючи встановлені в ході судового розгляду обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи в задоволенні заяви позивачів від 01.11.2017 щодо видачі ОСОБА_2 паспорта у вигляді паспортної книжечки, діяв на підставі, в межах та у спосіб визначений чинним на час звернення законодавства.
При цьому, покликання позивачів на порушення прав неповнолітньої дочки, які передбачені статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, суд до уваги не бере з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, бажання ОСОБА_2 отримати паспорт, який би не містив безконтактного електронного носія, обумовлене її релігійними переконаннями.
Відповідно до ст.35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
Як вже зазначалося судом, частиною другою статті 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012 на кожного громадянина України, який досяг чотирнадцятирічного віку, покладений обов'язок отримати паспорт громадянина України. І жодних виключень з цього приводу, ні стаття 35 Конституції України, ні частина четверта статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012 , - не містять.
Жодних виключень за релігійними переконаннями громадян стосовно форми та порядку видачі паспорту ні в Законі України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012, ні в Положенні про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503 від 26.06.1992, на день звернення позивача до відповідача та на час розгляду справи немає.
Стаття 68 Основного Закону України передбачає обов'язок кожного щодо неухильного додержання Конституції України та законів України.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" №987-XII від 23.04.1991 в Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.
В силу вимог частини першої статті 3 цього Закону кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Відтак, статтею 3 цього Закону визначено, у чому полягає право на свободу совісті, яке не може зменшувати прав державних органів чи то впливати на виконання ними дискреційних повноважень.
Відповідно до статті 4 вказаного Закону, громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Як зазначено у статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить, що будь-яке встановлення прямих чи непрямих переваг громадянам залежно від їх ставлення до релігії є неприпустимим.
А отже посилання позивача на відмову від виконання законів за мотивами релігійних переконань є неприпустимим та таким, що не може бути враховано органами державної влади, їх посадовими особами, які зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виконання ОСОБА_2 свого обов'язку з отримання паспорту громадянина України повинно відбуватися (реалізовуватися) відповідно до вимог Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012. Жодних привілеїв, переваг, додаткових прав її релігійні переконання не надають.
Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд також застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У Рішенні Європейського суду з прав людини від 01.07.2014 по справі "S.A.S. проти Франції" (заява №43835/11) зазначено: "… 125. Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Cha'are Shalom Ve Tsedek проти Франції" [ВП], №27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі "Arrowsmith проти Сполученого Королівства, №7050/75, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року, DR 19; рішення у справі "Kalac проти Туреччини" від 1 липня 1997 року, §27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§105 і 121). … 161. Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., серед інших джерел, рішення у справі "D.H. та інші проти Чеської Республіки" [ВП], № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою "об'єктивних і достатніх підстав", тобто, якщо вони не служать досягненню "легітимної мети" або якщо не забезпечено "належного пропорційного співвідношення" між використовуваними засобами та поставленою метою…".
Крім того, у пункті 82 Рішення Європейського суду з прав людини від 15.01.2013 по справі "EWEIDA та інші проти Сполученого королівства" зазначено: "Навіть якщо та чи інша віра досягає необхідного рівня переконливості та важливості, не можна сказати, що будь-яка дія, яка певним чином знайшла в ній натхнення чи мотивацію, або ж була вчинена під її впливом, становить сповідування віри. Так, наприклад, дії або бездіяльність, які безпосередньо не виражають відповідне переконання або які лише віддалено пов'язані з приписом віри, не підпадають під захист статті 9 § 1 (див. справи Skugar та інші проти Росії, № 40010/04, ухвала щодо прийнятності від 3 грудня 2009 року, та, наприклад, Arrowsmith проти Сполученого Королівства, звіт Комісії від 12 жовтня 1978 року, Decisions and Reports 19, p. 5; C. проти Сполученого Королівства, звіт Комісії від 15 грудня 1983 року, DR 37, p. 142; Zaoui проти Швейцарії, № 41615/98, ухвала щодо прийнятності від 18 січня 2001 року). Для того, щоб певна дія вважалася сповідуванням за змістом статті 9, вона має бути тісно пов'язана з релігією або переконанням."
З огляду на наведене, судом не встановлено порушень статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" від 04.11.1950, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні даного спору, з огляду на встановлені судом обставини дійшов висновку, що дії відповідача вчиненні в порядку та у спосіб, що визначені чинним законодавством, в межах наданих йому повноважень, обґрунтовано і правомірно. В той час як порушення прав позивача, про захист яких він просив в судовому порядку, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.
За наведеного, у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Правові підстави для застосування статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, паспорт серії НЮ244368, виданий Кременецьким РВ УМВС України в Тернопільській області 12.05.2011) та ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, паспорт серії МО844090, виданий Кременецьким РВ УМВС України в Тернопільській області 22.03.2002), що діють в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 (33000, м.Рівне, вул.С.Банденри,8а) в позові до Рівненського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (33028, м.Рівне, вул.Словацького,3, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37829784) про визнання протиправною відмови у прийнятті документів та видачі у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки та про зобов'язання оформити і видати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку із досягненням нею 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992, без передачі будь-яких даних про дитину і про її батьків, до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя, без відцифрованих відбитків рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повне рішення суду складено 05 березня 2018 року.
Суддя Друзенко Н.В.