Справа № 815/103/18
15 березня 2018 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просить суд визнати протиправним дії відповідача щодо обмеження з 01.01.2018 граничного розміру пенсії, що призначена позивачу; зобов'язати відповідача з 01.01.2018 здійснити перерахунок пенсії позивача без обмежень її розмірів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 26.12.2017 від співробітників територіального управління Пенсійного фонду України він дізнався про розмір пенсії, яка буде сплачена йому в січні 2018 р., зокрема про обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, що втратили працездатність (13730 грн.), тоді як розмір нарахованої позивачу пенсіє складає 17261,83 грн. Наступного дня, 27.12.2017 на особистий рахунок позивача відповідачем перераховані кошти в сумі 13730 грн., що на думку позивача є протиправним, оскільки відповідач всупереч нормам Конституції України, які є нормами прямої дії, звужує обсяг його прав, зокрема розмір пенсії. При цьому відповідні дії відповідача за інший період були предметом судового розгляду, в результаті чого останні були визнані неправомірними та відповідач виконав рішення суду, здійснивши перерахунок пенсії та нарахування доплат, що становили різницю між фактично сплаченими сумами та перерахованим розміром пенсії. Однак відповідач продовжує порушувати права позивача, незаконно обмежуючи розмір пенсії позивача, що зумовило його звернутись за судовим захистом із даним позовом.
Ухвалою судді від 09.01.2018 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження.
28.02.2018 до канцелярії суду надійшла заява позивача про доповнення та збільшення розміру позовних вимог, згідно якої позивач просив суд визнати неправомірними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо обмеження з 01.07.2017 граничного розміру пенсії, що призначена та сплачується ОСОБА_1; зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області з 01.07.2017 здійснити перерахунок призначеної позивачу пенсії та сплачувати її без урахування максимального розміру. Також у заяві позивач просив розглянути справу за правилами спрощеного провадження за його участю та встановити судовий контролю за виконанням судового рішення (зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення після набрання ним законної сили).
Ухвалою суду від 03.03.2018 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено; заяву ОСОБА_1 про зміну підстав позову, збільшення розміру позовних вимог - залишено без розгляду.
Відповідачу двічі направлялася копія ухвали про відкриття провадження по справі: відомості про вручення поштового відправлення № 6550104142550, як прийнято відділом поштового зв'язку ДКД ОДЕСА 65501 11.01.2017 о 15:11 год., у суду станом на 27.02.2018 відсутні, у зв'язку із чим електронна копія ухвали направлена на електронну адресу ГУ ПФУ в Одеській області 27.02.2018 та доставлена цього ж дня.
Станом на 14.03.2018 (15 днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень засобами електронного зв'язку копії ухвали про відкриття провадження по справі) відзиву від відповідача до суду не надійшло.
Згідно з ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
Згідно позовної заяви, 26.12.2017 у приміщенні Головного управління Пенсійного фонду України на особистому прийомі позивачу працівниками управління було повідомлено про те, що в грудні йому буде сплачена пенсія за січень 2018 р. в розмірі 10 прожиткових мінімумів для осіб, що втратили працездатність, що еквівалентно 13730 грн.
27.12.2017 на особистий рахунок позивача перераховано пенсію за січень 2018 р. в сумі 13730 грн.
При цьому відповідно до перерахунку пенсії від 19.12.2017, із сум грошового забезпечення: посадовий оклад - 3085 грн.; оклад за військове звання - 125 грн.; процентна надбавка за вислугу років 25% - 771,25 грн.; робота з таємн. виробами, носіями, док. 15% 15% - 462,75 грн.; надбавка за високі досягнення або виконання особливо важливої роботи 70% - 2786,88 грн.; премія 130% - 9400,14 грн., а всього 16631,02 грн. Основний розмір пенсії: 80% грошового забезпечення у розмірі 13304,82 грн., з урахуванням доплати: 16631,03 грн., в т.ч. збільшення основного розміру пенсії (25%) - 3326,21 грн.; вид підвищення або надбавки до пенсії : інвалід війни 2 групи / при виконанні обов'язків в/с інвалід 2 гр. (СТ7) (з 01 по 31) - 580,80 грн.; інвалід війни 2 гр. / при виконанні обов'язків в/с - 50 грн. Підсумок пенсії (з надбавками) 17261,83 грн., з урахуванням максимального розміру пенсії, - 13730 грн.
В якості підстави для перерахунку вказано: стаття 43 Закону України 2262 (в редакції від 06.12.2016 № 1774) з 01.01.2018 макс. розмір.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає дії територіального органу Пенсійного фонду України необґрунтованими, а позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в органах військової прокуратури, звільнений у запас з посади заступника військового прокурора Одеського гарнізону. Перебуває на пенсійному обліку з 05 січня 1994 р. і отримує пенсію як інвалід війни другої групи в розмірі 80% від грошового забезпечення на підставі ст. 18, п. «а» ст. 21 Закону № 2262.
Протягом листопада-грудня 2016 року позивач неодноразово звертався до відповідача з заявами про порушення законодавства та перерахунок призначеної пенсії, проте у цьому йому було відмовлено, у зв'язку із чим позивач звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси (справа №521/13072/16-а).
Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 09.02.2017, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017, позов ОСОБА_1 задоволено:
визнано протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області щодо порушення та зміну строків, порядку та періоду перерахунку призначеної ОСОБА_1 пенсії, встановлених Законом «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.92 р. № 2262, постановами Кабінету Міністрів України № 763 від 30 вересня 2015 р. «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 р. № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», № 505 зі змінами, що внесені Постановою № 763, № 1013 від 09.12.2015 р. «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів»;
зобов'язано Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати призначену ОСОБА_1 пенсію із 01 листопада 2015 року замість 01 січня 2016 року згідно постанови Кабінету Міністрів України № 763 від 30 вересня 2015 р. «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 р. № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», Постанови № 505 зі змінами, що внесені Постановою № 763;
зобов'язано Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати призначену ОСОБА_2 пенсію із 01 січня 2016 року замість 01 вересня 2016 року згідно постанови Кабінету Міністрі України № 1013 від 09.12.2015 р. «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів»;
визнано протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження призначеної ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром у 10740 гривень;
після здійснення зазначених перерахунків зобов'язано Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області сплатити ОСОБА_1 кошті, сума яких має бути обчислена як різниця між розміром перерахованої пенсії та сумою фактичних щомісячних виплат у розмірі 10740 гривень за період з 01 січня 2016 року по час винесення судового рішення.
За обставин справи, позивачу пенсія призначена 05 січня 1994 р., а норми статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у редакції Закону від 01.12.1992 будь-які обмеження щодо максимального розміру пенсій не передбачали. Так само не має ніяких обмежень у спеціальному Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і на теперішній час.
У відсотковому відношенні, згідно п. «а» ст. 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пенсія позивачу була обчислена у розмірі 80% від сум грошового забезпечення, та у подальшому процедура та механізм призначення і перерахунку пенсій по інвалідності згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не змінювались.
З огляду на викладене та враховуючи ч.1 ст.58 Конституції України щодо зворотної сили закону, при перерахунку пенсії позивачу має застосовуватися норма, яка визначає розмір пенсії у відсотках без обмеження її граничного розміру, яка діяла на момент призначення пенсії. Порушення цього принципу має наслідком зменшення розміру пенсії, який обчислюється у відсотках, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 22 ч. 1 ст. 58 Конституції України, які є нормами прямої дії, та порушує п. «а» ст. 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911, який набрав чинності з 01 січня 2016 р., дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01 січня 2016 року.
Згідно з ст. 2 Закону України «Про заходи щодо забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року № 3668, який набрав чинності з 01.10.2011 року, максимальний розмір пенсії призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
При цьому пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року № 3668, містить застереження, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Як встановлено судом, позивач отримує пенсію з 05 січня 1994 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про заходи щодо забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року № 3668.
З 01 січня 2016 року набрав чинності Закон України від 24.12.2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», відповідно до якого стаття 2 Закону України «Про заходи щодо забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року № 3668, встановлювала максимальний розмір пенсії в сумі 10 704 грн.
Відповідно до преамбули Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно з ч.3 ст. 1-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З 01 січня 2008 року стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відповідно до Закону України № 107-VI від 28.12.2007 року (п. 29 розділ ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України») була доповнена новою частиною, якою було встановлено, що максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
Ці зміни були визнані неконституційними рішенням Конституційного суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року.
Також рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 р. № 7-рп/2016 визнані неконституційними положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», із змінами, а саме, окрім іншого:
- частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Не зважаючи на рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 та від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, 26 грудня 2016 р. підписаний Президентом України, а 27 грудня опублікований і 01 січня 2017 року набрав чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1771-VІІІ від 06 грудня 2016 р., нормою підпункту 1 пункту 10 якого в частині 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка визнана неконституційною та повністю втратила чинність із 20 грудня 2016 р., слова і цифри «у період з 01 січня 2016 р. по 31 грудня 2016 р.» замінені словами і цифрами «по 31 грудня 2017 р.». Аналогічні зміни внесені до Закону України «Про заходи щодо забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року № 3668 та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання недопущення звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод неодноразово було предметом конституційного розгляду. Зокрема, у абзаці шостому пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 14 червня 2007 року № З-рп/2007 зазначається: «Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики».
За таких обставин, враховуючи, що факт обмеження позивачу пенсії максимальним розміром 10740 грн. підтверджений матеріалами справи, зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, шляхом ігнорування рішень Конституційного Суду України та конституційних прав.
Відтак, здійснення ГУ ПФУ в Одеській області 19.12.2017 перерахунку пенсії позивача із застосуванням максимального розміру пенсії, обмеживши її розмір сумою 10740 грн., здійснено відповідачем неправомірно.
Вирішуючи спір, суд враховує, що відповідачем не дотримано принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.
Сутність вказаного принципу ЄСПЛ cформував, зокрема, у справах «ОСОБА_3 Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» та «Ф'едоренко проти України», зазначивши, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995; п.21 рішення «Федоренко проти України»).
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 Рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»), ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) - на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
Статтю 1 вказаного Першого протоколу слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей. Тобто в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, які є носіями відповідного права.
Крім того, практикою ЄСПЛ сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у Рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у Рішенні від 13 грудня 2001 року в справі «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).
Розумними очікуваннями особи вважаються легітимні (або законні) і виправдані очікування набути майно або майнове право, які в практиці ЄСПЛ дістають правову охорону як майно. Поняття «законні очікування» (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та «юридичної визначеності» (legal certainty). Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків.
Автономне поняття «законні очікування» не може протиставлятися положенням ч. 2 ст. 19 Конституції України про пріоритетність забезпечення правового порядку. Практикою ЄСПЛ і міжнародних арбітражів визнається, що принцип обґрунтованого очікування не може заперечувати право держав змінювати своє законодавство.
В рішенні від 26 червня 2014 року в справі «Суханов та Ільченко проти України»
ЄСПЛ наголосив, що зменшення розміру або припинення виплати установленої соціальної допомоги може становити втручання в право власності (п. 52).
Крім того, ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці характеризує якість закону як правове положення, що може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи („Ґавенда проти Польщі” від 14.03.2002).
Чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні („Броньовський проти Польщі” від 22.06.2004). Якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право („Аманн проти Швейцарії” від 16.02.2000).
Як зазначено вище, питання недопущення звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод, зокрема у сфері соціального забезпечення пенсіонерів, неодноразово було предметом конституційного розгляду. Втім, поширеною залишається практика шкодливого та очевидно неправомірного правозастосування органами Пенсійного фонду України приписів законодавства, що має наслідком щомісячне звуження обсягів прав та інтересів осіб, що призводить до недоотримання належних до сплати сум пенсійних виплат.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Крім того, в силу ч.4 ст.159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Однак відповідачем до суду не направлено відзиву на позову заяву, заперечень проти неї, не наведено жодних доводів проти адміністративного позову та не доведено правомірності оскаржуваних дій.
Відповідно до ч.1 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому суд враховує, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України, у зв'язку із чим суд вважає за передчасним та недоцільним за умов спору встановлення додаткового строку для подачі звіту про виконання рішення, у зв'язку з чим відповідна заява позивача задоволенню не підлягає.
Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (65078, АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження з 01.01.2018 граничного розміру пенсії, що призначена ОСОБА_1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області з 01.01.2018 здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 без обмежень її розмірів.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк