13 березня 2018 року м. ПолтаваСправа № 537/5643/17
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Єресько Л.О., розглянувши за правилами спрощеного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.
02 лютого 2018 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) в особі представника за довіреністю ОСОБА_2 звернулася до Крюківського районного суду м. Кременчука з позовною заявою до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (надалі - відповідач, Кременчуцьке ОУ ПФУ Полтавської області) про:
- визнання протиправним рішення Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 03.01.2017 № 5 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1;
- зобов'язання призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсії за віком як не працюючому пенсіонеру з врахуванням заробітної плати для обчислення пенсії та підвищення розміру пенсії згідно з ч. 1 статті 28, ч. 3 статті 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з дати звернення - 26.12.2016, на визначений пенсіонером банківський рахунок.
Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчук від 22.12.2017 справу направлено за підсудністю до Полтавського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2018 відкрито провадження у даній справі та постановлено справу за правилами спрощеного провадження з викликом учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що позивач до березня 1998 року проживала в м. Кременчуці, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України. Зазначав, що ОСОБА_1.Б. досягла пенсійного віку та є громадянкою України, трудовий стаж якої складає 35 років 1 місяць та 3 дні, у зв'язку із чим відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" набула права для призначення пенсії за віком.
Одночасно зауважував, що виходячи із правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою як постійне проживання в Україні.
В судове засідання представник позивача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, клопотань або заяв не надсилав. В прохальній частині позовних вимог просив розглядати справу без участі позивача та представника позивача.
12.03.2018 представник відповідача надіслав відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити в його задоволенні. Посилався на те, що представником позивача ОСОБА_3 при зверненні із заявою про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 не надано документи, які засвідчують в установленому законодавством порядку особу та підтверджують факт проживання (реєстрації) в м. Кременчуці /а.с. 45-47/.
Відзив подано в строк, встановлений ухвалою від 26.02.2018, та відповідає вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
В судове засідання відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, у відзиві просив розглянути справу за відсутності представника управління.
Згідно з частиною 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 частини 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або повідомлення причин неявки.
Частиною 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Також на підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З урахуванням наведеного, суд визнав за можливе розглядати справу без участі сторін в письмовому провадженні без здійснення фіксування судового засідання технічними засобами.
Дослідивши докази та встановивши обставини по справі, суд приходить таких висновків.
Щодо додержання позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає.
В прохальній частині позовних вимог представник позивача просив визнати поважними причини пропуску строку для звернення до адміністративного суду.
За змістом частин 1, 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приймаючи до уваги те, що достовірних даних про те, що позивачем (представником позивача) своєчасно отримано копію оскаржуваного рішення від 17.01.2018 № 5, то суд вважає що строк звернення до суду, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства, позивачем не пропущено, у зв'язку з чим відсутні підстави для вирішення питання про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення даного строку.
Щодо суті позовних вимоги, то суд виходить з такого.
Відповідно до відмітки зробленої в паспорті громадянина України для виїзду за кордон РU 183925 (виданий замість АС 820667) ОСОБА_1 постійно проживає в державі Ізраїль /а.с.28/
За змістом позовної заяви до виїзду до держави Ізраїлю позивач була зареєстрована та постійно проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.
23.12.2016 до Кременчуцького ОУ ПФУ Полтавської області звернулася ОСОБА_1 в особі представника за довіреністю ОСОБА_3 із заявою про призначення пенсії за віком.
Зокрема в заяві представник позивача просив направити запити для отримання довідок по заробітній платі, що враховується для обчислення пенсії та довідок про реорганізацію (перейменування) підприємств відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_4 та врахувати найвигідніший період, направити запити для отримання недостатніх документів по ОСОБА_5 та здійснити попередній розрахунок розміру пенсії по втраті годувальника.
Також в заяві від 23.12.2016 представником позивача зазначено, що пенсія на іншій підставі, державна допомога, виплата на дитину, страхові виплати ОСОБА_1 не призначалися, особа не працює /а.с. 25/.
До заяви додано: нотаріально засвідчені копії довіреності № 952/16 від 21.11.2016, паспортів АС 820667 від 28.10.1997, АС 823661 від 19.12.1997, свідоцтва про одруження VІІІ-УР 581481 від 31.12.1965, свідоцтва про смерть чоловіка б/н від 17.11.2013, та оригінали довіреності, паспорта для звіряння; копію картки платника податків та її оригінал для звіряння; оригінал та копія трудової книжки б/н від 28.10.1962; заява по перерахування пенсійних виплат та банківський рахунок; копія трудової книжки ОСОБА_5 та її оригінал для звіряння; копія паспорта представника та оригінал для звіряння.
За змістом розписки - повідомлення заява та документи гр. ОСОБА_1 прийнято та зареєстровано 23.12.2016 за № 723 /а.с. 25, зі звороту/.
03.01.2017 рішенням Кременчуцького ОУ ПФУ Полтавської області № 5 у зв'язку із відсутністю документів, що засвідчують в установленому законодавством порядку особу та підтверджують її проживання (реєстрації) в Україні відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком /а.с. 24/.
Зауважено, що відповідно до пункту 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування право", затвердженого Постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії) повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації та вік).
Зазначено, що представник ОСОБА_3, яка представляє інтереси ОСОБА_1, для призначення пенсії надала копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон АС 820667, виданий 28.10.1997р., з відміткою про постійне проживання в "Державі Ізраїль", копію довіреності від 21.11.2016, копію картки платника податків, копію трудової книжки та її оригінал.
Посилаючись на Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою ВРУ від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, статтю 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", вказано, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу громадянина України за кордоном і при перетинанні державного кордону України, а тому не може бути прийнятим за документ для призначення пенсії на території України.
Не погодившись із вищевказаним рішенням, позивач в особі представника звернувся до суду.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За змістом статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 25 Конституції України зазначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Статтею 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Таким чином, кожен громадянин України має право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном зі збереженням всіх конституційних прав, в тому числі й право на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадянина у старості.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (частина 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи те, що рішення Європейського Суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику Європейського Суду з прав людини.
Так, в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, зазначено, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, у якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україні. Тому, Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації з пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).
У пунктах 52-54 зазначеного рішення Європейського Суду з прав людини зазначено, що органи влади не надали ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном. Дійсно, ані рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань. У цьому контексті Суд зазначає, що Уряд не посилався на міркування щодо міжнародного співробітництва з метою обґрунтування поводження з пенсіонерами, які проживають в Україні, в інший спосіб, ніж з тими, які проживають за кордоном. Наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободу поєднанні зі статтею 1 Першого Протоколу.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
В своєму рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, речення другого статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
В пункті 3.3 рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року вказано, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення України з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи з правової соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Отже, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави, у тому числі, для призначення і виплати пенсії позивачу у розмірі, передбаченому Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином право позивача як громадянина України на призначення пенсії за віком не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.
Частиною 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» визначено, що документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
За змістом частини 1 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно ч. 5 ст. 45 зазначеного Закону документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Постановою Правління Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади, 25.11.2005 року за № 22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1).
Зазначеним Порядком передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника (п.1.1 Порядку№22-1).
У пункті 2.9 Порядку № 22-1 зазначено, що особа, яка зверталася за пенсією, повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.
Пунктом 2.22 Порядку № 22-1 передбачено, що за документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 2.23 Порядку № 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
В рішенні та письмовому відзиві відповідач посилається на те, що представником позивача надано копію паспорту для виїзду закордон, з відміткою про постійне місце проживання в державі Ізраїль, при цьому не надано документа, який засвідчує факт проживання заявниці на території м. Кременчук.
Однак у Порядку № 22-1 відсутні вимоги щодо виду паспорту, який необхідно пред'являти заявнику, коли він звертається з заявою про призначення пенсії, чи то може бути внутрішній паспорт громадянина України чи паспорт громадянина України для виїзду за кордон. В паспорті, який було пред'явлено позивачем, зазначено дату її народження на підтвердження віку, та міститься відмітка, що позивач перебуває на консульському обліку в державі Ізраїлі, що на думку суду повністю відповідає вимогам, зазначеним у Порядку № 22-1 щодо підтвердження віку позивача та його місця проживання, та зокрема щодо громадянства.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що рішення від 03.01.2017 № 5 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1, прийняте з наведених у ньому підстав, є протиправним.
Також, за висновком суду, наявність чинного вищевказаного рішення унеможливить подальший захист порушених прав позивача.
Тому суд вважає за необхідне згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та задля ефективного відновлення прав позивача визнати протиправним та скасувати рішення Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 03.01.2017 № 5 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1
Представником позивача в прохальній частині позову обрано такий спосіб захисту порушеного права позивача як зобов'язання призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсії за віком як не працюючому пенсіонеру з врахуванням заробітної плати для обчислення пенсії та підвищення розміру пенсії згідно з ч. 1 статті 28, ч. 3 статті 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з дати звернення - 26.12.2016, на визначений пенсіонером банківський рахунок.
Вирішуючи питання про обрання способу захисту порушеного права позивача суд виходить із такого.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом справ.
Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Призначення та виплата пенсії відноситься виключно до функцій органів Пенсійного фонду України.
Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже вищевказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню.
Таким чином адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач відповідно до квитанції від 11.12.2017 № 0.0.912709287.1 сплатив судовий збір у розмірі 640,00 грн.
Відповідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи вищевикладене та те, що позовні вимоги задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути з Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області 320,00 грн (50 % від сплаченої суми) на користь ОСОБА_1.
На підставі викладеного, керуючись статтями 6-9, 139, 205, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, Ізраїль, рнокпп НОМЕР_1) до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області ( вул. Велика набережна, 9, м. Кременчук, Полтавська область,39630, код ЄДРПОУ 40367050) задовольнити про визнання рішення протиправним задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 03.01.2017 № 5 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1.
Зобов'язати Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області (код ЄДРПОУ 40367050) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1) від 23.12.2016, зареєстровану 23.12.2016 за № 723, про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовної вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (код ЄДРПОУ 40367050) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 320 грн 00 коп (триста двадцять гривень нуль копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її отримання шляхом подання апеляційної скарги у відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017.
Суддя ОСОБА_6